Нам потрібен австралійський ріпак

– Чи не відкриває потепління в Україні можливості для ярого ріпаку? Чи може він нарешті стати рентабельним? Деякі демоділянки вже демонстрували показники врожайності на рівні 3–3,5 т/га.

– За таких умов – ні. Ярий ріпак досі має куди нижчу врожайність. Якщо демоділянки показують 3 т/га, то на полях це буде в кращому разі 1,5 т. Промислові ж посіви дотягнути до 3 т/га буде економічно нерентабельно. 2 т/га – це стеля.

– Проте ми бачимо багато господарств, які й озимого збирають 2 т/га, і вважають це нормальним результатом.

– Ну, такі агрономи ярого збиратимуть узагалі 800 кг/га. Ні, не бачу перспектив у ярого ріпаку, тим паче, що у виробництві він не буде дешевшим. Та сама система захисту, та сама агротехніка. Це доволі технологічна й недешева культура. Не бачу, де на ярому може бути економія. А ситуація з контролем забур’яненості буде навіть гіршою, бо ріпак починає сходити разом із бур’янами.

– У контексті змін клімату в нас – який основний виклик для ріпакової генетики?

– Доволі очевидно, що потрібно шукати стійкість проти високих температур. Оскільки насправді більшість генетики, яку ми маємо на полях зараз, походить переважно з німецьких, французьких лабораторій. Тобто вона від самого початку не дуже орієнтована на континентальні, жорсткі умови.

Нам варто звернути свою увагу на австралійську генетику ріпаку. Вона доволі відмінна від німецької. Багато хто не знає, але там вельми вдало й успішно опікуються селекцією цієї культури для своїх умов високих температур і дефіциту вологи. За технологією ж відмінностей небагато, хіба що там ГМ-ріпак, але це також у певних моментах дуже зручно.

– Через історичні причини в селекції ріпаку доволі обмежена генетична база. З іншого боку, деякі дослідження демонструють, що спроби збільшити генетичну дистанцію не призводять до відчутного зростання врожайності. Чи можна взагалі від генетики очікувати чергового прориву у врожайності ріпаку, зокрема через пошуки далеких родичів?

– Ріпак – це природний гібрид, в якому гетерозис закладено від природи. Тому пошуки віддалених генетичних груп не стоять так гостро, як для інших культур. Проте, звісно, робота з новими джерелами генетичного матеріалу цікава. Втім, зараз я не бачу наукових робіт, які б обіцяли навіть потенційний прорив за врожайністю. Ріпак – рослина, з якої і так вичавили майже максимум. Для олійної культури 5 т/га – це вже ставить під сумнів потребу працювати з соняшником. На соняшнику дістати 5 т/га – історія рекордів. До того ж ріпаковий шрот набагато цінніший за соняшниковий.

– Деякі компанії запевняють, що перспективний напрям для селекції ріпаку – це оптимізація споживання азоту, що гіпотетично дає змогу зменшити норми внесення, працювати на субоптимальних рівнях. Подібні гібриди вже є в портфелях продавців. Проте наскільки ці тверд­ження реалістичні?

– Чи варто взагалі обговорювати маркетингові твердження? В наукових публікаціях такого прогресу не помітно. Назагал у галузі біотехнологій, звісно, є чимало повідомлень про те, що створено рослини, які мають кращу ефективність споживання та засвоєння азоту. Проте переважно йдеться про нові технології роботи з геномом, а не про класичну селекцію. Мені невідомо, щоб стався якийсь прорив в оптимізації азотного живлення ріпаку.

– Чому ми не бачимо в Україні ширшого спектра технологій вирощування цієї культури?

– Бо навчилися робити так, як воно точно виросте! Я бачив успішний досвід вирощування ріпаку на Nо-tіll. Що ще потрібно? Чого взагалі можна очікувати від оптимізації технології?

– Зменшення витрат, зменшення ваги хімічного захисту, роботи з меншими оборотними коштами.

– Є такі фермери, що зменшують витрати. Й дістають 1,5 т/га. Якщо йти на високу врожайність, нема куди подітися, адже потрібно максимально захищати. Ця культура має нескінченну кількість ворогів.

– Як ви ставитеся до зміщення висіву на пізній термін?

– Ні, це не цікаво. Зрозуміло, що це може бути лише вимушеним кроком в очікуванні вологи. Все питання в тому, яка буде надалі погода за пізнього висівання, чи дасть вона рослині змогу встигнути розвинутися.

– Чи бачите ви перспективу в технології одночасного висівання з ріпаком бобових та інших азотфіксаторів?

– Мені поки що така технологія на полях не траплялася. Проте варто мати на увазі два факти. Штучна система агроценозів завжди стабільніша, витриваліша й продуктивніша за одновидові посіви. Це теоретично. Втім, сама азотфіксація – це дуже енергозатратний процес. Азот фіксується не безкоштовно, а завдяки продуктивності біоценозу. В нас процеси в сільському господарстві заведено вимірювати в грошах. А це не дуже правильно. Має йтися про енергетичний баланс. Тобто азотфіксація на полі дає змогу трохи виграти тоді, коли виробництво азотних добрив потребує більше енергії.

Пам’ятаєте історію з кукурудзою, що фіксує азот? Чому вона не дістала продовження? Бо якщо ми змусимо кукурудзу фіксувати азот, ми втратимо врожайність. Те саме, думаю, стосуватиметься і біоценозів. Проте ідею варто дослідити практично.

– Чи можна на тлі сучасних викликів дефіциту вологи збільшити потенційну врожайність культури підвищенням рівня ґрунтових вод? Така потенційна можливість є на Поліссі, де збереглися меліоративні канали системи осушення.

– Ризики такого підходу можуть полягати в тому, що на мокрих ґрунтах дуже легко сформувати плужну підошву. І вже підошва не дає волозі проходити до верхніх шарів. Це те, що ми можемо часто бачити на Поліссі. До того ж високий рівень ґрунтових вод мало рятує на тих ґрунтах, де верхній шар швидко висихає. З іншого боку, можемо дістати поле, на яке неможливо вчасно зайти технікою. Я б не ризикував підвищенням ґрунтових вод на півдні без відпрацьованого менеджменту такого управління вологою.

– Які технологічні, ідеологічні зміни ви спостерігаєте в еволюції ріпаку в Україні?

– За останні десять років уже чимало господарств навчилося успішно вирощувати ріпак. Фактично ріпак виховав нове покоління агрономів. Тепер проблем із цією культурою у виробників набагато менше, бо всі вже знають, коли й що робити. Навіть для маленького фермера це більше не виклик.

Як наслідок, до посівного матеріалу почали ставитися зваженіше. І в цей самий момент на ринку наявна така різноманітність постачальників насіння, що вражає. Ріпак став cash crop, чим спричинив шалену конкуренцію насіннєвиків.

– Доводилося чути думку, що саме за цією культурою генетика в провідних компаній майже на одному рівні, відхилення показників незначні.

– Я вважаю, що зараз на нашому ринку успіх диктується не стільки якістю селекції, скільки маркетингом. Ми бачимо, що на демоділянках одного холдингу ріпак одного бренду показує істотно вищу, до різниці в 1 т, врожайність. А в сусіднього холдингу така сама картинка з іншим брендом. Я думаю, що це маркетингові речі. На жаль, проб­лема полягає в тому, що в країні не існує системи незалежного оцінювання. Немає структури, яка б об’єктивно видавала інформацію на основі випробувань. У результаті звичайний фермер змушений спиратися на два джерела: маркетингові повідомлення та власний досвід. Це, на мою думку, не може забезпечити належну якість даних для ухвалення оптимального рішення.