Удосконалюється все. Навіть No-till

Якщо для прихильників традиційного способу обробітку ґрунту минулий рік був напрочуд удалим, то для Войтовика це був найважчий рік за його історію господарювання. Однак збитків господарство не зазнало по жодній із культур усе одно. Бо фермер переконаний: його модель агробізнесу – найкраща, і найбільш стійка як за нормальних умов, так і за умов кризи та війни. Нічого зайвого тут не робиться, ніякі зайві витрати фермера не обтяжують і ніщо зайве не тисне на землю-годувальницю. Він переконаний: якби Україна спиралася саме на подібні господарства і господарників, ми б швидше інтегрувалися в європейську спільноту і село точно мало б майбутнє.

Торік у поїздці Європою я був свідком, як українські аграрії стиха кепкували над німецьким фермером у четвертому поколінні, котрий за цей час не збільшив свій банк землі – як господарювали його предки на 300 га, так і він продовжує. У свідомості пересічного українського аграрія це неприпустимо: треба більше землі, більше прибутку. А молодий німецький фермер показував поле, вкрите сидератами в пояс, розповідав про органічні курячі яйця, котрими забезпечує село, про випечений хліб тощо – словом, село орієнтувалося на нього, а він – на село. І цього йому було достатньо, хоча у дворі й не стояв позашляховик «кубик» чи спортивний Bugatti. Приблизно такий і Михайло Войтовик.

Хоча за автівку я поспішив. Наразі фермер їздить уже на Tesla, але не з форсу, а з тих самих причин економії. У його моделі господарювання – мінімум витрат на пальне й перехід на електромобіль – це теж важлива складова.

Варто зазначити, що на 305 га у Войтовика доволі серйозне технічне озброєння.

– Через те, що взято курс на впровадження елементів точного землеробства, наявна техніка дещо оновилася. Мені загальний контроль не потрібен: ні пальне, ні посівматеріал у нас нікому красти – всі свої, однак слід вибудовувати певну лінійку, – розповідає фермер. – У мене два трактори John Deere – 150 і 310 к. с., третій – Case IH 110 к. с. Самохідний обприскувач Challenger, сівалка Kinze Interplant, комбайн John Deere і 12-метрові жатки. До того ж я нещодавно придбав коток-подрібнювач Cultro ТС від компанії Horsch. Там на кожному валу встановлено по шість ножів, які працюють перехресно один до одного. Така особливість конструкції допомагає домогтися максимального ефекту при подрібненні грубих рослинних решток.

І якщо я всю техніку купував за власні кошти, то на придбання котка довелося взяти кредит. Він коштує € 115 тис. і працюватиме два дні на рік. Однак мене це не лякає й не означає, що я безгосподарний, не економний. Навпаки, у мене з економікою все нормально, раз я можу собі це дозволити.

Я вже колись вам наводив прик­лад, як під час перебування у Швейцарії запитав тамтешнього фермера, в котрого серед 20-гектарного наділу пшениці та ячменю лише по 5 га, навіщо йому CLAAS Lexion 770? Це було вісім років тому. А він відповів, що як настає біологічна зрілість культури, то він має зібрати площу за дві години! Щоправда, він цього поки не досяг, збирає за день-два, але йде до цього. Оце я розумію – рівень! Якщо хочемо до Європи, то думати над цим треба теж. А не назбирувати по 20 тис. га й не мати власної сушарки чи обходитися найнятими комбайнами.

– І все ж, навіщо прихильнику No-till рублячий коток?

– Я вже 17-й рік працюю без оранки. Спочатку теж був суворим дотримувачем принципу: не чіпати ґрунт зовсім, хай би що! Чому в нас в Україні так гарно стартувала ця технологія, а потім завмерла? Бо ми в наших умовах вирішили її скопіювати з інших умов. У нас одна каста землеробів продовжувала орати аж до самого водоносного шару, а друга – прихильники No-till – стала в позу категорично проти будь-якого втручання в ґрунт. Однак у нас воно так не працює, в усякому разі не всюди й не завжди. Можливо, іноді й треба десь допомогти ґрунту, насамперед у зоні рядка.

Ось, скажімо, торік увесь квітень ішли дощі, випало півтори норми, а потім стрімко прийшло тепло й упродовж двох місяців було сухо. Тож утворилася кірка завтовшки 5 – 7 см, інші культури більш-менш витримали, а кукурудза стала жовкнути. Дехто це визначив як нестачу мінерального живлення, а причина була прозаїчнішою – кірка спричинила надмірну концентрацію вуглекислого газу й без доступу кисню це заподіяло шкоду рослинам. І я вимушено купував культиватор, аби зламати цю кірку. Під, власне, кіркою вологи було достатньо. І що, заради того, аби казали, що я чистий ноутіллер і зовсім не чіпаю землі, мав принципово мучити свої рослини? Так не працює. Я допоміг рослинам. Трапляється багато різних викликів, на які треба постійно шукати відповіді. І я в постійному пошуку.

Так трапилося і з котком. Можу обійтися без нього, сіяти по сидератах, як робив це раніше. Однак спробував два варіанти: з котком і без, і з’ясував, що з котком і певним мульчуванням я краще зберігаю вологу. У нас здебільшого після дощового квітня в травні-червні (критичні періоди) два місяці без дощів, стоїть завдання – зберегти вологу. Якщо зробити з моїми сидератами мульчу в 1 см, закрити капіляри, то це покращує ситуацію, певна кількість вологи зберігається. Це частина технології Овсинського, до речі. Водночас застосування котка замінює першу обробку гліфосатом. Ось ще один плюс. І хай указують пальцем, хто не розуміє цього. Як у тому анекдоті: «Вам «шашечки» треба чи їхати?».

Головне – відмовитися від оранки. А якщо десь потрібно землі допомогти – там ущільнення утворилося, там під лісосмугою вже коренева система дерев далеко зайшла в поле або комбайн по вологому полі лишив борозну завглибки 15 см, а тобі наступного року тут сіяти сою, то що – хай так і буде? Слід уникати крайнощів. Є моменти, які трапляються раз у кілька років і треба реагувати. А ці байки – раз ноутіллер, то не чіпай і пальцем, це вже вчорашнє. Загалом же, аби зменшити ризик ущільнення, я переходжу на єдину технологічну колію, задля цього й упроваджую елементи точного землеробства, формую відповідну лінійку техніки. Починав цим займатися ще 2022 року, війна трохи пригальмувала нас.

І зазначу, що навіть за цієї проб­леми з кукурудзою я все одно зібрав її 7,5 т / га, що для мене мало, однак дякую Богу й за це, бо рік був складним. Пшениці зібрав теж під 7 т / га, сої – 3 т / га, соняшнику – під 4 т / га. За рентабельністю лідирує соя, потім соняшник. Як на мене, врожайність доволі нормальна. Водночас затрати ж мінімальні. На 45 % витрачаю менше енергоресурсів й отримую майже той самий урожай. А найбільший мій результат у тому, що відсоток гумусу зріс на моїх площах на 1 %. Це дуже високий показник.

Наразі вже готуюся до осінньо-зимового періоду, тренуюся бити щепу. Минулого сезону на все польове виробництво за рік у мене пішло 10 кубів дизпалива, а на сушіння кукурудзи – 8. Тому й вирішив перейти на щепу і водночас навести лад у лісосмугах. Задля цього придбав агрегат для подрібнення щепи у вінницького виробника, замовив у нього котел на цій щепі. Сушарка своя в нас давно.

Зазначу, що всі заокеанські та європейські поради цікаві й корисні. Проте здебільшого для світогляду. Бо практикувати треба на власному розумінні й досвіді. В себе треба все вивчати по-новому. У мене лише три поля, але вони дуже різні. А ми хочемо перенести практику Америки чи Європи.

Я давно готовий до європейського законодавства, до їхніх вимог. Цілком сприймаю їхню філософію, коли працюють не лише чисто бізнесові принципи. У ці важкі часи війни й наближення до Європи нашу модель господарювання це не лякає – господарство міцно стоїть на ногах. Окрім того, ми працюємо й за вуглецевими сертифікатами також. Відтак, у майбутнє дивимося впевнено. В європейське майбутнє.