Надійність і бездоганна репутація –ось що головне в бізнесі після 30 років роботи

Якби йшлося про підприємство, що проіснувало в Україні 30 років, таких знайшлося б небагато. Проте в агрокомплексі таких немало, тому що земля міцно тримає тих, хто взявся її обробляти. Важливо інше: три десятиліття поспіль мати повагу і шанування репутації, доброго імені. Такою є «АгроРось» із Корсуня та її незмінний керівник, голова Наглядової ради Петро Петрович Євич.

Починалося з «Зорі»

Тридцять років на ринку – і з такою впевненістю триматися на ногах, постійно розвиватися і зростати, бути надійним партнером для десятків іноземних компаній зі світовими іменами й сотень українських аграріїв із постачання насіння і засобів захисту рослин – це заслуговує на відзнаку у вигляді ордена. Однак ордени Євичу не так важливі, як повага і добре слово товаришів по аграрній спільноті. Аграрії діляться на категорії – хтось уособ­лює жагу до знань і навчання, хтось – просто роботящий землероб, хтось – інтелект аграрної справи, а Євич – душа спільноти, до нього тягнуться розпо­вісти про наболіле, обігрітися в холодну пору. Ми оце пережили нечувану спеку, але знаємо: холоди – вони бувають. Вони ще будуть…

– Про «АгроРось» нічого, крім добрих слів, сказати не можу, – зауважив комерційний директор «Сингента» Олексій Стеценко. – Вони наші багаторічні партнери, і партнери – найнадійніші. Якщо вони за щось беруться, то засукують рукави, і часто результат перевершує сподівання. А Петро Петрович Євич – видатна постать у нашому агробізнесі. Я не дивуюся, що підприємство зустрічає своє 30-річчя в доброму стані навіть у найважчі для країни часи.

Село Квітки, де розташоване насіннєве господарство «АгроРосі», – історична перлина Черкащини. Багатюща історія від XVI століття (за літописами), і навіть XV – за розвідками місцевих дослідників, викладена у великій книзі, виданій за сприяння «АгроРосі». Однак історія села множиться сучасними пам’ятками – тут, зокрема, розташовано земельний пай Валерія Залужного. Коли виділяли землі учасникам АТО, йому перепало. А Квіткам перепав знаменитий полководець як сусід.

– Петре Петровичу, ми ніколи з Вами не говорили, як ваше підприємство починалося…

– А починалося це в дев’яностих роках минулого століття, тоді був великий дефіцит якісних засобів захисту рослин і нових технологій у сільському господарстві. Я тоді працював в агрофірмі «Зоря», у Володимира Плютинського, в регіональному центрі, яким керував Сергій Миколайович Терещук, зараз він очолює відомий черкаський «Маїс». Володимир Антонович Плютинський був підприємцем від Бога, легко орієнтувався в бізнесі, ухвалював точні й правильні рішення. Там почалася активна співпраця з американськими компаніями, зокрема, з Pioneer, з представником американської компанії Мілутіном Недільковичем, керівником «Монсанто» Джорджем Ральфом – тоді на наші поля прийшли препарати Монна, Деа, Скандія від Pioneer, і Харнес, Лассо, Раундап від «Монсанто»… Тоді це були новітні препарати й новітні технології. Коли я вперше застосував Раундап, був спантеличений: за два дні семінар, а в полі все стоїть зелене. Приїхав Джордж Ральф і пояснив, що дія препарату проявляється в кореневій системі, а зовні ефект спостерігається за 10–12 днів. Корінці рослин справді були почорнілі. Ми частенько їздили до «Зорі» на Рівненщину, слухали виступи закордонних фахівців, і я поступово дійшов думки, що можу сам створити підприємство з поширення нових технологій і працювати самостійно. І ступив на цей шлях – зареєстрував ТОВ «АгроРось». Ми почали працювати з багатьма компаніями.

– Ох же і важко було в ті роки на ринку, який тільки виникав…

– Так, і падіння курсу долара, і державне втручання в діяльність… Тоді, 1998 року, Микола Васильович Баб’як із Dow AgroSciences допоміг нам зробити проєкт й екологічний висновок до ліцензійного складу, і ми вперше в Україні здали митно-ліцензійний склад.

Легенди

– Ви все згадуєте якісь легенди агрокомплексу, видатні імена… Проте ж Ви теж легенда.

– Я? Я з 60-х років минулого століття постійно на полі. Народився я у Маньківському районі, а виріс у Жашківському; ще в школі мав нагоду спілкуватися з видатними агрономами – Антоном Бовсуновським, Омеляном Парубком. Жашківський район, завдяки Бовсуновському, гримів – він був провайдером нових технологій. Генетично я теж був їхнім прихильником. Пам’ятаю, колгосп «Авангард» був першим в Україні, а може, і в Радянському Союзі, хто виростив 50 ц озимої пшениці на круг. А сталося це тому, що Бовсуновський приїхав і дав вказівку опилювати інсектицидом п’явицю – шкідника, який знищує рослину у фазі росту. Новаторство було в тому, що трактор пустили по пшениці. Народний контроль піднявся, люди ще голод пам’ятали. «Що ви наробили?! Ви розтоптали півтора гектара, чотири з половиною тонни хліба!» Тоді не було технологічних колій, пішли просто по полю. Й у всіх урожай 35 ц, а в нас – 50. Ми тоді були дуже відсталими в сільському господарстві, не те, що тепер. Ми вже й перевершуємо західні технології. Молоді агрономи багато читають, вільно володіють англійською мовою.

– Стривайте. От Ви почали діяльність – Ви ж були дистриб’ю­то­ром? Для яких компаній?

– Ми представляли всі компанії, що хотіли працювати в Україні, з яких сьогодні залишилися, наприклад, DuPont, FMC…

– Проте ж ви пропонували новітні розробки західних компаній, які були зареєстровані, але в нас середовище було вкрай консервативне, і навіть по пшениці їздити заборонялося… Як це долали?

– Була велика просвітницька робота. Пам’ятаю, DuPont завіз тонн 40 Гранстара. На семінарі я виступав перед аграріями й вислуховував критику: «Що ти нам розповідаєш? 10 г, 20 г – чим це вносити? Навіщо ти нас дуриш?». Люди розуміли великі обсяги продукту, який вносили на великі площі посівів. Тим більше ціна кілограма становила майже $ 300, що лякало всіх… Тоді транснаціональні компанії брали на навчання наших фахівців, які вели в господарствах просвітницьку роботу. І результати з’явилися за два-три роки. Поступово відходили старі спеціалісти, котрі керувалися стереотипами, приходила молодь. І справа зрушила з місця. До того ж у сільському господарстві на місце колгоспів почали приходити приватні компанії, що були заклопотані тим, як виростити більший урожай з вищою ефективністю.

– Як я розумію, треба було перший раз когось намовити, а потім – у людини є врожай, і всі біжать за препаратами…

– Так, але були й новатори, а ще компанії, які виробляли для сільського господарства препарати й насіння, возили українських аграріїв за кордон, показували практику і технології в дії в інших країнах, зокрема США, Німеччині… До речі, в колишній НДР ділилися досвідом керівники кооперативів, які працювали при соціалізмі й продовжували працювати в нових умовах, – це дуже цінний досвід був для аграріїв 1990-х.

Конкуренти й лідерство

– Проте ж у вас і конкуренти були.

– Так і не скажеш, ринок тільки проходив становлення. Найбільшим конкурентом тоді були компанії «Украгрохім» та «Украгробізнес», ще був «Райз», а більше і не було, монополії на ринку не було. «Райзу» вдалося укласти ексклюзивні угоди з кількома брендовими компаніями, і він почав дуже швидко рости. На той час це була прогресивна компанія. До речі, Віталій Цехмістренко вийшов із «Зорі» Плютинського, був у нього економістом. Йому дуже допомогло прекрасне володіння англійською мовою.

Я замислився про роль лідера в агрокомплексі… Яка це багатогранна тема – от є лідерство Яковишина, є лідерство Юрія Дробязка, є лідерство Юрія Косюка і лідерство Євгена Осипова, і є лідерство Євича. Всі ці лідери абсолютно різні, хоча функція – одна.

– А от менеджмент? Вас же цього точно не вчили?

– Ні, не вчили, але все приходило з часом, із самоосвітою. Завдання було – не набрати великих боргів. Комерційний досвід приходив зі спілкуванням із державними заготівельними організаціями, які приймали зерно від «бізнесменів» (це було образливе слово) по такій-то ціні, від колгоспів – утричі дешевше… Дуже важко було забрати цукор із цукрових заводів – там уже цвіла корупція. Зараз уже простіше, але теж потрапляємо на певних діячів, які погано розраховуються, розповідають про свої проблеми, наче в нас їх немає…

– А коли і як виник ваш Агроцентр? Коли почалася дослідницька й наукова діяльність «АгроРосі»?

– Ця ідея в нас виникла разом із маркетологом «Сингента» Євгеном Саніним. Ми вирішили, що технологію найкраще показувати на полі. Раніш окремими елементами ми це робили, але вирішили підійти комплексно, системно, показати обробіток ґрунту, посів із різною глибиною висіву, з варіантами ширини міжрядь. Внесення добрив, періодичність внесення, і сорти, й гібриди, й засоби захисту, і час застосування засобів захисту – тоді все пішло по-іншому. Наш Агроцентр прий­мав щодня по 150–200 осіб, там відбувалося навчання на найвищому рівні. І зараз проводять навчання FMC, LIdea, Syngenta, хоча нині ми вже самі ведемо Агро­центр. Ми працюємо з усіма брендами, хоча, якщо взяти засоби захисту рослин, то в кожної компанії є бюджетна лінійка, але в нас тільки бренди, в нас немає продуктів сумнівної якості. Досвід довів, що бренди – це якість. Якщо виникають проблеми з продуктом на полі, менеджери виїжд­жають, і завжди виявляється, що причина у нефаховому використанні продукту, але не в його якості.

– Однак ви ще й, окрім наукової діяльності, виробник зерна.

– Так, згодом до групи під’єд­на­лася агрофірма з 5 тис. га землі, і ми там вирощуємо і насіннєвий матеріал за ліцензіями, й товарне зерно. Вирощуємо горох, ячмінь, пшеницю – всі основні комерційні культури. І цього року люди почали потроху купувати, бо торік деякі аграрії махнули рукою: мовляв, війна, то посіємо п’яту репродукцію… Цього року їм непереливки, тому вони збагнули, що з насінням жартувати не варто.

 

Насіння – буде!

– А буде насіння? Он у Франції біда з насінництвом, там холод і дощі…

– У нас буде. Ми вирощуємо насіння на поливі. Однак цей крик: не буде насіння, лунає щороку, а насіння у світі достатньо. У Франції погані кліматичні умови, але виробниками найкращого, якісного насіння у світі є Туреччина, Чилі. І США. Вони вирощують на крапельному зрошенні, а це знач­но краще, тому що рослина не отримує стресу, вона здоровіша. Навіть полив при потраплянні вологи на листки забезпечує певний стрес рослині при нашій спеці, високій температурі повіт­ря. Ми вирощуємо і люцерну, й озимий та ярий ячмінь, озиму та яру пшеницю, ріпак тільки товарний, сою для насіння, соняшник – усе, що є. На богарі вирощуємо кукурудзу разом із FARMSAAT, це хороша німецька компанія, соняшник разом з Limagrain, відомим французьким кооперативом.

– Невже й нині, в рік 30-річчя компанії, ви з добрим урожаєм?

– Усе виросло, нема чого Господа гнівити. У нашій місцевості опадів немало, від 450 до 600 мм на рік, але основні наші опади – це осінні дощі та сніг. А в травні молимося, щоб дощ пішов, а немає…

Петро Петрович погортав блокнот.

– Горох згорів – 26 ц, а от пшениця – Ахілл, Колонія – 86 ц, а по другій дільниці 91… Вирощуємо озиму пшеницю Бонанза, Тобак від Заатен-Уніон ГмбХ. Яра пшениця – 67 на круг. А от ячмінь озимий дав 89,1 ц, майже 9 т.

– Ого-го.

– Не дивуйтеся, це ячмінь Люсьен від SAATEN-UNION. Я вважаю, що зернові колосові культури – це Німеччина, вони найпрогресивніші. Соняшник – це французи, а кукурудза – американці.

Тоді й тепер: небо і земля

– А якщо згадати обороти, кількість клієнтів, земельний банк… Як «АгроРось» співвідноситься сьогодні з тим, якою була 30 років тому?

– Це небо і земля, ми за цей час зміцніли, набралися досвіду. Є в нас і проблеми, але ми працюємо стабільно. У нас хороші контакти з іноземними компаніями. Останні років 25 ми ведемо розрахунки день у день. Маємо бездоганну кредитну історію та бездоганну репутацію.

– Упродовж трьох десятиліть ви ведете наукову діяльність. Це відомо далеко за межами України й викликає подив, оскільки бізнес-структура в умовах сучасної України передусім орієнтована на збільшення прибутку. Чим це пояснюється?

– Тим, що ми постійно намагаємося створити просвітлене й ерудоване середовище в аграрній спільноті, людей, які б розуміли ефективність і вартість сучасних високотехнологічних продуктів. Тільки людина, озброєна знаннями, здатна сьогодні в агрокомплексі досягати результатів. Так, у нас прекрасні спеціалісти, і керівник Агроцентру Володимир Іванович Галасун, й агрономи, які працюють на місцях, – вони на передньому краї наукової думки світу. Тісно працюючи з іноземними компаніями, маємо можливість брати новинки в день виходу на ринок, випробовувати, аналізувати. Нещодавно ми випробували препарат Біотрінсік від Indigo (це біологічні інокулянти для соняшнику й кукурудзи) і побачили, що дива в сільському господарстві можливі. При обробці насіння цим комплексом отримали вагому прибавку врожайності на культурах. Це новітня технологія, коли бактерії на молекулярному рівні затримують вологу. Коли цього року на контролі соняшник і кукурудза вже тріскалися від нестачі вологи, то при цих бактеріях рослини мали вдвічі важчий корінь, і при переломі аж вода текла зі стебла. З такими новинками західні компанії вже понад 20 років активно працюють, тому що посуха – проблема глобальна. Ми зараз стоїмо на межі, коли є інструменти підвищення родючості ґрунту з мінімальним внесенням мінеральних добрив.

– Ви весь час учитеся. А що Вас мотивує навчатися? Ви ж серйозна людина, не юнак.

– Та чому не юнак… Я чим глибше занурююся в якусь проблему, то виявляю, як мало ще знаю. А в нашій справі бути дилетантом небезпечно. Все життя спілкуюся з людьми інновацій, я бачив методики, які ошелешували своєю простотою. От Омелян Никонович Парубок при вирощуванні цукрових буряків саджав по краю столові бурячки. Для чого? Вони набагато вразливіші до захворювань і слугували індикатором. Якщо проблема з’явилася на столових буряках, за тиждень-два буде по всьому полю, терміново треба обробити.

Менеджмент землероба

– Тридцять років Ви керуєте компанією. Менеджменту Ви навчалися, як і всі ми, на практиці. В принципі, менеджмент і є теорія, яка описує те, що існує в практиці. Чи хотіли б Ви в тому, що зроблено за 30 років, щось змінити, якби була така можливість?

– Помилок було чимало, я багато часу втратив на ходіння по кабінетах, отримання дозволів. Усі ці клопоти треба було б комусь іншому доручати. В часи надмірного впливу держави на підприємництво і сільське господарство це вимагало великих зусиль… От би це змінити…

– А які плани на майбутні десятиліття?

– Дуже хочеться стабільності й миру, щоб відчепився цей крокодил, який вхопив нас за ногу… Ніяк ми йому не можемо око виколоти, от би Господь управив… Ми будемо динамічно розвиватися, тому що новітні технології, енергоощадні, високоефективні, сьогодні дуже бурхливо оновлюються у світі, й ми маємо привести їх на наші поля. Я мрію, щоб у нас корупція була прирівняна до зради батьківщині, щоб не було її взагалі ніде ніколи. Треба, щоб ми відчували себе, як західні підприємці, котрі ведуть бізнес спокійно, впевнено. Сплатив податки – і все. І дуже важлива справедливість. У мене в агрофірмі та «АгроРосі» загалом працює близько 330 осіб. А на в’їзді, ви бачили, триповерхова будівля, там була податкова, колись там сиділи 190 податківців на два райони, хоча в районах тільки кілька підприємств працювало. Зараз ситуація змінюється в кращий бік.

– Проте ж ви розвиваєтеся щороку.

– Так, зараз будуємо елеватор. Одразу й активісти знайшлися, які виступають проти будів­ництва в промзоні. У промзоні, що призначена для подібних споруд. Тим більше, що там була база з приймання аміачної води, куди вже шкідливіше. Люди, котрі створюють перепони підприємствам, які вирощують хліб і дбають про продовольчу безпеку народу, не думають про майбутнє. Та й про екологію думають спрощено, адже елеватор порівняно з базою аміачної води – це неабияке оздоровлення середовища.

– Це ж ті самі, які в народному контролі забороняли по пшениці їздити.

– Авжеж. Ви ж розумієте – врожайність росте. Посухи, відсутність вологи, але приходять нові гібриди – і земля родить. А потужностей зберігання в нас ледве на 40 % урожаю. Підприєм­ництво ж таке – коливання цін велике. Продати врожай одразу, значить, утратити в ціні. Продати згодом, коли ціна піде вгору, можна лише за умови наявності можливостей для зберігання. Елеватор будуємо модульний, силоси можна буде додавати.

– У кожного менеджера є певний стиль управління, який складається з певних надбань його мудростей, його досвіду… У Вас є такі принципи?

– Раніше я намагався все контро­лювати особисто, а сьогодні контролюю тільки вузлові точки, делегував повноваження менед­жерам і фахівцям. Відстежую тільки основні показники. З партнерами в нас один принцип: чіткість і порядність у стосунках. Марку намагаємося тримати. Мрія – щоб ми здобули перемогу, щоб усі рідні та близькі були здорові, щоб Господь усіх оберігав. Щоб бізнес зростав не різко вгору, а щоб стабільно розвивався. Мрію, щоб була стабільність.

 

Про мрії та захоплення

І ще одну мрію Петро Петрович здійснює – він знайшов жменьку (180 г) насіння пшениці сорту Українка 2046 академіка Івана Максимовича Єремєєва (1887–1967). Уже другий рік розмножує на ділянках кафедри селекції УНУС. До того ж знайшов трактор 30-х років минулого століття, тому прагне відтворити технологію та сорт минулого, майже втрачений. 50 соток планує зробити за технологією 1930-х років і стільки ж – за сучасною технологією, з сучасним живленням і захистом. Українка 2046 – неперевершений сорт, який здобув золоту медаль ВДНГ ще 1939 року, і ще в ті роки, за тих технологій, давав 60 ц / га. До того ж Українка 2046 надзвичайно адаптивна до районування і має виняткові хлібопекарські якості. 1929 року цей сорт займав 104  000 га в «Цукротресті», але вже 1930 року Українкою 2046 було засіяно 2 млн га. Тому експеримент Євича – безу­мовно подія історичного і національного значення.

Агроцентр «АгроРосі» – візитна картка міста і району. Він зустрічає приїжджих ще перед містом – яскраві сучасні логотипи транснаціональних компаній, польові павільйони для конференцій і ретельно доглянуті незліченні ділянки демопосівів гібридів світових грандів. Коли бачите шеренги автомобілів на узбіччі – отже, в Петра Петровича Євича гості, отже, польовий семінар якоїсь компанії, отже, в «АгроРосі» маленьке свято зустрічі останніх досягнень аграрної науки з практиками. У рік свого 30-річчя «АгроРось» показує, що український рівень не тільки не нижчий від європейського чи американського, – він може іноді перевищувати світові стандарти. Гордістю «АгроРосі» є люди, колектив високопрофесійних небайдужих патріотів, відданих справі і покликанню. Під особливою увагою керівництва і колективу – Збройні Сили України, допомога і підтримка – це одне з основних завдань компанії в наші важкі часи. Минулого року «АгроРось» сплатила 88 млн грн різних платежів у бюджети всіх рівнів.

– Кого вважаєте своїми вчителями, натхненниками в аграрній справі, Петре Петровичу?

– Черкащина багата видатними іменами. А 30 років діяльності – великий шлях для людини, яка прагне навчатися і набиратися досвіду, за цей час і в Україні, і у світі вдалося поспілкуватися і торкнутися багатьох великих землеробів, хоча першим учителем аграрної справи був мій батько, Петро Іванович Євич, фронтовик, кавалер найвищих нагород і видатний керівник тоді інноваційного колгоспу «Авангард». Потім великий вплив на мене справили Омелян Парубок, Василь Гончарук, Дмитро Моторний, Володимир Плютинський, Володимир Гордій, Петро Душейко, Віктор Шилюк, Петро Карачун.

Мені відомі захоплення і хобі Петра Петровича. Він любить зброю, бджільництво і пасіку, футбол. І захоплений історією рідного краю. Знає такі легенди й деталі черкаської Шевченкіани, що науковці мали б ходити за ним із зошитами й олівцями. На ставку Петро Петрович показував мені ліси, хащі, де колись у монастирі переховувався Северин Наливайко, і сама музика слів зачаровувала.

Люди індустрії, люди українського сільського господарства вже сьогодні варті уваги істориків, настільки вони унікальні та глибокі. А внесок «АгроРосі» в розвиток сільгоспвиробництва в Україні оцінити складно – скільки аграріїв, завдяки співпраці з компанією, сформували потужні підприємства, скільки створили робочих місць, яку допомогу змогли надати сільським громадам, школам, лікарням…

Я пригадав відомих аграріїв, котрі дожили і до 80-ти, і до 90-та, не покидаючи своєї головної справи, і наголосив Петру Петровичу, що наступний звіт про 50-річний ювілей ми надрукуємо в журналі «ЗЕРНО» ширший і довший.

Петро Петрович усміхнувся, щиро й сонячно, як тільки він уміє.

А нам що? Спробуємо написати про 50-річчя і вже починаємо збирати матеріал.

Почнемо з запуску елеватора.

1994 р. – створення компанії «АгроРось» із колективом у 12 працівників, цього ж року – оренда 2 тис. га в Черкаській області для випробувань та дослідів.

1998 р. – створено митно-ліцензійний склад відкритого типу.

2002 р. – створена агрофірма «АгроРось», яка спеціалізувалася на насінництві.

2004 р. – «АгроРось» – перша в Україні компанія, яка спільно з компанією Syngenta відкрила на своїй платформі навчальний Агроцентр.

2009 р. – змонтовані спеціалізовані склади з залізничними під’їздами для розвантаження міндобрив.

2012 р. – «АгроРось» увійшла в список 200 найбільших компаній журналу Forbes.

2015 р. – запуск сучасного зерносушильного комплексу.