Чим молоко схоже на буряки

– Олександре Григоровичу, молочники останнім часом не натішаться на високі ціни. Оптимізму багатьом додавав експорт. Це тенденція чи флуктуація?

– Я вважаю, що поточна маржинальність не стільки пов’язана з внутрішнім попитом, скільки із ситуативним експортом. Прогнозувати продовження такої оптимістичної ситуації дуже складно, бо Європа закриє ринки – насправді вже закрила. Так, у ЄС відчувається певний дефіцит молочної продукції, пов’язаний із зеленими та карбоновими обмеженнями. Вважається, що великі ферми більше забруднюють навколишнє середовище, тому до них і висувають зараз вимоги щодо подрібнення бізнесу. Проте європейська молочна галузь може швидко адаптуватися, і цей чинник утратить вагу.

Зверніть також увагу, що висока маржинальність виробництва молока як сировини нині спостерігається в Україні в тих, хто виробляє клас «екстра». І ця маржинальність зберігається довготерміново. В інших є і цінові коливання, і традиційна проб­лема із сезонним літним збутом. Сезонність попиту на молоко вищого та першого ґатунку велика. Така сировина йде на переробку для внутрішнього ринку, й експортний попит на таких виробників не впливає.

– То чи варто зараз іти в молочку умовним новачкам лише заради вже насиченого внутрішнього ринку, який до того ж скорочується і за купівельною спроможністю, і за кількістю споживачів? Чи можливе винятково експортно орієнтоване вироб­ництво молочної сировини?

– Внутрішній попит насичений дуже умовно. Почасти його задовольняють мікрогосподарства, що реалізують продукцію на ринках. Безпечність такої продукції під питанням. Насичення ж високотехнологічними продуктами відбувається зараз радше через встановлення високої ціни. Попит нині обмежується саме високою ціною та шаленою націнкою торговельних мереж. Це – нездорова ситуація.

Експорт уже спонукав до певного розширення виробництва молока ґатунку «екстра», але це не призведе до вибуху. Думаю, за пару років відбудеться стабілізація високотоварного вироб­ництва молока. Нам щонайменше потрібно буде компенсувати спад виробництва з боку домогосподарств.

Що ж до нових гравців із боку зерновиків задля дальшої конверсії умовного зернофуражу, то я не впевнений, що багато рослинників нині готові не лише інвестувати, а й шукати відповідну експертизу. Крім великих і довгих капіталовкладень молочка потребує дуже кваліфікованого персоналу та цілорічної роботи.

Тому, мабуть, неправильно розглядати молочну ферму як страховий актив для рослинництва, зерновиробництва. Ви погналися за високим ФАО, бачите, що погодні умови не дадуть змоги зібрати нормальне зерно кукурудзи, й вирішили силосувати? Проте я не впевнений, що тваринництво в такому сценарії допоможе. Кормозаготівля має бути плановою та мати гарантовані посіви на 120 % від потреби.

Цікавий момент полягає саме в тому, що виробництво молока не зводиться до самої ферми. У нас, по суті, немає ринку грубих кормів. Корова – не свиня, їй потрібно їсти повсякчас і багато. Й корми ці нетранспортабельні: вони обвітрюються, за добу втрачають поживність, а за три стають небезпечними.

Тобто їх потрібно виробляти самому, мати банк землі, спеціалізовану техніку для збирання, приготування та роздавання кормів, для утилізації гною, а ще споруди для зберігання. В певних моделях можна піти на курганне зберігання силосу, але це навряд чи буде ферма на 500 голів, бо що менший курган, то більші відходи.

Я не знаю прикладів, щоб бізнес міг дозволити собі мати велику молочну ферму без власного кормовиробництва. А інвестиції в кормовиробництво можуть подвоювати витрати на сучасну ферму.

Отже, повторю: страховим споживачем ферма не стане! Інша річ, що тваринництво збагачує можливості сівозміни. Тому молочку слід розглядати як диверсифікацію надходжень, але в жодному разі не як те, що рятуватиме чи виручатиме за умов кризи.

– Ми зараз спостерігаємо певну хвилю модернізації та будів­ницт­ва нових ферм. Це релокація східних прифронтових бізнесів чи нові гравці, нові гроші?

– Релокація в чистому вигляді мені не траплялася, хоча поголів’я потроху вивозять. І також не можу згадати жодного прикладу, щоб зараз розвивав молочний бізнес той, у кого його не було раніше. Тобто сьогодні, зазвичай, іде процес розширення від професіоналів, тих, хто вже розуміється на цьому, бачить маржинальність. Фактично це укрупнення – в переважній більшості кейсів.

– Чи заходять зараз молочники з інвестиціями на чужі майданчики в пошуках доступу до землі?

– Таке нині неможливе. Молочка не просто чутливо реагує на графік постачання кормів. Не можна припуститися навіть мізерної зміни параметрів раціону. Ніхто не довірить найнадійнішому компаньйону ланцюжок, де одна помилка призведе до шалених утрат.

Щодо пошуків землі, то треба просто корпоративні права перекуповувати – навряд можна знай­ти консолідовану ділянку якось інакше. Не думаю, що цей чинник істотно стримує.

Можливо, колись ми прийдемо до формування ринку великооб’ємних кормів. Проте, звісно, не в тому форматі, що станемо транспортувати силос чи сінаж. З’явиться кооперація за європейською моделлю, коли сусіду можна буде замовити вирощування. В невеликому обсязі це в нас уже є, коли маленькі фермери домовляються між собою. Щоб це стало можливим і для великих гравців, потрібно вийти на інший рівень договірних взаємин. Я сам бачив, як це працює в Німеччині, чув про такий досвід в інших країнах.

– Українські переробники молока відомі жахливим характером, схильністю до картельних змов і любов’ю до садистського викручування рук постачальникам. Самі переробники, своєю чергою, бачать сатану в ритейлі. Чи здатна розв’язати проблему державна регуляція розподілення маржі між учасниками виробничого ланцюжка?

– Якщо дивитися на приклад Європи, то там працює не стільки держрегуляція, скільки горизонтальні домовленості між гравцями ринку. Кооперація та балансування інтересів. У нас цього зовсім немає. А обмежувальні заходи, думаю, навряд допоможуть.

– Допомогла б балансуванню галузі вертикальна інтеграція, дальше створення холдингів з усіма елементами?

– Я не вірю в те, що виробнику молока є сенс будувати свої переробні потужності, якщо й наявні в країні завантажені лише десь на половину. Можливо, варто входити в структуру власності, брати участь в ухваленні рішень.

Варто згадати, що в Європі більш як половина молочних продуктів виробляється підприємствами, які або повністю належать виробникам сирого молока, або останні мають там контрольні пакети акцій. Насамперед – це кооперативи.

– Ви працюєте в проєкті «Сімейні молочні ферми», де акцент робиться на розподіленому виробництві молока дрібними гравцями. Це грантовий, ідеологічний чи економічний проєкт? Жодні молочні кооперативи в нас не злетіли без зовнішньої підтримки…

– В нас грантового спонсорування, легких коштів немає. Ми залучаємо гроші численних дрібних інвесторів, які натомість дістають дивіденди – трошки кращі, ніж за гривневими депозитами в банках. Тобто в нас є стала економічна модель, хоча деяким інвесторам справді до вподоби, що їхні гроші працюють саме в цій галузі. Ми допомагаємо власникам маленьких, часто сімейних ферм залучити ці інвестиції для механізації, отримати належну експертизу, беремо на себе реалізацію молока. За це отримуємо 1 грн з 1 л.

До цієї ціни входять кілька компонентів. Перший – ветеринарне обслуговування. Це величезна проблема для дрібних гравців: на десяток голів худоби отримати кваліфіковану ветеринарну послугу майже неможливо. А в нас є обладнані автівки з УЗД-апаратами, препарати й інструментами. Щомісяця ветеринар відвідує ферму безплатно, можливі екстрені виклики.

Другий важливий компонент – це дорадники, які допомагають будувати бізнес. Від вибору земельної ділянки до проєктних рішень і вибору обладнання. Пропонуємо технологічні рішення з механізації, які вже показали ефективність за конк­ретних умов. Рішення також спрямовані на забезпечення добробуту тварин, що зазвичай одразу дають змогу додатково отримувати 15 – 20 % молока.

Щодо допомоги з реалізацією, то з часом дедалі більше ферм знаходять можливості самостійно реалізовувати молоко за кращою ціною, ніж пропонують молокозаводи. Й тих, хто працює на крафтову переробку, більшає.

– Чому до таких схем не заходять переробники, покупці сировини, які повсякчас скаржаться на нестабільну базу постачання?

– Свого часу цукрові заводи були змушені піти саме за такою схемою, інакше б не вижили. Чому молочна переробна галузь не рушила в бік корпоратизації виробництва сировини згори – загадка. Мабуть, їх влаштовує наявна схема, а знайомий нам усім стогін з їхнього боку – данина традиції.

Я вважаю, що на ринку є місце для виробників будь-якого розміру, маржинальність нині дає змогу. Й недооцінка дрібного виробника несправедлива: як член робочої групи в міністерстві з добробуту тварин я бачу, що на великих фермах із дотриманням європейських сучасних вимог куди більше проблем, аніж у хороших малих гравців. На жаль, на відміну від Європи, молоко від тварин із великою часткою вільного випасання та нормального вигулу поки що не має в нас преміальної ціни. Можливо, ми помітимо зрушення в галузі в процесі приєднання до ЄС, десь за п’ять років. Якщо, звісно, виконаємо всі умови з євроінтеграції.