Й ти нічого нікому не винен, і тобі не винні

Під палючим сонцем Білоцерківщини (після щедротних травневих дощиків природа наче вирішила взяти деяку, та нетривалу павзу в опадах) під час урочистого відкриття «Агропростору» серед куку­рудзи, соняшнику, зернових, ріпаку, бавовни ми поспілкувалися із засновником СВК «Атлантида» Петром Тарасенком. Із нашої бесіди виокремлю кілька принципових моментів щодо філософії господарювання та ведення агробізнесу. Інколи, як з усмішкою каже Петро Михайлович, бізнесмен у ньому міркує по-одному, а агроном – по-іншому. Й сформулював цю суперечність він дуже тонко, як на мене – найкраще за всіх. Інша принципова позиція – шана до науки, відтак і місце для «Агропростору» було надано невипадково.

Крім того, представники родини засновника СВК (і він сам, і син, і зять, й один онук, і другий онук) не цураються самотужки сідати за кермо сільгосптехніки. Ще один штрих: аграрій не квапиться добирати землі, на відміну від багатьох колег. Надає перевагу тому, щоб навести лад на наявній площі. Отже, слово – Петру Михайловичу.

– Закінчив виш 1978 р., за фахом є агрономом із захисту рослин, агрохіміком. Працював на різних посадах: спочатку – бригадиром, потім – заступником голови колгоспу, далі – парторгом. Обіймав посаду начальника Білоцерківського районного управління комунального господарства. А коли Президентом Леонідом Кучмою було видано Указ від 3 грудня 1999 р. №1529 (1529 / 99) «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки», я подумав, що покажу себе, що називається в просторі, в натурі, як воно є. В господарстві, відомому під різними назвами – ім. ХХІV з’їзду КПРС, «Нива», я був 12 років головою колгоспу. Дійшов висновку, що можу докласти свій досвід і вміння безпосередньо в сільському господарстві вже в нові часи. Нині в нас – родинне агропідприємство: дружина, син, дочка та інші члени родини, – розповідає аграрій. – Ми оброб­ляємо 800 га. Впевнений, що обов’язково потрібно впровад­жувати інновації. За часи господарювання зрозумів просту, але важливу річ: без науки ти – ніхто. Свого часу вивчав досвід вирощування кукурудзи Pioneer у славнозвісній агрофірмі «Зоря» в Рівненській області, де головував знаний аграрій Володимир Антонович Плютинський. Скажу так: ті, хто йде вперед, – це сміливі та відважні люди, які не зважають на те, що хтось там довкола каже. І я не боюсь!

Стоїмо тут край поля, бачите посіви гороху. Коли я головував у колгоспі, то ми тримали овець, яких слід було годувати горохом. І ми багато його висівали. А я в районі посідав чільні місця за врожаєм пшениці. Секрет успіху – в тому, що попередником для пшениці був горох. Кращого попередника, як горох, немає та не буде. Інші бобові? Ні, соя не так. Саме горох. На який рік повертаю соняшник на те саме поле? Відверто скажу: як бізнесмен – так, а як агроном – так. Інша річ була б, якби я мав упевненість у завтрашньому дні, та в наші часи не можна не мати сумнівів. Я і в сьогоденні не впевнений. Як змінилася сівозміна під час війни? Що сказати, важко буває, на наших полях то там упало, та там. І боїмося інколи, й хлопці бояться. Регулюємо сівозміну так, як того потребує час. Ну, буває, що, наприклад, соя не пішла – й усе, й у ціні впала. Тоді її не висіваємо. Проте взагалі скажу: працею я задоволений. Є результати, є наснага, є творчість, впроваджуємо нові сорти, застосовуємо нові гербіциди, нові фунгіциди. Використовуємо лише оригінальні засоби захисту рослин. До того ж наші поля розташовані вздовж траси, це теж стимулює застосовувати якісні продукти. Колеги часто заїздять до нас, тож не хочемо перед ними червоніти.

Тваринництво було, я віддав його в оренду. Яке саме? Свинарство, голів 500. Рух іде. Трохи тримаємо курей. Та знову ж таки не беру на себе – віддаю.

Добирати ще землю? Знаєте, всі рвонули, добирають, навіть далекі від сільського господарства люди. Я не збираюся когось наздоганяти, переганяти, планую навести лад на тій площі, яка в мене є. Обробляємо зараз 800 га – це не найбільша площа, що в мене в обробітку, свого часу було більше, повідтягували трохи маленькі фермери.

Принципова позиція – кредитів не беру. Я нічого нікому не винен, і мені ніхто нічого не винен. Лише так! Потрібно щось прид­бати – зберу гроші. От зараз, наприклад, купую трактори John Deere. Жодних кредитів!

* * *

Як направду, чимало речей, почутих від Петра Михайловича, для мене є новими, хоч, слава Богу, в аграрній журналістиці працюю вже більш як три десятки років. От, скажімо, про близькість траси (цього разу Київ – Одеса) як стимулу до використання найякісніших продуктів я почув уперше. Й ніколи не замислювався досі, що це може якось вплинути на шанобливе ставлення до агротехнологій. А от бачите, як воно. Та й непоспіх із добиранням землі так само – нечасте явище. Надання тваринництва в оренду – знов таки не скрізь і всюди трапляється. Колись у радянській пресі точилася гостра дискусія: існувала Атлантида чи ні. Згоди атлантологи (відповідна наука має назву «атлантологія») не дійшли. А от СВК «Атлантида» існує та сумлінно працює! СВК «Атлантида» – це не міфічний острів, а агропідприємство з чіткими цілями й ґрунтовним підходом до справи. Що ж, успіхів «Атлантиді» й успіхів аграрній Білоцерківщині!