Анатолій Томницький: страховою має стати сівозміна, а не одна культура

– Анатолію Валентиновичу, ваш регіон без сумніву показовий, адже ніхто в Україні так сильно не потерпає від кліматичних змін, що лише засвідчив цей сезон. Питання полягає в реакції фермерів. Адже існує загальна риторика, що лунає на конференціях. Проте наскільки практика рухається до пропонованих рішень?

– Зміни клімату зачепили всі регіони. Цього року, думаю, всі повною мірою відчули наслідки. Цікаво, що господарства, які розташовані північніше, болючіше реагують на виклики, а от фермери з півдня вже звикли до несприятливих умов як до постійного чинника господарювання.

Одесу зараз у жовтні заливає так, як ніколи, а в Бессарабії чи на півночі області опадів набагато менше. Про Херсонщину годі й казати – з березня в області випало в кращому разі 30 – 40 мм опадів.

Звісно, кожен регіон шукає щось нове, якісь ноу-хау. Проте все нове – це забуте старе, основа полягає у впровадженні в господарстві науково обґрунтованої системи землеробства, й не варто впадати в крайнощі. Є схеми, що пасують до конкретних умов, їх і слід дотримуватися. Насамперед це стосується сіво­зміни. А виходячи з сівозміни, формуються системи обробітку ґрунту. No-till, Strip-till, вертикальний обробіток Verti-till, LSP, «сила живого ґрунту» – це інструменти, а не релігія. Потрібно враховувати умови кожного підприємства, кожного поля. Жодна техніка чи технологія, жоден інструмент не є панацеєю, бо виклик перед нами стоїть системний.

Потрібен диференційований обробіток ґрунту. Навіть у системах традиційного обробітку навіщо під ріпак чи озиму пшеницю застосовувати оранку, якщо достатньо чизеля? А ми й досі інколи бачимо оранку в серпні: суховії, спека, дефляція ґрунту, пилові бурі, в лісосмугах по пів метра-метр наносить пилу…

Я розумію, що всі жадають продати новітні агрегати, нові технології, всі хочуть заробити. Проте наприкінці цього процесу перебуває фермер, якому потрібно домогтися економічної ефективності й котрий зчаста страждає через неоптимальний підбір компонентів виробничого процесу. До того ж поглиблюється технологічна прірва між великими та малими господарствами. У дрібного фермера й надалі обмежу­ється доступ до фінансових ресурсів, до кредитів. Як тому, хто господарює на 100 га, придбати сівалку для прямого висівання No-till за € 100 тис.?

Якщо підсумувати: взагалі не бачу, як можна працювати без залучення науки під час стрімкої зміни агровиробничих умов і кліматичної трансформації. Не варто забувати, що в нас чимало фермерів, які не мають агрономічної освіти, досі не розуміють, що таке діюча речовина в добриві, бо звикли працювати за застарілим шаблоном, що давно втратив актуальність. Їм усім потрібна допомога фахівців.

– Чи є в господарств у вашому регіоні загальний вектор технологічного руху? Чи поки що всі пробують усе?

– Все ще переважає броунівський рух. Війна змусила піти з регіону багатьох сильних господарів, таких залишилося обмаль, а на них орієнтувалися інші. Тут важливо зрозуміти, що на півдні без зрошення, без контрольованих умов уже не буде стабільних, високих урожаїв, до яких ми звик­ли, за жодної із сучасних технологій обробітку ґрунту. Волога лімітує, а її у достатній кількості немає та не буде. Всі заходи зі збереження вологи в ґрунті потрібні, щоб підтримувати економічну ефективність уже без космічних урожаїв і надприбутків.

Це багатьом досі складно прий­няти. Цьогоріч увесь південь засіяли соняшником – хто по оранці, хто по дисковому обробітку, хто по нульовому. Однак коли у вас посуха й температура ґрунту понад +60°С, то білок згортається, пилок стає фертильним і не може запліднити зав’язь.

– Проте ж це продовження доволі поширеної південної лотерейної стратегії: не звертаємо уваги на умови, розраховуємо на врожай, чотири роки програємо, на п’ятий усе відбиваємо.

– Умови змінилися! Більше не буде п’ятого року. Тепер урожайним буде в кращому разі один рік із десяти, коли на місяць у період вегетації буде до 30 мм опадів. Усі кліматологи погоджуються, що опадів точно буде менше, випадатимуть вони переважно взимку, влітку ж опади переважатимуть у формі злив, від яких мало користі – до балок постікають, випаруються.

Відповідь банальна й очевидна: потрібні технології, що концент­руються на нагромадженні пожнивних решток, зменшенні випаровування. Зимову вологу слід берегти, тим паче, що й снігу не буде, метеорологічна зима тепер максимум 2 – 3 тижні.

Завжди на півдні ставка робилася на озимі культури. Якраз вони здатні максимально спожити вологу, що нагромадилася в осінньо-зимовий період. Цього й варто додержуватися: ріпак, гірчиця озима, ячмінь, пшениця. Для весняної сівби слід переходити на ультраранні, максимально скоростиглі сорти й гібриди, що встигнуть використати нагромаджену вологу. На пізні культури на півдні сподіватися не варто, якщо у вас немає зрошення. Ще залишаться льон і горох, висіяний під зиму. Соняшник давно слід скорочувати до мінімуму! Навіть якщо в ґрунті була волога й рослина виросла, то реалізувати потенціал урожайності неможливо за високих температур, бо не відбудеться запилення. Є спроби сіяти соняшник зі збільшеними нормами висівання під зиму, щоб він якнайраніше стартував. Проте посіви тоді будуть зрід­жені, протруйник має бути напрочуд потужним – забагато проблем, складно зберегти економічну ефективність.

А фермер у нас і досі дивиться не на умови, а на ціну, тому сіє соняшник, сою. На півдні без зрошення про вирощування сої слід забувати.

– Яка ж заміна соняшнику?

– Багато хто переходить на сафлор, коріандр. Так, ці культури не хапають зірок із неба, але забезпечують стабільну прибутковість. Цього року середня врожайність сафлору і коріандру 1 – 1,2 т / га, а ціна не нижче, ніж на соняшник. Це набагато краще, ніж дістати 0,2 – 0,1 т / га соняшнику за наших умов.

Багато господарств від соняшнику переходять до льону олійного. Найменші врожаї, про які я чув, – 0,8 – 0,9 т / га, а пересічно – 1,5 т / га, в провідних господарствах – до 2 т / га. Виробничі витрати дуже низькі, і 2 т / га льону – це точно краще, ніж 0,5 т / га соняшнику. Є, звісно, певна проблема з формуванням достатньої партії однорідної якості для трейдерів, але її можна вирішити, кооперуючись із сусідами.

– Чому не вистрілило сорго, з такою потужною та гучною промоцією? Чи лише проблеми з реалізацією винні?

– Із сорго багато технологічних нюансів. Наприклад, збирання потребує десикації. Рівномірності дозрівання в культури поки що немає. Збирання починають, коли зерно має близько 18 % вологості. Отже, його слід до­робляти.

І сорго ніколи й не могло стати панацеєю для півдня, бо воно потребує відповідного рівня вологозабезпечення. Інша проб­лема – як і соняшник, сорго може добре наростити свою вегетативну масу, але за умов спеки стоятиме в стресі, навіть не намагаючись квітнути. Якщо дощів у цей період не буде, рослина так і засохне.

Знаю чимало прикладів, коли люди залишилися ні з чим, позаяк поклали надію на сорго. Гарний урожай за поточних умов сорго може забезпечити вже лише в центральних регіонах, але не на півдні, й точно не на Херсонщині, де цьогоріч на 55 тис. га пшениця не викинула колосу.

До речі, в нас давно є краща альтернатива сорго – просо. Культура більш посухостійка, проста, зрозуміла, а дістати 2 т / га доволі легко.

– Які ще культури можна використати як страхові?

– Не варто чекати дива, все впирається в нестачу вологи. Пам’ятаєте, як усі хвалили нут? Так, він посухостійкий, але я чомусь не бачу збільшення площ під ним.

Страхування відбувається не киданням в одну диво-культуру, а впровадженням збалансованої сівозміни. Науково доведено, що на півдні в сівозміні 55 – 60 % мають становити зернові озимої групи. Все інше – нішеві, зернобобові, технічні. Й серед останніх – не соняшник, звісно, який нині в окремих господарствах становить до 40 % посівних площ.

– Чим закривати поле після вегетації основних товарних культур?

– Нічого нового: залишати якнайбільше пожнивних решток. Не вивозити солому, вчасно дискувати. Якщо це No-till, то він має бути справжнім, із відповідними знаряддями для сівби та збирання. Наземна маса має бути високою та коткуватися котками.

– В покривних культурах не бачите перспективи за умови дефіциту вологи?

– Ситуативно. Має сенс сіяти, якщо випав дощик або залишилася якась волога в ґрунті, щоб забезпечити сходи.

– Ми нещодавно згадували в журналі роботи канадських учених, де ключовою пропозицією для посушливих регіонів було кілька років планового нагромадження вологи під один сезон із високомаржинальною культурою.

– Так це ж і є здорова сівозміна! Бо якщо ви три роки сієте соняшник, то опісля, звісно, й сходи пшениці буде складно дістати.

– В регіоні бачите впровадження стратегії довготермінового нагромадження вологи й управління нею?

– Зараз елементи такого підходу є десь у 30 % господарств. Проте в підсумку всі просто будуть змушені прийти до цього. Й простіший шлях – через науку. Зараз ми релоковані на Одещину, а коли працювали на Херсонщині, то там для фермерів було нормою радитися з нами перед тим, як сіяти. Інші регіони тільки приходять до цінності співпраці з наукою.

– Якщо порівняти таку співпрацю з поширеним агрономічним супроводом з боку дистриб’юторів, брендів, то які є відмінності?

– Щодо різниці в підходах із науковим агрономічним супроводом, варто пам’ятати, що кожен бренд має на меті продати свої рішення, технології, обладнання. Тому їх безплатні послуги обій­дуться господарству в підсумку дорожче, ніж послуги наукових організацій. Інший нюанс – різниця в методиках. Наші відпрацьовані за вітчизняних умов, пройшли сертифікацію, перевірені часом і локалізовані. Зарубіжні методики можуть бути чудовими й ефективними, але вони були розроб­лені та апробовані за інших умов, на інших ґрунтах, в іншому середовищі.

Велике значення має також кваліфікація фахівців. Коли дає пораду, висновок, рекомендацію наукова установа, вона спирається на доказову базу, сформовану в результаті десятиліть наукових досліджень. До того ж у нас є певна освітня мета: ми хочемо, щоб людина підвищила свій рівень, навчилася підходити зважено до роботи на землі. Не певен, що всі представники компаній-дистриб’юторів поділяють такі цілі та мають належну експертність.

До речі, я не підтримую, коли господарство відмовляється від власного агронома. Інколи відлік часу для ухвалення рішення йде на години. Запізнився на день – можна інші операції й не робити. Ви ж бачили, як лютувала сарана цього року? Якщо побачили відповідні сигнали через лісосмугу, негайно слід реагувати, а не чекати, поки якийсь сторонній радник приїде.

– Крім тактичних є і стратегічні рішення. Чи бачили ви проєктну роботу з лісосмугами?

– Болюча тема, бо лісосмуги досі фактично нікому не належать. На півдні, щоправда, деякі фермери вже за ними якось доглядають. Є ті, що намагаються висаджувати на ще нерозораних землях павловнію. Хоча це не системна робота. У ФАО й Державному агентстві водних ресурсів України, щоправда, був проєкт розвитку лісомеліорації в одному з районів Херсонщини на лівому березі, але війна, зрозуміло, перекреслила.

– Не думаєте, що однією з відповідей на кліматичні виклики для півдня може стати вивід частини площ з інтенсивного обробітку, перехід на багаторічні культури?

– Я бачу в цьому велике майбутнє. Насамперед слід виводити землі на схилах, що давно втратили більшу частку гумусу. Там, де одна глина залишилася, все видулося, змилося. Хай яку б ґрунтообробну технологію застосовувати, ефекту там не буде, ці землі просто потребують рекультивації. До того ж у нас тепер багато земель, засмічених унаслідок бойових дій, – там також не можна певний час вирощувати традиційні культури.

На всіх цих площах варто на­саджувати багаторічні культури, що можуть забезпечити прибуток: мигдаль, горіх, ліщину або біоенергетичні культури. Це економічно доцільно й це додаткові елементи лісомеліорації. А ще це – створення додаткових робочих місць для громади. Відповідь на кліматичну кризу має бути комплексною, враховувати й соціальний чинник!