Рідний читачу і рідна читачко, вітаюся та обіймаю, скучив і дякував пану Богу за можливість посидіти з вами за борщем, ще одну можливість, і, пане Боже, зробіть, щоб не останню. Бо борщ ох і смачний. І то ж філософська страва. В ній такий баланс, що в Інституті серця вважають цю страву унікальним комплексом, якого не існує ніде у світі, крім України.

Стоп, тримайте мене семеро, бо про борщ не спинюся говорити. Хоча оце ми з вами втрьох під деревами в холодку, коли Європа гине при екстремальних температурах, за борщем і доброю бесідою, являємо собою взірець дорослих і мудрих людей, котрі добре знають, як відповідати викликам клімату. Оце як спека почне видихатися, надвечір треба піти й скупатися, лякаючи бравих карасів, що нівроку ловляться цього сезону. Ну а в полях працюють поливальні машини, роботи-поливальники, крапає крапелька. Та й запас ґрунтової вологи чималенький цього року.

Тому, коли летить то балістика, то шахеди, хрестимося і далі співаємо, бо оце сусіди доньку заміж віддають, то все село співає. Бо гадає, що, пане Боже, даси велике й щасливе життя молодим. Тільки життя. Грошей вони якось зароблять, хату якось збудують.

Стоп, що це ми про борщ і весілля?! Ми ж ніби зібралися поговорити про сільське господарство.

Отже, в Європі спека. Є велика загроза, що все в них погорить, і знову неохоче, але енергійно купуватимуть українське зерно, олію та насіння. А нам що? Ми нація молода, незріла, усміхаємося всім. У Європі нації зрілі. Перезрілі. Навіть підгнилі вже. Дивний хлопець Мадяр в Угорщині, темний хлопець Фіцо в Словаччині, сумнівний хлопець Радев у Болгарії, бридкий хлопець Бабіш у Чехії, поганий хлопець Навроцький у Польщі. Їх об’єднує одне – нелюбов до України. А от даремно, бо любов сильніша за все, як пише на своїх рекламних дошках 1-й корпус НГУ «Азов». Як казав мій друг-поет: не дай вам Боже, собачі діти, не дай вам Боже.

За наслідками політичних подій, ми, представники молодої нації, маючи в паспорті кілька тисячоліть історії та слави, бачимо: до НАТО нас не візьмуть і до ЄС не сильно їм кортить нас взяти.

«Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться», – лунає з-за паркану, де гуляє народ на весіллі.

А в канцелярії пана Бога страшний рейвах: малеча повзає по підлозі, десь знайшла чорну фарбу і вимазує один одного, хтось вивалив на підлогу вміст Божого шредера, і все завалено смужками знищених документів.

– Що коїться, пане Боже?

– Та бач, знов ті зрілі нації чуб­ляться й пустують.

– Ну а Ви ж чому не закличете до порядку? Як кажуть поляки: бачиш, Боже, і не гримаєш.

– У мене інша концепція: я їх створив і дав їм волю, а порядок вони самі мають навести. Я тільки нагадую про своє існування і про те, що їм потрібно займатися серйознішими речами. Цього року от повернув Ель-Ніньйо, може, схаменуться.

– Розкажіть!

– Це такий природний феномен, аномальне прогрівання поверхневих вод у Тихому океані. Теплі водні маси зміщуються до узбережжя Південної Америки, колосальні об’єми енергії виділяються в атмосферу і змінюють клімат на планеті. А цього року все це відбувається на тлі рекордно розігрітої Землі, то ж буде їм урок.

– То оце у Франції – вплив Ель-Ніньйо?

– Певною мірою так. Однак будуть посухи і спека в Австралії, Новій Зеландії, навіть в Індії, а в Каліфорнії та Канаді буде великий ризик лісових пожеж. Загалом для сільського господарства можливі всілякі біди. А може, й не буде таких аж величезних збитків.

– Ви ж не для збитків це робите?

– Та ні – щоб люди схаменулися. Проте як буде, теж не знаю, я ж не менеджер проєктів. Щось утну – і потім воно якось розвивається.

– Диви, що вони витворяють… Отого рудого взагалі вимазали так, що й не впізнати… А чому вони малі? Це ж ніби зрілі нації?

– Тому що перезрілі нації знову стають малюками. Як людина, котра доживає до деменції та Паркінсона. Не завжди. Проте бачиш, оце таке горе маємо.

– Вони ж вам усе рознесуть! Дайте, ми їх до тями приведемо: того по сраці, того по потилиці – і будуть шовкові.

– Хочете бути дорослими в кімнаті? Спочатку дайте раду зі своїм випробуванням – кацапію вгамуйте. Потім будете дорослими.

– Ага, оце і нам Ви послали випробування, щоб ми стали дорослими?

– І не знаю, навіщо я вам послав… Був у мене документик, але я його знищив у шредері, а тепер, бачте, вже й по смужках його не складеш. Мабуть, тому що збилися зі шляху і не молилися.

– Ну да, ми тойво… Не тойво… Трохи збилися…

– То йдіть і дорослішайте.

– А врожай у нас буде?

– Буде. Ви ж у мене ексклюзивні партнери. Інші нації до мене так близько не стоять. Буде врожай, і будете ви дорослими в кімнаті. Якщо мудрість не втратите після перемоги.

Хотів би я Йому сказати: не втратимо, але як це сказати напевно, коли за кілька десятиліть незалежності стільки помилок наробили. З іншого боку, нації не народжуються мудрими й добрими. Тому Ель-Ніньйо приходить частенько.

От одна молода нація, яка довго бомбила і нищила древню націю, схаменулася, й азотні добрива, які було злетіли до небес у ціні через перекриту Ормузьку протоку, повернулися до старого рівня. Ще б паливо отак подешевшало вдвічі.

Ймовірно, буде золотий рік для українського насінництва і для закордонних компаній, які вирощують насіння в Україні. Здається, буде срібний рік для української пшениці й кукуруд­зи, сої та ячменю. Хоча ячмінь завжди акуратно забирають увесь, а соняшник і ріпак так і будуть високомаржинальними. Ну, хто порятується від пероноспорозу.

«Посіяла огірочки близько над водою…», – лине з-за тину. Аграрна тема на весіллі захопила гостей.

– Пане Боже, чому зараз стільки весіль?

– Тому що життя триває. От ти сидів, зіщулившись, зиму в сховищі й думав, що життя скінчилося. А ні. Триває, от і весілля гудуть. Бачиш білу хмаринку в небі високо над головою? То наречена вітру.

– Бачу… Потім розпухне, почорніє, грозу принесе на поля…

– У тебе яка посада була завжди? Головний оптиміст сільського господарства України! Я тебе не звільняв і твоєї заяви за власним не підписував.

– Ви взагалі нічого не підписували. Це Мефістофель любить щось підписати, ще й промовляючи, що кров – сік незвичайний, справді дивовижний.

– Кхе-кхе… Справді? А я й не той, чомусь і не зауважив… Хочеш, підпишемо щось із тобою?

– Звісно, мені хотілося б мати Ваш автограф, але я ж дорослий. Ніхто не повірить, скажуть, штучний інтелект… Нехай не будемо нічого підписувати, нехай я просто вірю у Вас, у людський розум, у здоровий глузд. Та й навіщо підписувати? Ми ж і так говоримо віч-на-віч. Недавно отримав результати аналізів, продиктував лікарям по телефону і питаю, чи не помираю я, бо ж деякі з них у кілька разів перевищують людські. Ні, кажуть, не помираєте, ви ж говорите з нами по телефону.

– Ну й телепень. То будеш без автографа. А міг стати першим, кому я дав автограф. Однак клич, якби що.

– Покличу. Коли біла хмарка стане чорною.

– Палити кинь, більшого не прошу.

– Покину.

От халепа. Пообіцяв Богові. Доведеться.

А тим часом аномальна спека дісталася України, але Європа ще накрита куполом вогню, до +45°С у багатьох столицях, стікають жаром на асфальт Париж, Мадрид… Ото ми нагодимося невдовзі. Ви хто? Україна. «Посіяла огірочки…». Давай їх сюди!

У нас мегаспека має бути кілька днів, ми витримаємо.

Не тільки огірочки посіяли. Посіяли балістику, посіяли крилаті ракети, дрони на будь-який смак, зокрема наземні й морські. На базі наземних ми будуватимемо безпілотні тракторні платформи, а на базі морських – маршрутки Одеса – Херсон.

– Де ви там вештаєтеся? – кричить пан Бог, і, видно, до нас. – Мене вже задовбали ці перезрілі… Давайте, дорослі, заходьте до кімнати, дайте їм прочухана…

– Хто дорослі? Ми?

– Та хто ж?! Тут більше нікого немає. Тільки оті придурки, ви і Я. Бог.

– Ми спішимо на допомогу. На нас можете розраховувати.

– Слава Мені, хоч на когось…

– Героям Слава!

Ваш головний редактор