Виробництво альтернативного пального може стати рушієм розвитку кількох галузей АПК.

В Україні завершилася сівба цукрових буряків. Площі під цією культурою сягнули найнижчого показника за всю історію України – 160 тис га. З цієї доволі тривожної цифри випливає інша: у переробний сезон, за попередньою оцінкою Інституту продовольчих ресурсів НААН України, зможуть включитися лише 25 заводів, які вироблять близько одного млн т цукру. Цього обсягу має вистачити для забезпечення внутрішніх споживчих потреб країни, тим більше, що харчова промисловість користується цукровими замінниками, що еквівалентні 300-400 тис т цукру.

Золотий четвертак

Після цього можна було б спокійно закривати тему, бо цукру вистачить і для чаю, і для консервування, і на різні домашні пундики. Але є ще такі серйозні питання, як, ціни, котрі до кінця року можуть підскочити на 50-60, а той на 100% вище нинішнього рівня, а також податки і робочі місця, а ще…альтернативне пальне. Останній пункт важливий не лише з огляду на екологію, але й нашу енергетичну безпеку. Як бачимо, всі питання стратегічні. Проте всі українські уряди вправно обминали їх, як слаломісти на лижні, поки галузь не залишилася із 25 заводами, тоді як на початку 1990-х їх було аж 191.

Цей золотий четвертак – солодка мрія просунутих українських цукрозаводчиків, котрі постійно випереджали своїх конкурентів за впровадженням технологій і вважали, що всі, хто не дотягнеться до цієї вищої цукрової ліги, є баластом, який обвалює ринок. Звісно, вони оперували своїми приватними категоріями, тоді як хтось мав думати про галузь по-державному, враховуючи екологічний, соціальний, економічний фактори. Цю роль взяли на себе науковці Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків, Інституту продовольчих ресурсів НААН та України та низки інших установ і організацій, котрі стали розробляти моделі диверсифікації галузі на основі виробництва біоетанолу.

Зокрема науковці Інституту продовольчих ресурсів НААН та України М.П. Сичевський, Л.М. Хомічак, С.Т. Олійнічук у своєму дослідженні доводять, що модель диверсифікації бурякоцукрової галузі на основі виробництва біоетанолу дає змогу переробляти великі обсяги цукрових буряків практично без обмежень, а маніпулювання відбором дифузійного соку та відтоками в залежності від кількості наявної сировини (цукрових буряків) дозволяє легко змінювати в залежності від ринкового попиту вид та кількість отриманої продукції (цукру-піску або біоетанолу та ін.). За правильної організації площі цукрових буряків можна збільшити до 400 тис га, тривалість роботи кожного підприємства – до 180-200 діб на рік, завдяки цьому створити додатково на кожному цукровому заводі 20-25, або в цілому по галузі 1260-1575 робочих місць. При цьому науковці звертають увагу на те, що за виходом біоетанолу з 1 га цукрові буряки переважають пшеницю у 2,5, картоплю — у 2,0, кукурудзу — в 1,5 разу. Виробництво біоетанолу з цукровго буряку потребує на 25-30% менше енерговитрат, ніж із зерна.

Цукрові заводи з відповідним обладнанням могли б виробити із сировини, зібраної з площі 400 тис га, близько 170 тис тонн біоетанолу.  Плюс 120 тис т цього продукту, яке виробляють спиртові заводи – в результаті можна закрити потребу, яка необхідна для виробництва сумішевих бензинів з часткою 10%, як і вимагає Директива 2003/30 ЄС. А що таке 200-300 тис т пального в нинішніх умовах, коли кожна крапля на рахунку? А тому виникає запитання, чому в Україні біоетанол досі перебуває майже в підпіллі, тоді як у світі виробляється понад 60 млрд л цього продукту?  І отут ми упираємося у всесилля нафтового лобі.

Операція «дерегуляція»

Нагадаю, що Кабмін у березні 2006-го затвердив «Енергетичну стратегію до 2030 року», у 2009 році схвалив концепцію Державної цільової науково-технічної програми розвитку виробництва та використання біологічних видів палива, а парламент ухвалив Закон «Про внесення змін до деяких законів щодо використання та виробництва моторних палив із вмістом біокомпонентів» №4970-VI від 19 червня 2012 року, згідно з яким із 1 січня 2014 року запроваджувалася норма про обов’язкове додавання в автомобільні бензини 5% біоетанолу. Проте усі ці акти страждали на типові хвороби: суперечливість, декларативність, наявність зайвих і невдалих дефініцій. А тому оператори ринку і виробники нафтопродуктів ці новації просто проігнорували. Мало того, в рамках кампанії дерегуляції, яка почалася в 2014 році, норму про обов’язковість додавання 5% біопалива скасували. Але щоб вона знову не вилізла, притиснули акцизом у 98 євро. У підсумку це призвело до обвалу кількості підприємств, які виробляють біоетанол із 13 до двох буквально за рік.

Два роки тому прихильники виробництва та використання альтернативних палив на чолі з асоціацією «Укрбіоетанол» зробили чергову спробу надати  рідкому біопаливу статусу обов’язкового компоненту в бензинах. Але законопроект №3356-д, який містив відповідну вимогу, після ухвалення в першому читанні загубився в шухлядах законодавців. Але розробники цього документа не здалися, а втілили всі свої ідеї в законопроекті № 7233, який сьогодні повільно, але впевнено проходить всі законодавчі процедури. Як розповів голова асоціації Тарас Миколаєнко, законопроєкт складається з трьох блоків. Перший впорядковує проблему лічильників спиртовмісних продуктів, другий стосується скасування акцизу і зниження ПДВ на рідкі біопалива, і третій містить норми про обов’язкове додавання біопалива в пальне, йдеться про частку не менше 10%.

Енергетична криза як директива

–Чи не на занадто велику частку ви замахнулися, може, треба було б повернутися до 5%?– запитую у голови асоціації.

–По-перше, згідно з директивою Директивою 2003/30 ЄС, ми повинні були б додавати до пального не менше 10% біопалива ще у 2020 році. По-друге, така частка дає реальний шанс відродитися кільком галузям економіки, пов’язаним із АПК. По-третє, ми виконуємо вимоги ЄС щодо захисту довкілля. І найголовніше, значною мірою розв’язується проблема енергетичної безпеки. Всі знають, в якій ситуації опинився наш зерновий експорт, а тому виникла ідея переробити, як мінімум, один мільйон тонн кукурудзи на біоетанол. Окрім пального в процесі переробки можна одержати високоцінні кормові білки для тваринництва.

Дехто з експертів стверджує, що для додавання біопалива в таких обсягах, не має відповідних технічних умов, окрім цього для змішування потрібні технічні види бензину…

–Для реалізації нашої мети є не лише технічні, але й державні стандарти на бензини моторні європейські, на біоетанол з присадками, окремо є ДСТУ  на кілька видів присадок і стабілізаторів, на моторні палива альтернативні. Щодо бензину, як основи для змішування: якщо ви зайдете на будь-яку європейську біржу, то побачите, що там не має котирувань на А-92 чи А-95, В Європі торгують бензином EURO-BOB, в який можна додавати 10% біоетанолу.

–Але для розвитку біоетанольної галузі потрібні солідні інвестиції?

–Згадайте, як бурхливо розвивалася зелена енергетика після запровадження «зеленого» тарифу. Як тільки будуть забезпечені ці умови і уряд гарантує їх стабільність принаймні років на 10,  інвестиції і кредити знайдуться. Тим більше, що європейські банки зацікавлені у фінансуванні «зелених» проектів. Я передбачаю бурхливий розвиток цієї галузі, – говорить Тарас Миколаєнко.

І ось останніми днями з’являються повідомлення, що в Україні, як гриби після дощу виникають міні-НПЗ, котрі додають до бензину навіть не 10%, а дещо більше біоетанолу. Попит на цей продукт просто шалений. Схоже, за якихось два місяці ми вирішили догнати за використанням альтернативних палив навіть Бразилію. Бо стимулюючою директивою стала енергетична криза. Але виробники біопалива повинні одержати гарантію, що після її закінчення їх знову не заженуть у підпілля. А тому слово за законодавцями. Голосування за законопроєкт № 7233 стане тестом і на патріотизм, і на креативність.