«В сапогах, в потертой блузе,

С бодуна, во всей красе,

Шел мужик по кукурузе

По несжатой полосе.

Пиджачок торчал кургузо,

Из цигарки шел дымок,

Думал: «Вот же – кукуруза…»

Дальше думать он не мог…»

Андрій Орлов

 

Варіабельність на кожному клаптику

Микола Косолап, науковий редактор журналу, доцент кафедри землеробства та гербології НУБіП України:

– На відміну від героя вірша Орлуші, нашим фермерам є над чим задуматися. Особливо тим, хто вирощує кукурудзу й сою. Попри те, що в низці господарств частину кукурудзи навіть збирати не мали наміру (розпустили на мульчу й задискували як рослинні рештки, не було качанів і рослина висохла геть), загального провалу аграрного сектору не буде. Адже така картина далеко не в усіх, зовсім поруч, через поле вона трапляється абсолютно протилежною.

Для степових регіонів уже звичайним явищем стала відмова від вирощування або серйозного зменшення площ посіву кукурудзи. І це вже давно не дивина для виробничників Одеської, Запорізької чи інших областей Степу, де залежно від району ймовірність досягнення бажаного результату при вирощуванні кукурудзи коливається в межах 30 – 70 %. Особливістю нинішнього сезону є не стільки підгоряння кукурудзи взагалі, як підгоряння її в регіонах, де раніше цього не траплялося. Наприклад, у Вінницькій або Черкаській областях.

Усі аграрії добре знають, що в землеробстві двох однакових років не буває. Сезон 2020 р. мав свої великі особливості.

Першою нетрадиційною ситуацією  була відсутність на весну достатніх запасів вологи в ґрунті. Зазвичай, основні її запаси (базова кількість) у наших умовах формуються в осінньо-зимовий період. У цьому вегетаційному сезоні осінньо-зимові надходження вологи були мінімальними. В результаті запаси вологи на час сівби ярих культур фіксували настільки низькими, особливо в нижніх шарах ґрунту, що часто вони були навіть меншими, ніж зазвичай спостерігається після збирання зернових культур.

За цих умов деякі виробничники внесли корективи в структуру посівних площ ярини в напрямі збільшення частки менш вимогливих до вологи культур та культур з неглибокою кореневою системою. Водночас вони провели переоцінку поперед­ників за рівнем запасів вологи на цей час. Більшості з них таким підходом вдалося уникнути великих утрат, наприклад, посівів кукурудзи. Подібна мобільність аграрних виробничників в ухваленні рішень у відповідь на несприятливі умови й готовність прийняти нові ризики вартує особливої уваги, зокрема науковців.

Іншим напрямом реакції виробничників на весняну ситуацію з вологою було коригування ними норми висіву в менший бік, особливо пізніх культур. У більшості випадків кукурудза за норми висіву 60 – 65 тис. шт. / га була з урожаєм.

Зазвичай, біда не ходить одна – на проблему вологозабезпеченості нашарувалася проблема холодної весни, що істотно збільшило тривалість досходового періоду в ранніх посівів і не могло не відбитися на сьогоднішньому стані цих посівів. Ризики ранніх посівів цього року були дуже високими і спроба використати малі запаси вологи завдяки раннім посівам себе не виправдала. Як на мене, правильно зробили ті, хто не спішив із сівбою, а обрав середні оптимальні багаторічні дати.

При цьому багато виробничників внесли зміни в систему удобрення культур, особливо пізніх. Основний напрям змін полягав у зменшенні норм внесення або повної відмови від деяких сухих добрив чи заміні їх на рідкі види. За відсутності достатньої кількості вологи великі норми добрив не приносять користі, а навпаки – здатні нашкодити.

Не менше тонкощів і насамперед знань потребував 2020 року захист рослин від шкідливих організмів. На початку вегетації це стосувалося гербіцидів, а потім із настанням спеки, причому тривалої – застосування інсектицидів і фунгіцидів для контролю шкідників і хвороб. Украй тривожною є інформація про різке зростання ареалу поширеності західного кукурудзяного жука (Diabrotica).

Потужні весняні дощі значно виправили ситуацію. Одначе основна особливість як весняних, так і літніх опадів – їх нерівномірність і за площею охоплення, і за часом. У результаті ми отримали велику строкатість у запасах вологи в ґрунті, причому ця строкатість була не лише по великих зонах і територіях, а й навіть по окремих полях одного господарства. Це залежало від часу та кількості опадів у конкретному районі. При цьому волога здебільшого сконцентрувалася у верхньому (0 – 50 см) шарі ґрунту.

Отже, в = вегетаційному сезоні 2020 рми маємо не просто нетипові погодні умови, а їх велику варіабельність на кожному клаптику території, що зумовило наявність навіть у межах одного господарства площ із дуже різним станом розвитку культур.

Окремо слід розглянути питання впливу на кінцевий результат тривалої спекотної погоди. Вона найбільшою мірою проявилася на культурах, які були розміщені на полях із мінімальними запасами вологи. На цю варіабельність природних умов нашарувалася й варіабельність доцільності прийнятих у кожному господарстві технологічних заходів, виходячи з їх відповідності умовам, що складалися. На жаль, із різних причин далеко не всі господарники ухвалили доцільні й відповідні до ситуації технологічні рішення.

Вочевидь цьогорічні польові уроки, а я переконаний, що виклав їх далеко не всі, мають змусити задуматися й науковців, і господарників, і кваліфікованих фахівців-консультантів не лише за вузькими напрямами, а агрономів-системників насамперед щодо необхідності перегляду усталених підходів в обробітку ґрунту, нормативів щодо деяких технологічних операцій, як то рекомендованих регіональних норм висіву наприклад. Шлях підвищення врожайності завдяки збільшенню густоти стояння рослин завершується. Норми висіву, як і структуру посівних площ необхідно диференціювати задля підвищення стійкості землеробства проти коливань погодних умов.

Одну з основних часток у собівартості продукції сьогодні становлять добрива. Збільшення їх різноманіття за формою та складом дає змогу динамічно змінювати норми і строки їх застосування відповідно до реальної ситуації, а не чітко виконувати запланований перелік технологічних операцій типової технологічної карти, складеної в центральному офісі компанії. Відчувається нагальна потреба у кваліфікованих агрономах із системним підходом, які здатні оцінювати відповідність системи землеробства господарства в сукупності реальних погодних, ґрунтових, технічних, соціальних та інших умов.

Традиційники наступили на граблі

Олег Пелипенко, агроном-консультант ТОВ «Агротерра»:

– 2020 рік був неординарним для більшості регіонів, насамперед щодо запасів продуктивної вологи, які були у 2 – 3 рази менші, ніж середньобагаторічні. Зокрема на більшій частині Черкаської, Кіровоградської, частині Вінницької, півдні Київської областей на час сівби ярих культур запаси продуктивної вологи були в межах 60 – 80 мм за норми не менше 120 мм. За таких умов формувати технологію удобрення, густоту стояння на традиційних підходах було помилкою. Хто це не врахував, а робив як і раніше (тобто давав високі дози добрив перед сівбою (100 кг / га і більше), сіяв традиційними нормами – 70 тис. шт. / га і вище), там успіху не було, люди наступили на граблі, деякі взагалі лишилися без урожаю. Кукурудза на весняній волозі (травневих дощах) вимахала по 3,5 м, а потім, за раптової 2 – 3-тижневої посухи під +35°С вона позбулася качана, скинула його. І навпаки, хто не зробив такої помилки і сіяв по 60 – 62 тис.  шт./ га, давав невисокі стартові дози азотних добрив, отримав хоча й невисокий, однак незбитковий (5–5,5 т / га) врожай. У декого кукурудза навіть до середини вересня стояла ще частково зелена й вегетувала, не було чорної цятки на зерні. За прогнозами, ситуація на наступний рік не буде кращою, метровий шар ґрунту сухий, вологи мало. На наступний рік ці підходи – залежність норми висіву від наявності ґрунтової вологи, оптимальні підходи в нормах удобрення слід повторити. Водночас варто вдаватися до більш ранніх гібридів (ФАО до 300), адже вони краще використовують осінньо-зимову вологу, швидше формують вегетативні органи й скоріше закінчують налив. Нинішнього року вони не так сильно скинули врожайність і показують себе краще. А в реаліях у нас що трапилося? В останні роки, особливо в північних регіонах – Київській, Чернігівській і Сумській областях у вологі роки пізні гібриди свій потенціал проявили добре, відтак чи не всі наповнили свої портфелі гібридами з ФАО понад 320, я навіть зустрічав на Сумщині господарників, які сіяли гібриди з ФАО 400. Навіть і для вологих років цієї зони це неправильне рішення, бо виникає проблема скидання вологи й ризиків осінніх приморозків, які заважають повноцінному наливу зерна у природні строки.

Зростає роль правильного обробітку ґрунту. Наші клієнти – господарства Сумської та Чернігівської областей, що здійснили глибоке розпушування із залишенням частини рослинних решток на поверхні, мали менші втрати осінньо-зимової вологи – завдяки розпушуванню вона пішла вглиб і дещо нагромадилася. Зволожений шар на 15 – 20 см був глибшим порівняно з оранкою, це вплинуло на продуктивність посівів. Щодо живлення, то застосування рідких форм добрив цілком виправдало себе. Гранульована форма азотних і комплексних добрив за відсутності вологи не дала їм змоги в оптимальні строки перейти в доступну для рослин форму, й рослини на початкових етапах були в дефіциті живлення. Тоді як наша пропозиція – Рідкий старт (азотно-фосфорні добрива, насамперед форма РКД 8 – 24 з додаванням 100 г хелатованого цинку в посівну борозну) – допомогла посівам господарників успішно пройти квітневі і травневі холодні температури, набагато інтенсивніше розвиватися, краще сформувати кореневу систему й випереджати традиційні посіви за фазою розвитку. Такі рослини повніше використовували запаси ґрунтових поживних речовин, ґрунтової вологи і добрив, внесених в основний обробіток – восени чи навесні. У попередні роки втрати вологи на оранці компенсувалися дальшими опадами і дисбаланс не так відчувався. Оскільки оранкою ми провокуємо посилену мінералізацію органічної речовини, то в деяких моментах на фоні нормального зволоження такі рослини були в комфортніших умовах за живленням, це правда. Однак за умов жорсткого дефіциту вологи цього вже не буде, нині збереження кожного міліметра вологи завдяки правильному обробітку ґрунту, нагромадження її у глибоких шарах надаватиме змогу отримувати більший урожай.

Що стосується селекційно-маркетингових новинок, то, як показала практика, за жорстких умов ці гучні бренди не завжди виправдовували заявлений потенціал стійкості й стабільності. За умови гострого дефіциту вологи потенціал вирощування знижується до 5 – 6 т / га, відтак відпадає смисл вирощувати вартісні гібриди у 3,5 тис. грн і вище. Вони невиправдано збільшують виробничі витрати й підвищують ризикованість прибуткового господарювання. Наші клієнти, господарства навіть у Рівненській області, де зазвичай не було проблем з опадами, цьогоріч звернули увагу на вітчизняні гібриди, які за достатнього зволоження дають змогу розраховувати на врожай 10 т / га. А за критичних умов зволоження такий хід теж зменшить виробничі витрати на 2,5 – 3 тис. грн / га, а це – істотна економія. Звісно, що в конкуренції за вологу будь-які шкодочинні організми не дають можливості розкрити потенціал рослини, а бур’яни взагалі гостро конкурують за вологу й поживу. Тому важлива роль ефективного захисту. Котрий рік поспіль на кукурудзі й на інших культурах доводить свою ефективність кількаразове позакореневе підживлення. Зокрема на Миколаївщині наш партнер, використовуючи два позакореневі підживлення в прикореневу зону кукурудзи, домігся збільшення врожайності на 6 ц / га.

Що стосується уроків соєвого поля цьогоріч, то сприятливі регіони для вирощування цієї культури все зменшуються і зменшуються. Деякі господарства Кіровоградської й Полтавської областей, що в структурі сівозміни мали 10 – 20 % сої, або зменшили цей відсоток до 5 %, а то й відмовилися від неї зовсім. І вплинули на це не лише «соєві правки». Все ж таки соя – культура мусонного клімату, має слабшу кореневу систему, ніж кукурудза й соняшник, вона чутливіша до ґрунтової та повітряної посухи. Саме тому цьогоріч вона істотно зменшила врожайність. Багато господарств на Київщині та Житомирщині, що обмолочують ранню сою, мають урожайність на рівні 8 – 15 ц / га. До речі, густота стояння й тут грає свою роль, варто обирати більш ранні гібриди, які у стисліший період формують урожай і краще використовують запаси осінньо-зимової вологи.

Час знімати рожеві окуляри, або Орієнтація на ненайкращий сценарій

Максим Бернацький, директор ТОВ «Рост Агро»:

– Насамперед слід дуже зважено підходити до формування планів – орієнтуватися не на максимальні результати, котрих досягло господарство в найвдаліші роки, а на результати середніх показників багатьох років, такі плани будуть реалістичніші.

Я знаю господарства, які вперто закладають плани на 12 т / га, підбирають під цей показник генетику, систему живлення, однак заплановане отримують раз на 7 – 8 років. Відхід від такої практики однозначно допоможе серйозно знизити собівартість продукції та ретельніше й точніше формувати структуру витрат. Заміна дорогого, справді гарного гібрида з високим потенціалом, котрий у ваших умовах усе одно не буде реалізований, на дешевший із прийнятною для ваших умов реалізацією врожайності принесе серйозну економічну користь. Наступне. Чисто технологічне.


Мабуть, слід відмовитися від надінтенсивних посівів і дуже уважно стежити за густотою стояння.


Нинішнього сезону господарники, які отримали в полі нижчу густоту стояння (не критичну, але відсотків на 30 від рекомендованої), зокрема й через власне недбальство, були, як не дивно, з урожаєм і кращою економікою. Отож, за таких умов слід вдаватися до меншої густоти й під це підбирати гібриди. Третє – все ж повернутися до сівозміни. Адже сівозміна, окрім розв’язання суто агрономічних завдань – боротьби з бур’янами, хворобами й шкідниками, вирішує ще й питання нормального розподілу сил і ресурсів, з одного боку, а з іншого – допомагає страхувати певним чином загальний фінансовий показник.

Скажімо, цього року вигідна була пшениця, вона однозначно врятувала багато господарств у нашому регіоні, адже кукурудза в багатьох випадках була збитковою. Хоча за правильного підходу й вона мала хоча б у нуль вийти. І крім цього всього по сівозміні варто звертати увагу на показник, на який дуже мало хто дивиться нині – водоспоживання культур. Здебільшого ставка робиться на маржинальність культури, її потенційну дохідність з гектара. Як на мене, ми потихеньку серйозно й глибоко зменшуємо водний баланс і це впливатиме на наші дальші врожаї. Коли дивимося описи американських сівозмін, то окрім характеристики культури – широколиста чи злакова, холодного чи теплого періоду є характеристика водоспоживання. Правильно сформована сівозміна з урахуванням цього показника дуже важлива. Можу згадати цікавий досвід із мого особистого спілкування з американським фермером: на першій культурі він заробляє, це основа його фінансового благополуччя, на другій культурі – заробляє помірно, третя-четверта культури в нього виходять у нуль, у невеликий збиток чи невеликий прибуток. Однак щосезону він гарантовано буде в плюсах. У нас цьогоріч на півдні Полтавщини, якщо господарство мало наполовину сою й кукурудзу на богарі й більш нічого іншого, то вочевидь отримало одні збитки.

Отже, нинішнього сезону неуспіх прийшов до тих, хто діяв традиційно, й особливо до тих, хто надто оптимістично підійшов до своїх планів. Коли в тебе зона ризикованого землеробства й ти заходиш в сезон з недостатніми запасами вологи, то сильно розраховувати на удачу не варто. Помилково в такому разі сіяти кукурудзу з густотою стояння 80 тис. нас. / га та ще й пізньо­стиглого гібрида з надією на літні дощі, які, можливо, збалансують запаси. Орієнтуватися варто на сценарій трішки кращий, ніж поганий. За моїми спостереженнями, за доброго зволоження (згадується насамперед 2011 рік), навіть ті, хто вносив добрив недостатньо, отримував пристойні врожаї, не добирали 1 – 1,5 т / га до максимуму, однак у роки з поганим зволоженням вони мали такі самі результати, як і в суперінтенсивних господарствах, а то й кращі. Показник за один рік – це одна справа, середній показник за кілька років, скажімо за п’ять, а ще краще за десять – це абсолютно інший підхід. Тому ліпшим є довгострокове планування.

Кукурудза – культура нашого клімату, вона просто потрапила під «каток». За нормального підходу невдачі все ж можна було б уникнути. Та й повторення такого самого року навряд чи в найближчому слід очікувати. Не можна не звернути увагу й на велику строкатість кліматичних негараздів по всій території. Навіть у нашому господарстві умови на половині площ, у районі Лубен – зовсім інші, там від кукурудзи я чекаю врожаю на рівні 9 т / га, а відстань до цих полів усього 120 км. Та навіть і за менших відстаней між полями, скажімо у 30 км, – за однакової технології та схожої генетики різниця в урожайності соняшнику значна: від 14 до 32 ц / га. Наявність додаткових 10 мм у правильний час для соняшнику – це прибавка 1 т / га, для кукурудзи це може додати й усі 3 т / га.

Свого часу я теж орієнтувався на 10 т / га кукурудзи й вважав, що посилений режим живлення допоможе цього досягти. Нині я чітко зрозумів, що в нашій зоні це залежить виключно від режиму зволоження. І середньорічний показник зволоження в нашій зоні дає мені змогу дивитися у бік 7 – 8 т / га – це оптимістичний сценарій. І в цьому діапазоні я маю закладати режим живлення. Якщо будуть нормальні опади, отримаю додатково ще 1 т / га збіжжя, якщо рік поганий – я зекономлю на добривах.

Ми ґрунтуємося на ощадливому обробітку землі, переважно на технології Strip-till. Про решту важливих речей аграрій сам знає: менше висушувати ґрунт, лишати на поверхні рештки, зменшувати ущільнення ґрунту – в усьому дотримуватися зваженості.

Дрібниць не буває. Вони перестали бути дрібницями. Мені імпонує американський стиль реклами і, як на мене, саме він нині й спрацьовує. Презентації у них значною мірою зводяться до думки, що певний агрегат, механізм чи операція дає змогу зекономити кілька доларів. Зекономив – значить заробив. У нас же подібне рекламується в іншому стилі: все це допоможе підняти на 20 % вашу врожайність. Якщо підсумувати всю таку обіцяну додану врожайність продавцями техніки, добрив і ЗЗР, то її межі й не видно. Настає період ретельного планування і зростає ціна помилки. Адже окрім наших помилок у виборі техніки, гібрида й операцій можуть нашаровуватися об’єктивні причини неуспіху, як цьогоріч. Тобто діапазон, у якому ми можемо регулювати виробництво, вже не покриває тих проблем, що створив клімат. Коли на полі град, його нічим не скоригуєш. Так було і з посухою. Причому, як на мене, ця посуха набирає хронічного характеру.

Що стосується сої, то нині повторилася класична схема, яка відбувається, зокрема у нашій зоні, вже впродовж майже десяти років. Ми маємо надзвичайно сухий серпень, норма опадів від нуля до 10 мм. Основне водоспоживання сої – період наливу бобів – якраз настає в серпні. Якщо опади випали в липні – буде кукурудза, якщо в серпні – буде соя. І ось серпень у нас традиційно сухий! Коли із п’яти років три соя впевнено збиткова, то за умов високої орендної платні й зростання інших витрат ця культура на півдні Полтавщини не працює на прибуток. Мені досить дивно бачити її на Кіровоградщині, причому в такій кількості. У мене вже виникали думки про відмову вирощування сої на богарі, й ось нарешті, цьогоріч я це реалізував.

У житті кожного бізнесу настає момент, коли ти втрачаєш велику рентабельність (її з’їдають податки, природні умови, ринкова кон’юнктура) чи вона просто коливається та прийшов час боротися за пів процента рентабельності!