Про роль біокомплексу з карбоксилатами в умовах посухи

Уроки минулого сезону

На фоні блідих посівів озимини на Миколаївщині в 2020 р., а знач­ною мірою й задискованих під пересів, майже насичене оксамитом ячмінне поле ФГ «Воскресенськ-Агро» не могло не вражати.

Сказати, що поле має ідеальний вигляд не можна: півторамісячна посуха й постійні вітри повсякчас тиснуть на посіви та гарно розкущений ячмінь поступово «скидає» крайні пагони, однак – поле живе і життєстверджуюче. Звісно, попереду великий екзаменаційний етап і літня посуха буде ще нещаднішою, ніхто в цьому краї від біди не застрахований остаточно. Однак сьогодні такі поля підготовлені до виживання краще за інші. І, як з’ясувалося, особливих секретів у цьому немає. Навпаки, все максимально просто і максимально наближено до природного.

Господарство моє невеличке, немає і 200 га. Господарюю на землі вже 15-й рік, у сівозміні в мене озимі – пшениця й ячмінь, соняшник та просо. Ніщо інше, зокрема й кукуруд­зу, тут вирощувати вже не можна, – розповідає Костянтин Гумма, голова ФГ «Воскресенськ-Агро». – Господарюю сам, син – військовий, тривалий час брав участь у бойових діях від самого їх початку, в Миколаївській бригаді, командир роти розвідників; дружина – бухгалтер. У нашій зоні умови для землеробства, ви самі знаєте які. А цьогорічні зима і весна були для нас надзвичайно жорстокими.

Щоранку я в полі, пішки проходжу площі вздовж і впоперек, програма на телефоні показує 12–15 км моїх щоденних обходів. Інакше – ніяк. Кущіння ячменю було просто розкішним, 17–20 пагонів у кожного куща. Зараз потроху пагони відмирають, нема вологи. І вже стає зрозуміло, що запланованого врожаю не дочекатися. У сусідів та і в області загалом багато площ передисковують, пересівають. Причому в багатих фермерів та фірм, де і техніка краща, і технологія насичена різними добривами, підживленнями тощо. А я, на відміну від них, на сильно розрекламований імпорт не спираюся…

– І на що ж ви спираєтеся? Як виживати на півдні сьогодні?

– Логічно передусім спинятися лише на тих культурах, що витримують такий клімат. Однак при цьому не кидатися на неперевірені й сильно розрекламовані сорти та гібриди. Представники цих компаній мають одне завдання – більше продати. Вони красиво розповідають про свій товар, учать технологіям, як треба вирощувати. Однак реально ці їх технології майже однакові, що для Чернігова, Сум чи Миколаєва. Розумієте? Клімат різний і змінюється й далі.

– Усе ж не зовсім однакові в них рекомендації та й гібриди для зон різні. А хіба нема регіональних демоділянок цих компаній?

– Ну що таке демополя? Є вони і в мене.

Кому не зрозуміло, що ці демоділянки – це не чистота експерименту, а маркетингові вітрини кожної компанії. За ними добре доглядають, дбають, удобрюють, умови кращі, все показове. Для мене показник експерименту: коли кинув те насіння на дорозі й воно там виросло, без іспанських мікродобрив і хімобробок. Оце демоділянка!

І навіть якщо ти б зумів такого ж вигляду досягти і в полі, як на демоділянці, то затрати на це відіб’ють бажання так експериментувати. Якщо ти рахуєш їх, звісно. Це як оті приклади по 16 – 20 т / га пшениці в Австралії, Новій Зеландії та рекорди 34 т / га кукурудзи в Америці. У нас нема такої вологи, як у Тернополі чи навіть у Черкасах.

Навіть для соняшнику. Що стосується моїх культур – пшениці та ячменю, то з мого досвіду для наших суворих умов вітчизняна селекція адаптованіша. Ну умови такі – сухо й вітри дують постійно.

– Пшениця одеська чи київська?

– Ні та, ні інша. Майже місцева селекція.

Колись я придбав оригінальне насіння пшениці в уже нині покійного запорізького селекціонера Олександра Папсуєва, розмножую й бережу. Пробував одеську селекцію та іншу, якось не підійшли, а ця – для наших умов стабільна.

Сорт Пам’ять Папсуєва, очевидно, реєстрували вже його друзі. Ви ж знаєте, скільки у нього проблем було з реєстрацією іншого злаку – гібрида Житниця? Так і не дожив до визнання. Ячмінь теж вітчизняний, самі розмножуємо. Якщо виродиться насіння зовсім, будемо пробувати інше. Якби цій пшениці та ідеальні умови! Ті невеличкі, як і я, фермери, кому продаю насіння – по всій Україні: з Полтавщини, Харківщини, Дніпропетровської області, раніше й Криму – дуже цьому сорту радіють.

Отримують по 7 – 9 т / га, а фермер-полтавчанин минулого сезону й 10 т / га зібрав. Я ж у себе зазвичай одержую в середньому 5 т / га, що пшениці, що ячменю. Загалом, зі свого врожаю я здебільшого можу забезпечити покупців посівним матеріалом пшениці на 400 – 500 га, не більше. Люди купують, розмножують, до мене повертаються вже їх сусіди.

– Однак не одне ж насіння протистоїть засусі? Який у вас обробіток ґрунту, удобрення, чим обробляєте посіви ось цього ячменю?

– Ще одна особливість у мого ячменю – зменшена норма висіву. Вважайте у 2 – 2,5 раза менша норма – 16 – 20 штук на метрі погонному. Сію простою кіровоградською сівалкою, на мої обсяги роботи американську купувати аж ніяк не треба.

Озимину я абсолютно не перегодовую, торік дав сульфат амонію під сівбу 100 кг / га у фізичній вазі.

Розкидаю по стерні, загортаю дисками, перегниває, пізніше – дискую чи культивую й сію. Однак головне в моїй технології вже три роки – застосування рідкого біокомплексу АБК (АгроБіоКомплексна технологія). Ця технологія мені близька і зрозуміла: чим швидше ми починаємо профілактично допомагати рослинам, тим сильнішими вони зростають і гарантованішим буде запобігання втратам урожаю від негоди, стресів та інших негараздів. Отож, спочатку обробляємо цим комплексом посівний матеріал.

Потім я двічі за вегетацію цим комплексом обробляю посіви, тобто здійснюю листкове підживлення. Перший раз сумісно із гербіцидом, у фазі кущіння, вдруге – перед виходом у трубку. Звісно, що важливо не допустити ослаблення рослин, задля чого я постійно й контролюю їх стан, проводжу фітосанітарні спостереження. У фахівців, що пропонують АБК, є препарати для кожної культури і кожної фази розвитку, певні рекомендації.

Навесні я додав 65 кг селітри і все – всі мої дії. Щороку озимина у мене чиста, зелена, не хворіє, тьху-тьху. Це вже третій рік так, як стали обробляти її АБК. Торік узагалі, як картинка, була – хто би не приїздив, усі заздрили. Як це так, казали, ти нічого не даєш! Якісь біодобавки, вплив котрих ніколи не доведеш. І така різниця? Поруч у сусідньому полі стояла імпортна пшениця, багата фірма господарює – ту пшеницю й кормили, і поїли, давали те, давали інше.

А від моєї ніяк не краща! Восени моя пшениця начебто в зиму входить не така й пишна, і навесні відразу не зовсім приглядна, а потім, після обприскувань, наче її підміняють. Я пробував підживлювати й тричі, однак за наших умов більшого видно не досягти, тому вирішив обходитися двома обробками. Одні можуть казати, скільки там того препарату на насінні та який його вплив; інші скажуть: листкове підживлення малоефективне, ще багато чого.

Однак я бачу результат і він мене переконує – АБК таки працює! Тут жодної хімії, жодного баласту чи шкідливих домішок, лише екологічний комплекс, що містить широкий асортимент діючих речовин, з ефектом зміцнення імунітету рослин. Якщо я бачу такий насичений колір, значить фотосинтез проходить нормально, йде нагромадження сил для врожаю.

Рослина стоїть сильнішою від інших, навіть якщо й вологи нема, навіть і за таких жорстких умов. На пшениці трохи інсектицидом комах поганяв, зима ж тепла – й усе. Стоїть зелена, непогана, вологи би їй… Я нерідко пробував виокремлювати невеличкі площі кілочками в різних місцинах поля й доставляв туди воду бочками, поливав і спостерігав різницю. Це не науковий експеримент і врожай не заміряв, однак візуально переконувався, наскільки все могло би бути кращим.

Звісно, тут усе в комплексі – й сама генетика адаптованого сорту, й обробіток ґрунту, і цей комплекс. Обробіток ґрунту здебільшого поверхневий, хоча інколи ще й трап­ляється оранка. Однак, думаю, за цих умов оранка вже не актуальна, вологу слід берегти, глибоке розпушування можливо. Оранку лишу хіба на зрошенні. За освітою я інженер, сам зробив комплекс – за сівалкою пружинні борони, котки. John Deere, як ви зрозуміли, мені нема зиску купувати. Поки що. Виходить рівна нормальна площа, якщо без котків – гірше. А так – рівніші та дружніші сходи.

Я пробував цей комплекс АБК у себе на овочах. У мене свердловина є, дещицю овочів вирощую, на крап­линному зрошенні – помідори, огірки здебільшого, інша дрібниця. Насіння в мене хорошої селекції, японське – Kitano Seeds. Так ось, оброблене АБК – менше хворіє, красивий лист, і головне – подовжується вегетування рослин на тиждень-два. Те ж саме насіння люди в мене беруть, удома леліють, як дітей, обробляють найкращою хімією, однак приходять і питають, чому в них уже посохли стебла огірків, а у мене рослини стоять зелені й плодоносять.

– Попереду – нелегке літо, а найшвидше – й усі наступні. Руки від капризів негоди не опускаються? Чи невеличким легше виживати?

– Так, літо буде нелегким. Зима була безсніжна, інакше би від снігу ґрунт хоча би трохи зволожився. Потім навесні приморозки пішли, вітри. Травневі дощі в області були, чимало хто телефонував, казав, 20 см пролило в них, це чудово. Однак до того в них ячмінь уже вимерз… У мене вологи випало на 1 см, навіть ось ці, нещодавні травневі дощі мене обминули, дрібниця капнула. Дуже мало. Озимина вже починає викидати колос. Збирання буде раннє. Щодо того, кому легше, то хто сказав, що меншим легше виживати? Я не маю оборотного капіталу, не заробив статків для переформатування бізнесу. Якщо буде вкрай сутужно, кому потрібна буде моя старенька техніка – сівалка ще радянських часів, комбайн «Дон», обприскувач польський на 600 л і тракторець? Нікому. Моя робота водночас є і моїм хобі водночас, тобто – це моє життя. Тому й руки ніколи не опускаю. Я не впертий, я просто цілеспрямований. Буде гірше – будемо думати і шукати шляхи виживання, підлаштування під клімат. Якщо ж тут справді буде пустеля… Можливо, за деревину швидкоростучу візьмусь, за щось інше. Щось та будемо робити.

– Ви – аграрій, син – військовий. Його вибір – це нагальність, потреба часу?

– Ви знаєте, я ж теж хотів бути військовим. Учився у льотному училищі в Москві, літав на винищувачі, однак ще за навчання в результаті травми погіршився зір, довелося отримувати цивільну спеціальність, в Інституті харчової промисловості. Приїхали звідти агітатори, вони завжди напохваті були. І став я вчити не літальні апарати, не двигуни ракет, а лінії харчової промисловості. Це для мене було наче рівень ПТУ, можете уявити? Змирився. Одружився, працював на заводі, син народився. Потім повернулися до Миколаєва. Узяв землю 1996 року. Син теж захотів стати військовим, закінчив Київський військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, він неймовірний патріот України. Та і я ж такий, у серпні 1991-го року в Москві ми молодими вийшли на протест, вірили в перемогу свободи. З величезною ейфорією повернулися до України. І ось вже 25 років як маємо свободу, а до миру й добробуту так далеко… Однак робота хлібороба вбирає злість і дає наснагу. Це справді так. 

Травень розпочався із дощів, молитовно довгожданих. Рятівна волога, хоча й дещо запізніла, в багатьох регіонах реально поліпшить ситуацію з озимими і вже дала старт сходам ярини. Дощі тривають і далі, з різною інтенсивністю. Однак на півдні (Одеса, Херсон, Миколаїв, Запоріжжя) посуха нікуди не ділася, дощі, якщо і завітали, то не рясно, і врятувати побиті приморозками спраглі посіви не вдалося. Ситуація там і далі лишається непередбачуваною. Один із прикладів порятунку за умов такого клімату, а метеорологи прогнозують продовження сценарію великої спеки роками й надалі – застосування агробіокомплексу з мікроорганізмів, карбоксилатами й полісахаридами.