Голландська аграрна компанія працює за 20 км від російського кордону на Сумщині, а тому її працівники з перших годин стали свідками вторгнення окупантів. Найперше, що зробив колектив – подбав про те, щоб непрохані гості не пошкодили, чи не викрали техніку. А тому обклали її бетонними плитами та блоками, а також зняли з неї акумулятори.

Всього не передбачиш

«Ми готувалися до весни, а не до війни, а тому все одно не змогли передбачити всі моменти. Багато чого доводиться робити по-новому, екстремальні умови почали нам диктувати перелік неписаних правил. По-перше, не виходь у поле, поки воно не буде обстежене на наявність вибухонебезпечних предметів, по-друге, не чекай поки тобі впадуть з неба ЗЗР, насіння та дизпальне, а добувай їх всіма шляхами, по-третє, не чекай поки приїде сервісний інженер, щоб налаштувати сівалку чи розкидач, а роби це своїми силами, користуйся для цього сучасними засобами зв’язку, по-четверте, максимально скороти всі операції, щоб пального вистачило і на збирання і так далі в такому  ж дусі», – ділиться досвідом керівник компанії Олександр Кириндась.

Так співпало, що в перший день війни прибула в господарство замовлена сівалка Vaderstad Spirit, розвантажували її під обстрілами, одразу запустити не вдалося, включили телефонний режим спілкування з дилерами, згодом таки приїхав сервісний інженер, тож сівалка встигла включиться у посівну. Ще раніше придбали розкидач міндобрив Amazone ZGTS, який мав вписатися в технологію точного землеробства, бо здатний вносити поживу із змінним нормами. Але ця машина розрахована на роботу у парі з європейськими тракторами, тоді як в господарстві лише трактори John Deere. Сервісні інженери доїхати не могли, а тому з’єднали та налаштували машини силами своїх умільців.

Якщо розказати, як добували пальне, то вийде пригодницька повість. Директор сідає поряд із водієм у машину з цистерною і польовими дорогами, обминаючи ворожі блокпости, добирається на базу, розташовану на вільній від окупантів території. Але у такий спосіб не наїздишся, а тому пального все одно бракує, незважаючи на всі зусилля. Через це розрахували потреби у пальному на кожну операцію. Засоби захисту також тривалий час належали до слабкої позиції і добряче попусували нерви. Господарство ще до війни перерахувало за них кошти, але не наполягало на терміновій поставці, бо очікувало морозів, які могли негативно вплинути на якість продукту. Та все ж і вони прибули. Можна зітхнути з полегшенням.

Біла пляма

Але пальне – це камінь спотикання, який не дає реалізувати план на весну. На структуру посівних площ тисне і ринкова ситуація: чи буде повноцінна реалізація кукурудзи та соняшнику? До війни господарство планувало посіяти 302 га ярої пшениці, але, зважаючи на те, що потреба у продуктах цього року в країні буде вищою, посіє 592 га. Збиралися посіяти 3375 га соняшника, однак все вказує на те, що можуть посіяти лише 1,5 тис га. Площі під кукурудзою можуть зменшитися на 30%: замість 3680 га буде 2420 га. Причини ті ж самі. 2845 га в структурі посівних площ поки що залишаються білою плямою, тобто господарство ще не знає, чи будуть вони засіяні взагалі. Все залежить від ситуації на час посіву: настільки будуть доступними пально-мастильні матеріали, чи достатньо буде вологи в ґрунті на той час, коли треба буде сіяти.  Уряд знайшов спосіб підтримати малих фермерів – їм заправні станції відпускають по 30 л пального на день. А що робити великим?

–Чи можна було б замінити кукурудзу й соняшник гречкою чи іншими круп’яними культурами?  

–Якби ми були невеликим фермерським господарством, то могли б посіяти трохи гречки, але наша техніка, технологія зберігання, доробки орієнтовані на певні культури, пояснює керівник. А тому сьогодні працюємо за звичною схемою, підживили озимі, вносимо карбамід під соняшник, сіємо вже двома сівалками і сподіваємося на поліпшення загальної ситуації, – підсумовує керівник.