Якби українці знали, навіщо їм вільний ринок землі, то вони його запровадили б ще 2001 року одночасно із ухваленням Земельного Кодексу.

Зрештою, вони його таки запровадили, бо орендні відносини – теж ринкові, які дають змогу і добре господарювати, і заходити у вільний обіг землі поступово.

Але щось їх постійно стримувало від останнього кроку, тобто від остаточного і безповоротного запуску купівлі-продажу сільгоспугідь. Хтось каже, що це був інстинкт самозбереження, а хтось стверджує, що на них тиснула відповідальність перед майбутніми поколіннями.

Напишуть черговий закон, подивляться на нього: нібито на папері все правильно, майже так як у Європі, проте, коли накладали правила гри, виписані в ньому, на українську дійсність, то виходило казна що і з боку бантик. Ніхто не міг уявити, що буде після того, як…Це було просто страшно уявити. 

Але одного дня в парламент прийшли люди, позбавлені відповідальності перед наступними поколіннями, а також інстинкту самозбереження і все таки ухвалили найгірший варіант із усіх законів про ринок землі, які пропонувалися впродовж останніх 20 років.

Вони не брали участі в земельних дискусіях 2000-х, а тому знову з пафосом повторювали старі зачовгані мантри про масштабні інвестиції в АПК, реалізацію прав власності людей, порівняли земельні паї з квартирами, машинами, пароплавами, коровами і.т.д.

Аграрії спочатку сміялися, а потім почали плакати, затим протестувати. Ціною надзусиль їм вдалося витягнути той закон із трясовини даунізму. Але ж до того закону треба ще низка актів, і головне – розуміння: для чого городиться цей город?! Він має бути інструментом розвитку АПК та сільських територій, а не самоціллю.

Після ухвалення закону про обіг сільгоспугідь в сфері земельного законодавства настала досить затяжна і тривожна пауза. А тому восени минулого року представник Світового банку Клаус Клаус Дайнінгер нагадав парламентарям про те, що час знову засукувати рукави. Парламент на якусь мить прокинувся, став зображати бурхливу діяльність, поки знову не потонув у потоці другорядних постанов і актів.

І ось через півроку,


за 100 днів до старту ринку землі, суспільство з жахом зрозуміло, що ринок землі може стартувати без обіцяних законів та урядових постанов.


Тобто на законодавчому полі у цій сфері й кіт не валявся. І тоді Клаус Дайнінгер знову нагадав народним обранцям про їхній святий обов’язок перед Світовим банком, МВФ та закордонними інвесторами, які зібралися піднімати з колін український АПК. 

За час, що лишився до запланованої дати відкриття ринку землі, законодавцям в авральному порядку треба ухвалити три законопроекти: №2194 (проєкт Закону про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин), №2195 (проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) через електронні аукціони), і №3205 (проєкт Закону про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві).

Очікується, що законопроєкт №2194 допоможе передати державну землю місцевим громадам, щоб створити основу для справжньої децентралізації, дозволить використовувати договори емфітевзису (права на використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб) в якості забезпечення за кредитами, створить механізм реєстрації переважних прав, забезпечить дерегуляцію землекористування і викорінить корупцію в аграрному секторі, перетворивши Держгеокадастр на сервісну організацію, захищатиме  екологічні та культурні об’єкти. 

Аби народні обранці усвідомили відповідальність моменту, представник Світового банку нагадав про вигоди, які може втратити Україна, якщо тягнутиме із запровадженням повноцінного ринку землі. Зокрема йдеться про створення активів, що можуть бути предметом застави, обсягом близько $60 млрд, збільшення доходу землевласників до $3 млрд на рік, створення додаткових джерел доходів для місцевих громад на суму понад $2 млрд на рік. Окрім цього держбюджет щорічно одержуватиме підтримку на суму $700 млн.

Проте в аграріїв, котрі застерігають від нахрапистого підходу в запровадженні ринку землі, свої прогнози: зростання собівартості виробництва сільгосппродукції через різке підвищення орендної плати, вимивання обігових коштів аграрних підприємств, котрі включаться у конкуренцію за паї, отже, зменшення інвестицій у техніку та нові технології, створення незручностей у технологічному процесі внаслідок виникнення так званих шахівниць на полях, масове банкрутство фермерських господарств і т.д. Ці ризики стануть реальністю навіть у тому випадку, якщо всі закони будуть ухвалені до 1 липня.

Але якщо вони будуть ухвалені в турборежимі,(а так воно, скоріше й буде) без достатньої апробації в експертному та аграрному середовищі, то все, що було перераховане вище, треба помножити на десять, у результаті – вакханалія та життя в режимі: рятуйся, хто як може.

Але ринок землі матиме не лише хистке правове, але й моральне підґрунтям, бо починатиметься з брехні.

Вступивши рік тому у дискусію з аграрною спільнотою, влада наобіцяла їй золоті гори: це і відпрацювання прозорих механізмів ринку землі, і потужну кредитну політику, і виділення коштів на здешевлення кредитів на придбання землі, і цільову підтримку селянських фермерських господарств, і розвиток сільськогосподарського дорадництва і т.д.

– На сьогодні жодна з цих обіцянок не виконана, у держбюджеті навіть не передбачили цільових коштів на здешевлення кредитів на придбання землі для фермерів, це свідчить про те, що ніхто й не збирався дати українському фермеру шанс на участь у ринку землі, він там непотрібний, – говорить голова Союзу українського селянства Іван Томич. –  Підтримка фермерства також суто символічна –100 млн грн.

Ні фермери, ні близько 6 млн власників паїв не мають жодного уявлення, як діятиме ринок землі. Мабуть, про це знають лише спекулянти та корупціонери, для яких земельні оборудки стануть засобом відмивання нечистих грошей.

Ми не бачимо інституцій, які забезпечували б прозорий ринок землі. Ми нарікали на Держгеокадастр, який був бюрократичний і корупційний, але навіть його практично знищено, а на Мінагрополітики навіть вивіски досі немає. Тому ми в очікуванні не ринку, а земельного хаосу, який загрожує підвалинам держави. Восени, напередодні виборів із вуст глави держави прозвучало, що в Україні нібито вкрадено 5 млн га державних земель. Але минуло півроку, чому ніхто досі не відповів за цю аферу віку, адже фактично вкрадено площу середньої європейської держави? Ми впевнені, що земельну схему, яка лише починається, хочуть списати на попередників.

Тобто 5 млн га збираються вкрасти, 11 млн га обертається в тіні, в підсумку 16 млн га опиняться під чорною ковдрою, під якою діятимуть корупціонери та злодії. Ось де треба шукати кошти для держбюджету та громад, а не чекати їх від ринку землі. У ситуації війни, загострення глобальної пандемії, панування кланово-олігархічної системи в країні – запровадження ринку землі є злочином.

Програють не політики, не окремі верстви населення, а нація, майбутні покоління. Те, що станеться 1 липня – це, фактично, стрибок у прірву без парашута. Тобто самогубство. 100 громадських організацій створили оргкомітет Національного форуму захисту землі. Звертаємося до всього суспільства, щоб почуло й усвідомили небезпеку катастрофи, яка насувається…