Такого висновку дійшов доктор економічних наук, завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» НААНУ  Олександр Захарчук.

Аналіз проводився на базі господарств Вінницької області. Встановили, що собівартість вирощування основних зернових культур зросла у порівнянні з минулим сезоном в середньому на 30%. Наприклад, якщо торік на один гектар треба було інвестувати 25-30 тис грн, а собівартість виробництва однієї тонни зерна сягала 4-5 тис грн, то цього року ці показники становлять відповідно 40 тис грн та 7-8 тис грн. Найбільшу частку в собівартості становлять мінеральні добрива – 20-25%, пальне – 15-20%, насіння – 10%, ЗЗР – 2-3%.

Це зростання було б не такою проблемою, якби одночасно не впали ціни на зерно. В минулому сезоні при собівартості 4 тис грн/т, середня ціна на зернові становила 7-8 тис грн/т, що витягувало рентабельність виробництва на рівень близько 50%. Це давало змогу покрити витрати і одержати добру маржу для розвитку. Сьогодні при собівартості 7,5-8 тис грн/т середні ціни на зернові впали до 5 тис грн, що робить виробництво основних зернових культур збитковим. І це при тому, що на світових ринках ціни на зернові зростають і сьогодні становлять $350-400 за тонну. Якби таку вартість перенести в Україну, то господарства могли б почуватися значно комфортніше: 10-12 тис грн/т – це той рівень, який дозволив би покрити витрати і дати хоча б мінімальний ресурс для розвитку. Аграрії добре розуміють причини такої ситуації: заблоковані морські шляхи, великі перехідні запаси зерна, дорожнеча автомобільної і залізничної логістики, але їм від цього не легше.

Зменшиться і загальний дохід сільгосппідприємств, оскільки слід чекати зниження врожайності. Адже внаслідок подорожчання основних ресурсів аграріям доводилося йти на спрощення технології: переважна більшість господарств зменшили внесення мінеральних добрив на 30-50%, а є й такі, що не вносили їх зовсім. Керівники господарств, які досліджувалися, прогнозують, що середня врожайність озимої пшениці становитиме в кращому випадку 40-45 ц\га проти минулорічних 65 ц\га. Науковець припускає, що й валове виробництво озимої пшениці в країні може впасти відповідно на 15-20%, а якщо вилучити окуповані території,  то й на всі 30%

У цій ситуації аграрії думають, що і скільки їм сіяти восени і навесні. І чи взагалі є сенс сіяти.

Олександр Захарчук вважає, що вихід із цієї ситуації слід шукати за кількома напрямками: розблокування чорноморських портів, підвищення продуктивності залізничних перевезень і поступова переорієнтація аграрного сектора на переробку та розвиток тваринництва. На що знадобляться значні інвестиції впродовж 2-3 років.