«Ота ще напусть напустилася, ой, леле, що ж це таке коїться!» – це волання аж ніяк не про коронавірус, а прокльони на адресу верховнорадників, які під час карантину, гейбито ховаючись у нічній темряві, пустили з молотка «єдине, що в нас залишилося, нашу чистополину-нивку…» Що ж то воно буде?

Два дні вдивляюся в коментарі різних дотичних до агросфери осіб. Розмай думок – чималий. Проте серед цього багатоголосся мажорні нотки антискептиків, хай там що, а превалюють. Долучуся.

Що мені імпонує? Правка про заборону продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної форми власності. Не забули ще: «Все навкруги колгоспне, все навкруги…» Слово «моє» тому чи іншому наднамнику так і кортить підставити до знайомої формули, змінивши хіба що прикметник «колгоспне» на сучасніший. А зась! 

10-тисячна (звісно, у гектарах) концентрація землі сільськогосподарського призначення в одних руках? Як на мене, може бути. Чи варто було пристати на пропозицію Всеукраїнської аграрної ради й обмежитися 5000 га? Можна обговорювати, однак удвічі більша площа надпроблемою принаймні не видається.

Із 2024 р. буде дозволено купувати земельні ділянки сільгосппризначення винятково громадянам України та юридичним особам, заснованим громадянами України, а також державі й територіальним громадам. Щодо терміну висловлюся трохи нижче, але за суттю підтримую.

Норма про мінімальну вартість землі? Так, це важливий запобіжник. Шахрайські дії проти власників паїв, безперечно, є чи не найбільшим острахом під час впровадження реформи. До певночасся ціна продажу земельних ділянок не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку. Чи це буде повною гарантією від шахрайства? Ну, людський чинник у кожному конкретному разі, звісно, відіграватиме свою роль. Проте певний і, сподіваюся, не низький шлагбаум перед хватіями все ж таки постане.

Референдум щодо іноземного права на придбання нашої чорноземлі? Вибачайте, дещо зверхньо ставлюся до народної думки (народні мудрагелі – ті ще законодавці вектору розвитку), однак у цьому контексті цілком згода з таким положенням.

Що, на мою думку, потребує коригування? Я би не був таким беззаперечним щодо старту обігу земель сільгосппризначення з 1 липня наступного року. Аж-аж надто мінливим і буремним є сьогодення. Війна, пандемія (хтозна, скільки триватиме наше вимушене домування!) та економічна криза, що стає на повен зріст, – вибухова суміш, яка може вмент змінити будь-яку конфігурацію як на нашому владному олімпі, так і в геополітичній сфері. Як на мене, оптимальніша дата впровадження обігу стоколосового чорнозем’я – 1 січня 2022 року. Більше часу – з огляду на пребагацько криз! А перехідний (чи, як його ще назвали, «фізично 100-гектарний», до речі, тут я би був не проти десь утричі більшої цифри) період, вважаю, має тривати два роки – до 1 січня 2024 р.

Шлях до ринкового оптимуму сповнений тернами. Однак, якщо ми раптом збочимо з дороги чи, того гірше, розгорнемося до «світлого» минулого, то поворітьма втратимо й купу часу, й безмір можливостей. Нумо, не нехтуватимемо оновленням!

«Значить, добрі чоботи, слід брати», – кумедний коментар (пам’ятаєте героїню рязановського «Службового роману»?) у Павутинні щодо новини про пікетування ОПЗЖ (це, як на мене, просто еталонні злозичливці, рекордсмени за поправковою доскіпливістю) трибуни під час ухвалення земельного закону… Слушне зауваження! Вибачте на новомові, респектуха його автору.