Де ти, отой безкрай можливостей, що, здавалося би, ще вчора простягався перед нами? Вмент усе перепоганилося, а кількість занепалих духом на наших теренах істотно побільшала. На бюджет очікує секвестр, і небезпека відрізання добрячого шмату від агросектору та суміжних галузей актуалізувалася. «Зміна бюджету – зміна акцентів», – каже наш щойний прем’єр. Дехто з державних «достойників», щоправда, акцентує на довжелезних голосних (та ще снага – навчитися вимовляти слово «па-а-а-а-ребрик»)…

Хай там як, а декотрі депутати з провладної сили ще до публікації удруге оновленого варіанта в телебалаканині клялися-божилися, що сільськогосподарські 4 мільярди на програми розподілу держпідтримки «локомотиву національної економіки» таки залишать, інші зберігали мовчанку, намисливши, вочевидь, щось своє.

Те, що наш бюджет аж ніяк не гумовий, ми підозрювали й раніше. Проте ризик абсолютного позбавлення агрогалузі бюджетного краника видавався нам незначним. Зазіхання на аграрні 4 мільярди стали на порядку денному ще під час першої спроби секвеструвати небездефіцитний. Тоді не вийшло, але ганебні спроби нікуди не поділися. Тим, хто на таке наважиться, вочевидь, більше до душі дзвін ординських срібняків, ніж смак української паляниці.

У другій спробі підрізати бюджетну допомогу агровиробникам обдирайли прагнуть вилучити 1,5 млрд грн. І я нині не бачу перешкод на цьому хибному, як на мене, шляху. Доберуть способи дошкулити, злосники! На жаль. У будь-якому разі результати голосування свідчитимуть про проходження/непроходження депутатським корпусом тесту на секвестр.

Неабиякий секвестровий удар планують завдати й по аграрній науці. Мінус 200 млн грн, у сухому залишку – якісь вискребки, половина від попервах запланованого. 3500 (поки що) наукових працівників у більш як 40 агронаукових інститутах, на думку владців, проковтнуть і це. Молодь поєднуватиме формальний статус співпрацівника наукової установи з підробками на зарубіжні фірми (там наукою справді можна займатися), а з якогось часу (скажімо, захистивши дисертацію) і не поєднуватиме, віддавши перевагу ясно чому. Фанати-пенсіонери (а їх в інститутах дедалі меншає) поскаржитимуться одне одному на антинауковість держави й продовжать сумлінну працю за умов вкрай обмеженого фінансування. Відтак чимало агронаукових установ ризикують стати такими, що працюють лише на папері. У цій імітації є щось від артистичного фаху деяких нинішніх можновладців, які навзабавки відмовляють вітчизняній агронауці в праві на існування, бодай на жевріння. От лише чи вистачить акторської майстерності сивочолим науковцям зображувати цей бенефіс абсурду? А ми й надалі публікуватимемо в друкованій версії «Зерна» крики наукових душ. Ті ж хто вистрибом опинився на чолі владної піраміди, може, й згадають по агронауку, коли припече. Не припече? Про армію та медицину думали так само.

Криза не на безвік. Проте, на жаль, кожна з криз не слугує для нас уроком. Тому й під час чергової «бовтанки» ми, як і раніше, йдемо бездоріж, нехтуючи стратегічним мисленням. Невже до нашого чубу не заблукає жодна сивинка мудрості й тепер, і ми, щойно пересмуткуватимемо та зітхнемо з полегшею по закінченні карантину, заповзятимемося звично жити одноденням?