Вітаю вас, рідний мій читачу!

Усі гуртом гукають: о-о-о-о-о, наші пращури такого дощового й холодного травня не пам’ятають… Ваші пращури не пам’ятають, де окуляри поклали.

З Черкащини повідомляють: от тепер добре, дощик впав. Так це вже котрий, питаю, двадцятий за місяць? Холодно ж! Відповідають: хай краще так, ніж холодно і сухо.

Напевно, це краще, оскільки так маємо шанс, а з посухою – шансів жодних. Кукурудза, соняшник, соя ніби згадали, що походять з Південної Мексики та азійського Китаю і відмовляються рости у кліматі, що набув нордичних скандинавських рис.

Тут агроном, виходячи в поле, загортається в широкий плащ і промовляє: at være eller ikke at være (бути чи не бути – данською). Тут гримить, хмари розштовхує Привид Отця Гамлета і голосом Подерв’янського каже: та бути, не сумнівайся, буде тепло.

Отже, стрес. Стрес кукурудзи, стрес соняшнику, стрес агронома, стрес власника підприємства. Якщо для культур є чимало препаратів і лінгогуматних сполук, то для агрономів та власників – коньяк, віскі та горілка з салом і часником.

Минеться, а дано нам це для того, щоб не забували, все так не буде, була спека, буде й холод. Дано, щоб не запливали жиром на бамбетлях, а, як хорти, завжди були готові зірватися в поле й щось там рятувати та вовтузитися.

Цього разу я, йдучи назустріч побажанням читачів, не буду про політику.

Основні події і так у вас на слуху, стежите ви за конвульсіями влади так само пильно, як і я, але своє Міністерство нам таки треба.

Цього року експортували понад 54 млн т зерна та зернобобових – це історичний рекорд. З платників податків на ринку залишилися самі аграрії.

Міністерство нам украй потрібне, але не таке, щоб звітувало за наші успіхи й давало дурні вказівки, а таке, яке би будувало та реалізовувало ефективні системи підтримки та забезпечувало баланс між суб’єктами ринку, зерновиробниками та мельниками, перевізниками; розвивало би стимулами занедбані гілки.

Міністерство, до якого би прийшов аграрій, приніс у мішку порося і баняк олії та сказав би: от є в мене ідея, що порадите? А його би вислухали й сказали: добра ідея, от є грант європейський, п’ять мільйонів євро, готуй комору під гроші і вперед зі своєю ідеєю.

Такі ми мрійники, аграрії, іноді самим смішно. Однак, згадаймо, колись замахнулися десять тонн з гектара виростити – теж посміховиськом можна було стати. А зараз ти посміховисько, коли вирощуєш чотири-п’ять і киваєш на погоду. Погода одна на всіх, а сусіди дванадцять тонн беруть.

Мріяти нам ніхто не заборонить. І наші мрії часто багатьох прог­нозистих експертів присоромлять. Бо ми ж мріємо, мріємо, а потім таки зробимо.

До мене якось звернулися із запитанням, якою буде агрожурналістика за 30 років. Я щось таке наплів, ніби будуть два типи агрожурналістів: агрописьменники (люди з власним баченням, позицією, концепцією) й агро­оператори (ті, хто будуть транс­лювати новини, створені агрокомпаніями, компілювати контент із пресрелізів чи звітів конференцій тощо).

Утім, так воно і є сьогодні. Проте більше мене зацікавила ідея: а яким буде агросектор за 30 років?

Технології розвиваються стрімко, і більшість з них скерована на усунення людського чинника, щоб працівник зайвий літр раундапу в цистерну не плеснув.

Гадаю, за кілька десятиліть стан ґрунтів стане частиною глобальної програми, яка знатиме, який склад поживних речовин, мікроелементів та гумусу й вологи на кожному квадратному метрі земної поверхні.

Роботи-маніпулятори з кілограмом потрібної речовини на плечах чи на крилах будуть курсувати полями й довносити потрібне.

Вегетація також буде проходити під управлінням роботів, і процес вирощування перетворить на процес вегетації кожної окремої рослини, а не індустріальними масивами. Засумувала кукурудзка – робот підлив їй пів відра води, кинув дрібку азоту й сприснув листки міддю, молібденом та марганцем.

Інші роботи підвозитимуть ресурсні матеріали, ремонтуватимуть польових роботів, метеостанції будуть в єдиній мережі керувати роботами, а в офісах аналітики та оператори управлятимуть усім процесом.

Імовірно, що буде й система раціонального розподілу дощу. Не так, як тепер: у сусіда полило як треба, а у мене за кілометр від нього й не капнуло. Хмари рухатимуться плюс-мінус справедливо. Як змусити хмару зміститися на кілометр – взагалі не питання.

А що я робитиму тоді? Тоді буду писати в журнал «ЗЕРНО» переважно про менеджмент, психологію та футурологію аграрної справи. Й видавати його на папері.

Тому що будуть існувати агромедіа у форматі 3D, об’ємні проєкції з різних ґаджетів, але друковане слово залишиться незамінним, оскільки воно не полегшує сприйняття інформації, як відео, а змушує мізки попрацювати разом з авторами, і цей процес принципово відрізняється від перегляду телевізора.

Мій добрий знайомий купив культиватор з оптичним контролем рослин, який уміє розрізняти культурну рослину і бур’ян та обробляє ґрунт навколо культурної рослини: бур’ян нищить, рослину залишає. І от я йому дзвоню, запитую, що робите? Каже, от за культиватором ходжу, дивуюся. Дзвоню через тиждень: що робите? Каже, ходжу за культиватором, усе тішуся. От що значить – гроші, витрачені з користю. Коли щось куплене за звичайні грошові значки дивує нас і захоплює на тижні.

От що значить – бути справжнім аграрієм. Ходити і дивуватися, така наша місія. Коли ти перестав дивуватися, в тобі починає помирати аграрій.

Утім, я багато бачив аграріїв, які вже нічому не дивуються і майже нічим не цікавляться. Нічого, живуть люди. От тільки радості в їхньому житті небагато.

До речі. Днями Ілон Маск відправив двох літніх чоловіків (49 років та 53) на міжнародну космічну станцію літальним апаратом Спейс Ікс Крю Дрегон, а це означає, що майбутнє, про яке йшлося вище, вже прийшло й вмостилося на призьбі.

Ілона Маска ви знаєте, і я знаю, що дехто з аграріїв літає по полях на його електромобілі Тesla. Раніше космічні польоти з людиною були прерогативою держав, точніше – супердержав, які могли здійснювати такі проєкти, і роскосмос правив за доставку кілограма вантажу 6 тисяч доларів. І раптом це здійснила приватна компанія рівно у 10 разів дешевше.

В цій новині мінімум 30 філософських та менеджерських висновків. Більшість з них ви зробите самі, починаючи з того, що вік – не завада польотам у космос, а держава – не монополіст у масштабності проєктів.

Проте основний висновок я вам уже виклав: майбутнє настало, ми живемо в майбутньому.

Потроху ми пристосувалися до нових карантинних умов, навчилися їх використовувати собі на користь. Сидять усі в «канторі» в масках, з антисептиками, а як тільки прийшли інспекція чи податкова, директор так непомітно дістав із кишені піджака червону хустку – й усі в офісі раптово почали сильно кашляти, деякі навіть на підлогу попадали з крісел, такий сильний кашель напав.

Нічого, з липня-серпня відновляться авіарейси, то трохи підлікуємося на морях. Почнуться й деякі Дні поля, от мені ВНІС розповів про свою ідею забабахати День цукрової кукурудзи на Київщині. А що, в масках на свіжому повітрі буде цікаво. Цукрова кукурудза – хороша культура, та й знаємо ми про неї мало.

А пам’ятаєте, у Києві та й в інших містах усі бігали й фотографувалися з новими поліцейськими? Нова поліція, наша, народна, це ж була гордість і слава, хоч і розбивали вони нещадно свої «Пріуси» через брак досвіду. Як же так сталося, що повернулися класичні, оспівані шансоном мусора? Хто би фотографувався із покидьками з Кагарлика чи Броварів?

Не наша це справа, не аграрна, але держава – наша справа. Ось де потрібен оптичний культиватор, який би відрізняв бур’ян від корисної людини. Потрібна серйозна прополка владних ланів, потрібні гербіциди й жорсткий агрономічний підхід.

Поживемо й побачимо.

Жити й бачити – наше надзвичайне хобі й водночас наше покликання. Тому що ми творимо, поки живемо, а далі – діти й онуки.

Тож намагаймося якомога довше робити цю справу, творити й бачити світ, разом із дітьми та онуками. Бо, можливо, вони й будуть менеджерами в офісах колись, але поки їх можна взяти в живе поле і покатати на тракторі.

Тож шануймося й працюймо!

Бо клопотів найближчим часом у нас чимало: з полями, з владою, з країною. Всьому треба дати раду.

Обнімаю вас.

Ваш головний редактор