Вітаю, рідний читачу й рідна читачко!

Ми в моменті збирання врожаю і замисленого спостерігання дійс­ності навколо нас. Бувають часи, коли нація на марші, а бувають – коли в мандрівці.

Пуститися берега

Було собі село Ітака і керував там агрофірмою Трохим Петрович Одіссей. Десь у роду в нього були якісь греки, бо в Україні в кожного в гілкосплетіннях родинного дерева чи то мадяри, чи румуни, чи вікінги з римлянами… Тож Одіссей вивів у поля кораблі – Аксіал Флоу, Лексіон, Ідеал, і попливли вони, натоптуючи бункери золотим зерном. Тоді вивів Одіссей човни – Сітрак, Ман, Вольво Трак – і пустився берега. В сенсі повіз зерно продавати, а вдома залишив дружину Пенелопу з малим Телемаком. У дорозі човни Одіссея спинив контроль габаритно-вагових норм. І все присікувався до човнів, і намагався зупинити їхню швидкоплинність, тому що мав одне око, й око це дивилося лише в гаманець Одіссея, аж поки той не дістав кілька купюр і не ткнув їх в око чудовиську – око заплющилося, і човни попливли далі. Аж допливли до придорожнього кафе, де шинкарка заходилася годувати водіїв якимось дивним м’ясом, підливаючи наливку, тож урешті дивиться Одіссей: його водії перетворилися на свиней, лежать і рохкають, а хто ж поведе човни… І от говорить він до шинкарки:

– Цірцея Володимирівна, а чи не можна перетворити свиней на водіїв? Чи вистачить у вас хисту й розсолу? – бо знав – це не Циклоп, з яким можна силою, а хитра й підступна чарівниця. Тож добився свого, переконав й отримав водіїв у більш-менш придатному стані – вони могли вести човни, але ще рохкали.

І тоді випливли вони на страшне місце, де, з одного боку, був величезний морський вир, Чорноморський, де ракети і дрони Харібди знищували кожний корабель, а з іншого боку – Сцилла, чудовисько з дванадцятьма ногами й шістьма головами, кожна по три ряди гострих зубів, кордон з Європою, де здичавілі фермери з земельним банком два-три гектари чатували на проїжджі траки з зерном і шматували човнярів, висипали зерно в болото… От, не без втрат, Одіссей провів свої човни до річкового порту й завантажив зерно на кораблі, на Констанцу.

Тим часом в Ітаці до Пенелопи нагодилися залицяльники, які прагнули загарбати господарство Одіссея, і малий Телемак не міг їх вигнати. Закон гостинності забороняв.

Одіссей було зібрався додому, але вирішив заночувати в готелі «Каліпсо», де на нього накинула оком адміністраторка готелю… Та й затримався на місяць-другий…

Поля українського Вердену

Я не Гомер, а ви не давні греки, щоб вислуховувати байки. Ми з вами практики бізнесу. І бізнес цей під заг­розою: і наш, і ваш. Гойдалки з тією Ормузькою протокою, яка ніколи не була проблемою та вузьким місцем, а раптом стала. Тому що американська політика виявилася настільки примхливою, як сівалка для ріпаку – все їй щось не так. Нафта виросла до нечуваних цін, добрива теж, потім раптом усе впало до передконфліктних пара­метрів (окрім палива) й ось виросло знову. Всім бізнесам в умовах такої волатильності непереливки.

Однак ми, Одіссеї, знаємо, що 20 квітня 2020 року ціна нафти на Нью-Йоркській біржі впала глибоко за нуль і становила мінус $ 37. Мінус!!! У ковід попит впав настільки, що нафта нікому не була потрібна. Ви скажете, що це ми закопуємося в історію, аж до Давньої Греції… Війна в нас не перша світова, хоча іноді дуже схожа на Верден… Мої шляхи Одіссея туди мене заносили, я бачив незліченні хрести на полях – там загинуло 700 тисяч бійців, без жодної мети й сенсу.

Зерно в нас при закритому зерновому коридорі теж пішло в темряву внутрішньої ціни. Хто не має варіантів для зберігання, може й не пережити люте літо 2026-го. Хто каже: пшеницю купують по три тисячі, хто каже – по шість. Я гадаю, певний договірняк може статися, оскільки Чорним морем не можуть користуватися всі країни, не тільки ми. Є Констанца, але туди доїхати теж дорого, кажуть, перевезення може коштувати $ 60 – 70, а це зробить тонну зерна нерентабельною, як нафта в мінусі… Сухопутний шлях традиційно складний. Навіть у Румунії великі господарства банкрутують, головною причиною вказуючи українське зерно. А польський кордон узагалі вибухонебезпечний, ще й під час загострення політичних стосунків. Там ще нова проблема: ніхто в Європі не розраховував на величезний урожай з України.

Олег Звягінцев, керівник «Агросем», розповів: «У Європі немає зерновозів. Вагони або на тех­обслуговуванні, або не розконсервовані, й загалом возити зерно залізницею – зовсім не європейська практика й традиція. Компанії, які мають вагони, погод­жуються їх здавати в оренду на рік, не менше. Тож наші можливості вантажного хабу на кордоні сьогодні використати складно, наші сховища й ангари заповнені зерном і вантажами, але дальший інтенсивний рух гальмується».

Не надто великі гроші для Зевса

Як виживати, як повернутися живим і здоровим на рідну Ітаку? Юрій Дробязко порадив: «Ви повин­ні будувати бізнес так, щоб завжди мати запас, який дасть вам змогу шість місяців нічого не продавати. Сільське господарство – така діяльність, яка не завжди буде вам щось давати. Іноді вона буде у вас забирати».

Зараз саме такий час. Міністерство робить відчайдушні зусилля, щоб викупити зерно за «економічно обґрунтованими цінами». Однак ми знаємо, що можливості держави неспівставні з можливостями агрокомплексу. Вони нас не врятують. Чи врятують? На 80 млн т, якщо порахувати по $ 200 за тонну, вийде $ 16 млрд. Для Одіссея цифра гігантська. А для Зевса – така собі. Не маленька, але, якщо йдеться про долю галузі, то чому б і ні. Тим більше, що це не порожній кредит, а забезпечений повноцінним урожаєм, який легко можна продати з прибутком. Колись. Продовольчої кризи у світі зараз немає, але цілком може бути. Найгірші врожаї за останні десятиліття фіксують в Іспанії, у Франції. Недавно і Велика Британія за­явила, що на деяких полях рослини виросли лише на половину звичайного зросту, а на деяких збирати взагалі нема що.

Потрібні сильні дії управлінців Зевса, але у нас, як відомо, з цим проблема гірша, ніж зі шкодочинним клопом-черепашкою. Однак держава спроможна взяти стабілізаційний кредит і повністю викупити врожай в аграріїв. Можливо, є й інші варіанти, із залученням міжнародного приватного капіталу. От у модернізацію сільського господарства збирався вкладатися найбільший у світі інвестиційний фонд BlackRock. Варто було б зателефонувати й запропонувати: купіть урожай по 200 $ / т, продайте за $ 300 – хороший бізнес.

А нафта впаде. Й у війні ми переможемо.

Дві неосягнуті валюти

Однак є ресурс, якого нам усім бракує. Час. Одна мудра жінка, Марія Осика, сказала мені: «Час – це валюта Бога». Скільки часу в нас є до моменту, коли ціна на нафту впаде до $ 30 за барель? Скільки часу в нас є, поки кораблі, Одіссеєві й інші, вільно попливуть Чорним морем, важко дихаючи під вантажем золотого зерна? Скільки часу маємо, поки останній солдат кацапії, який ходив по копаному, покине нашу територію? Скільки валюти Бога нам потрібно, щоб створити інституції, вільні від корупції, патріотичні, інноваційні? Зауважте, Бог не дасть нам ані цента, якщо будемо просити на вступ до НАТО та ЄС. Тут невідомо, скільки лантухів тієї валюти знадобиться і чи будуть вони взагалі використані за цільовим призначенням.

Валюта Бога – це та сума, яка відділяє нас від риски, за якою тільки пітьма. По цей бік риски танцює та бавиться у свої дивовижні ігри найчарівніша Партенопа (міфічна сирена, яка дала ім’я Неаполю), по той бік – порожнеча.

Проте є ще валюта людей – довіра. Нею ми користуємося щодня й щохвилини. От її ми можемо збільшувати, можемо щедро витрачати, і тоді нам навіть BlackRock принесе 16 млрд і скаже: от, любі українці, їжте, не обляпайтеся. Проблема в тому, що скористатися такою пропозицією можна один раз, ставити її на потік не вийде.

Підвали зайняті консервацією

А поки що ломимо в полях. Молодий фермер, якого забрали на фронт, пише: тут узагалі, як на курорті, – можна валятися в ліжку до п’ятої ранку. Його приятелі теж на фронт підтягуються – не можуть більше ховатися в підвалі, там уже все зайнято картоплею та консервацією.

Однак подумайте: це ж уже було. І морський коридор блокувався 2023 року, і з паливом були проблеми, і ціна на зерно падала до сльозогінних величин. Ми все це пережили. Тепер аби нам вистачило валюти Бога, щоб дочекатися змін ситуації. Щоб ступити на власну землю й сказати: «Здрастуй, Ітака. Здрастуй, Пенелопа, здрастуй, Телемак». Пережили виснажливі мандри, велику війну, скажену спеку.

Життя триватиме.

Жнивуймо!

Обнімаю.

Ваш головний редактор