Насіння чистими руками

Закиди до нашочасся – мовляв, розплоджують буремні 20-ті поцупників-прикрадальців, пройд-дурисвітів чи інших марнословців-напрасників – не вважаю вповні слушними. Хоча, ніде правди діти, й такі трапляються на агробізнесових стежинах, проте порядність як особливу позначку на шкалі цінностей ніхто не скасовував.

І, хай там що, а ситуативні виграші викрутнів-шахраїв не створять їм найціннішого капіталу – доброго імені. Натомість підкреслена порядність у стосунках здатна забезпечити звитяжне бізнесування. Відповідне поголос­ся на ринку зрештою запрацює на тебе краще від найсумліннішого працівника.

Володимиру Тишковському не імпонує філософія «Прибуток – над усе», він замінив у цьому вислові перше слово іменником «порядність».

Чого там, із таким наріжним каменем нелегко було пройти лихі 90-ті минулого століття, та, попри всі різнодоріжжя зорі вітчизняного капіталізму, він обрав, може, й не осяяний закличними вогнями та помережаний численними звабами гайвей, а проголосував за добротний трудовий шлях, хай і не встелений трояндами, але здатний вивести зрештою на привабливої якості дорогу.

Вибоїн на цій магістралі було чималенько, та все ж… У різночасся вона скидалася то на сяку-таку бетонку, то на першосніжний первопуток, то нагадувала плай (той, яким «вівчар жене отару…» з відомої пісні), деінколи здавалася зимником на болоті, деколи мала вигляд ґрунтовиці, вряди-годи була схожа на узвіз, здерідка виявлялася вузесеньким пішником. От чого не було, так це кружини.

«Ходити колом – прирікати себе на невдачу», – переконаний Володимир Михайлович. Відтак і вирішив для себе одного разу: хай там що, а маю йти лише вперед. Із чого починається життєва автострада? З джерел! Батьківські джерела Володимира Михайловича – у с. Шутроминці, що за 35 км від Заліщиків на Тернопіллі, на рівнині неподалік Дністра. Отже, попрямуємо туди, до витоків, проте спершу зазирнемо до тернопільського офісу ПП «НВФ «Тирас».

Рух – це найголовніше

– Все має свій початок і, на жаль, усе має свій кінець, – бере слово пан Володимир. – Народився я 1952 року в мальовничому с. Шутроминці, що в Заліщицькому районі – найпівденнішому на Тернопіллі. Село невеличке, того часу воно мало 240 дворів. У ньому була лише початкова школа – три класи. Далі вже – до середньої школи – доводилося ходити за 3 км до с. Дорогичівка. Воно трошки більше. Колись ми всі ходили пішки – й до школи, й до Дністра, й до сусідніх сіл. Корів випасали дуже далеко. Село наше з трьох боків оточує ліс. Й основним місцем випасання корів був ліс. Тоді в кожному дворі була щонайменше одна корова, тепер і дворів набагато менше, й корів обмаль. На жаль, моє рідне село перетворюється на неперспективне, адже великого агрогосподарства в ньому немає (сумно зітхає)…

– А було свого часу?

– Було. Багатогалузевий колгосп мав усе – від курей до корів. До багатогранного тваринництва додавалося й потужне рослин­ництво. Не сказав би, що в нас найкращі землі в районі, але господарювали вправно. Опісля на наших теренах господарства об’єдну­ва­лися, роз’єднувалися, відновлювали статус-кво. Проте, в підсумку, на жаль, склалося так, що вони розвалилися, і землю прийшли обробляти латифундисти.

– Який шлях обрали після закінчення школи?

– Закінчивши 8 класів (а вчився добре), захотів, що називається, піти у світ, здобувати якусь професію, робити якісь кроки вперед у житті. Після 8-го класу я вступив (вабила мене романтика) до Чернівецького житлово-комунального технікуму. Мною був обраний дуже цікавий фах – геодезія і картографія. Професія ця пов’язана з подорожами, геодезист-картограф мав вимірювати землю, складати карти. А в мене була мрія – подорожувати. Подорожування, рух – це найголовніше!

– А батьки не працювали в цій сфері?

– Ні, мати працювала вихователькою в дитячому садочку, опісля в колгоспі, а батько після звільнення з армії трудився на цукровому заводі, надалі на знаному консервному заводі в Заліщиках.

Батьки не були в захопленні від того, що я прагнув йти до технікуму. Вони хотіли, аби я закінчив десять класів, але я вирішив для себе по-іншому. Вони, зрештою, зрозуміли мій вибір і не заперечували. Після закінчення технікуму була армія. Служив у Житомирі. Після повернення з армії слід було йти працювати. Найближчим обласним центром до мого рідного села були Чернівці, але там робочі місця за моїм фахом були вже зайняті моїми ж однокашниками. Відтак я вирушив до Тернополя.

Якийсь час трудився в проєктній організації у відділі інженерних вишукувань. Там працювали геодезисти, які йшли першими на об’єкт, де мало розпочатися нове будівництво. Ми додавали для проєктантів той матеріал (карту), на підставі якого надалі ті розробляли проєкт. Отже, певний час попрацював в організації «Сільгосптехпроєкт» на базі «Сільгосптехніки», а надалі перейшов до «Укрколгосппроєкту» (згодом ця установа мала назву «Тернопільагро­проєкт»). Паралельно закінчив заочне відділення Львівської політехніки, тоді – Львівського політехнічного інституту, вивчав інженерну геодезію.

В «Укрколгосппроєкті» працював за геодезичним фахом (мав посаду інженера-геодезиста) із 1975-го по 1985 р. А надалі у своєму рідному Заліщицькому районі очолив відділ капітального будівництва при районному управлінні сільського господарства.

– Мали стосунок до масштабних проєктів?

– Так, масштабні роботи, величезне будівництво, державне фінансування соціальних об’єктів! Практично все будівництво в районі реалізовувалося через наш відділ. Це була окрема структура з окремим фінансуванням.

– Цікаво було працювати?

– Безперечно. Ти наочно бачиш плоди своєї роботи, залишаєш конкретні об’єкти, конче потрібні людям! Проте після трьох років роботи в цій системі чогось закортіло мені поїхати за кордон.

– У радянські часи!

– Ну, завжди мав таку натуру мрійника (посміхається). Й так сталося, що в обласному військкоматі мені запропонували роботу в тодішній Чехословаччині. А саме до цієї країни я хотів потрапити, мав змалечку симпатії до неї.

– Мрії збуваються?

– Так, і саме там я очолив відділ капітального будівництва та ремонту центральної групи військ, яка розташовувалася в Чехословаччині.

Працював у Північній Чехії біля міста Ліберець на більшому терені, приблизно розміром із Тернопільську область. Безпосередньо мій офіс був у невеличкому 7-тисячному містечку Мімонь у районі Чеська Липа. Пропрацював я там із 1987-го по 1991 р. 1989 р. у Чехословаччині відбулася Оксамитова революція (чеською Sametová), відтак звідти почали виходити радянські війська. 1991 р. я повернувся додому.

Україна стала самостійною, і я почав шукати своє місце на рідній землі. У мене залишилося чимало контактів у Чехословаччині (згодом – Чехії). Відтак ці контакти вилилися в спільний бізнес. Не все було гладко, але, зрештою, до сфери насінництва, сільського господарства мене привела доля. Я опанував майже досконало чеську мову.

– А складно це було?

– Практичних складнощів не було. Широке спілкування з чехами під час роботи там зумовило мої мовні успіхи. Якось швидко в мене це вийшло. До того ж у чеській мові чимало слів, схожих на українські чи російські. А деякі – абсолютно ідентичні.

Коли звертаєшся до чеха його рідною мовою, завжди відчуваєш прихильність до себе. Був навіть у моєму житті період, коли я думав чеською.

– 1993 р. замість Чехословач­чини утворилося дві країни – Чехія та Словаччина. Як це вплинуло на розвиток вашого бізнесу?

– Не надто вплинуло, адже всі мої контакти були в Чехії, Словаччина в цьому не була задіяна.

Процес роз’єднання я бачив, відстежував і був задоволений тим, наскільки толерантно, порозуміло, мирно й ефективно це відбулося. І я настільки полюбив Чехію, що, їдучи туди, відчував, ніби повертаюся з української відпустки. У мене було кілька бізнесових проєктів, які не здійснилися, але, зрештою, знайшов свій шлях у бізнесі. Стати на нього мені допоміг Ян Долєжал, на жаль, нині вже покійний.

Нині компанію Oseva очолює його син Іржі Долєжал. Він того часу чимало їздив Україною, пропонував посівний матеріал сортів чеської селекції пшениці, ячменю, гороху, ріпаку аграріям для дослідних ділянок.

Зліва направо: Іржі Долєжал, Володимир Тишковський, Михайло Лазаренко – голова ФГ «Прогрес Агро»

Ті люди, які висіяли те насіння, пересвідчувалися в його якості й ефективності. Долучився до цього процесу і я. Ми налагодили стосунки з науковими установами. Зокрема, хотів би відзначити Інститут фізіології рослин і генетики НАН України, який очолює Герой України, доктор біологічних наук, професор, академік Володимир Васильович Моргун.

Це – мій давній науковий наставник і товариш, який дав мені добру школу професійного зростання та вдосконалення у цій галузі. У результаті нашої співпраці були створені нові спільно україно-чеські сорти пшениці та гороху. Добра співпраця склалася у мене з доктором сільськогосподарських наук Ларисою Антонівною Бурдинюк-Тарасевич із Білоцерківської дослідно-селекційної станції та доктором біологічних наук, професором, завідувачем відділу Одеської сільськогосподарської дослідної станції В’ячеславом Івановичем Січкарем.

У нас є також професійні стосунки з Миронівським інститутом пшениці ім. В. М. Ремесла та Інститутом захисту рослин НААН України.

Надалі ми розпочали професійний бізнес.

– Якого року це сталося?

– 1996 р. Цьогоріч виповнюється чверть століття. Робота розпочалася з насіння овочевих культур. Ми поїхали з Яном Долєжалом на фірму MoravoSeed. Тоді директор цієї компанії Ян Оліва прагнув потрапити на український ринок, ми провели перемовини, вдарили по руках, почали роботу. Почали абсолютно з нуля.

– Із нульового капіталу?

– Так, у мене нічого не було, крім машини. Проте від закладин прагнув працювати чесно, легально. Відтак почав нове життя, нову сторінку в бізнесі.

– Складнощів, певно, й не перелічити?

– Не те слово! Чого варта хоча б криза 1998 р. Вона завдала нищівного удару, надто по імпортерах. Довелося тоді неоднораз зустрічатися зі своїми чеськими партнерами з MoravоSeed, аби відпрацювати план виходу з кризи. Знайшли в підсумку компромісне рішення. Втрати, які понесли внаслідок кризи, поділили приблизно навпіл. І, найголовніше: ми продов­жили працювати й працюємо дотепер. Дальші кризи ми вже практично не відчували.

– А зерновий напрям додався згодом?

– Так, Ян Долєжал працював лише в зерновому бізнесі, й поступово ми почали з ним розвивати цей напрям. Стали завозити сюди сорти на випробування, подавати на реєстрацію й потихеньку розкручували зернову складову.

– Тодішній ринок (на межі ХХ і ХХІ століть) був більш-менш вільним…

– Звичайно, на ринку можна було тоді знайти дуже багато місця. Слід було лише давати приваб­ливі пропозиції. Щоправда, за таких сприятливих умов ми припустилися тактичної помилки, адже почали завозити в Україну сорти, які вже практично відпрацювали свій ресурс в Європі.

Це було неправильно. Варто завжди йти в ногу з Європою! А так кілька років ми тупцювали на місці. Проте все одно це дало свої плоди, адже ми напрацювали ім’я. Опісля політика змінилася – нині ми можемо вдало конкурувати з іноземними компаніями, які постачають на український ринок свою продукцію.

За деякими культурами ми входимо до чільної п’ятірки, за іншими – до топ-10. Це сорти, які виходять із чеської селекційної кухні й одразу потрапляють в Україну. Тут ми їх реєструємо або паралельно, або одразу після реєстрації в Європі. Це означає, що ми йдемо в ногу з часом.

Про термін і непоспіх із висновками

– Який термін життя сорту?

– Дуже різний. У нас є озимий ячмінь Луран, який культивується здебільшого на півдні України. Він свого часу добре заявив про себе в південних регіонах. Цьому сорту вже близько 20 років, а він ще перебуває на провідних позиціях. Розумію, що можна й втомитися від цієї назви та прагнути чогось нового.

І я ставлю перед селекціонерами питання: дайте альтернативу, дайте сорт, який за одними параметрами дорівнюватиме Лурану, а за іншими буде кращим.

Маємо нині на випробуванні два нові сорти озимого ячменю. Плекаю надію, що вони (чи бодай один із них) будуть кращими. Варто йти вперед! Для створення нового сорту потрібно майже 10 років…

– Бува, і більше…

– Інколи більше. Коли ти вдосконалюєш якісь параметри до вищого рівня, то інші в селекції можуть втрачатися. Наприклад, підвищуєш урожайність – може втрачатися зимостійкість, якщо є і зимостійкість, і врожайність, може бути втрачена ранність дозрівання тощо. Селекційна робота дуже тонка справа!

– Проте часто-густо вітчизняні аграрії, навпаки, аж занадто довго виявляють свою прихильність до того чи іншого сорту чи гібрида, які колись дали високі врожаї, і сільгоспвиробники просто не хочуть від добра шукати добра, не купуючи навіть поліпшені версії старих продуктів з іншою назвою.

– Така звичка є. Проте тут слід працювати інтенсивніше, щоб покупець насіннєвого матеріалу все ж таки зрозумів, що реально вже є щось краще. Ми щороку висіваємо нові сорти в усіх кліматичних зонах України, де маємо свої демонстраційні ділянки. Запрошуємо туди всіх аграріїв й наочно демонструємо результати.

Та все одно трапляються консерватори, які беруть перевірені часом продукти. Проте є аграрії, які прагнуть нового. У жодному разі не можна позитивно чи негативно оцінювати сорт, ґрунтуючись на результатах одного року. За наших умов потрібно щонайменше три роки, після цього терміну вже можна якось систематизувати результати.

Різниця індустріалів

– Які відмінності між овочевим і зерновим сегментом?

– Овочевий та зерновий бізнес ПП «НВФ «Тирас» – абсолютно різні речі. Хоча селекція йде з однієї країни, але з різних компаній і з різних джерел. Для компанії Oseva ми з 2000 р. були першим дистриб’ютором в Україні, а нині є одним із головних. Ми колись усе це розкручували. Буває так, що розкрутили сорт, а скористатися всім тим позитивом ми не можемо.

У Бериславському районі Херсонської області фермери виростили найбільшу в Україні плантацію солодкого перцю (гібрид Цинтія F1 селекції MoravoSeed) – 79 га. Дипломи про встановлення Національного рекорду було вручено очільнику «Панарін-Агро» Леоніду Панаріну (третій праворуч) та голові ФГ «Лідер-Агрі» Гамлету Овсепяну (другий ліворуч)

– Розумію, про що ви кажете…

– В овочевому бізнесі ми є ексклюзивним дистриб’ютором в Україні. Загалом для компанії MoravоSeed ми є дистриб’ютором №1 за всіма ринками. Маємо в Україні право представляти всі сорти, подавати їх на державні сортовипробування, реєструвати, маємо офіційний статус щодо стосунків із державними структурами. Себто в нас є всі повноваження: укладати угоди й довготермінові угоди, проводити перемовини, офіційні дії за підписом і печаткою. ПП «НВФ «Тирас» від 1991 р. міститься у будівлі інституту «Тернопільагропроєкт», де я свого часу трудився. Стабільно на одному місці!

– З ким ви нині співпрацюєте та хто є вашими партнерами в реалізації насіння овочевих культур?

– Насіння овочевих культур ми одержуємо від фірми MoravоSeed уже сертифіковане та готове до реалізації. Цей напрям має три сегменти. По-перше, насіння професійне, яке пропонується фермерам. По-друге, насіння для компаній, котрі мають свій торговий бренд і реалізовують у своїй фірмовій упаковці. По-третє, насіння для любителів-садівників у нашій фірмовій розфасовці. Зауважу, що хоч насіння MoravоSeed пройшло сертифікацію в Чехії, проте ми проводимо повторну сертифікацію в нас в Україні. Крім того, маємо власну лабораторію, яка контролює якість насіннєвого фонду. Вона офіційно атестована в Україні. До речі, в Державному реєстрі України ми маємо зареєстрованих понад 200 сортів овочевих культур.

До розмови долучається директор MoravоSeed Давід Вавруша.

Давід Вавруша

Чеський партнер ПП «НВФ «Тирас» якраз перебуває в Україні. Звісно, не скористатися такою слушною нагодою дістати його враження про співпрацю з українською компанією я не міг. «Ми співпрацюємо з «Тирасом» із 1996 р. Я дуже задоволений! – підкреслює пан Вавруша. – «Тирас» – офіційний наш представник на ринку України. MoravоSeed – компанія, яка працює по всьому світу. На ринку України «Тирас» має ексклюзив за нашою продукцією. Вона відповідає за ввезення, реєстрацію нашого насіння, за рекламу нашої продукції. Ми спільно організо­вуємо Дні поля, випробування, семінари, інші різноманітні заходи з просування наших нових продуктів в Україні. Продаж іде як для садівників-аматорів, так і для професійних фермерів. Україна для мене вже стала другою батьківщиною. Я задоволений результатами на українському ринку, уможливленими завдяки співпраці з компанією «Тирас». На українському ринку ми вже сягнули того рівня, коли можемо сміливо конкурувати зі світовими компаніями може й не за кожною позицією, але принаймні за кращими нашими позиціями – капустою, морквою, кропом, петрушкою, столовими буряками, селерою, цибулею, перцем, томатами, огірками, салатами тощо. І мені як людині, й MoravоSeed як компанії дуже сильно пощастило зустріти таку порядну особистість і такого сумлінного партнера, як Володимир Тишковський. Ми підтримуємо одне одного, швидко розв’язуємо проблеми, які виникають. Чесність і порядність – відмітні риси Володимира».

Після розмови з Давідом Ваврушею розпитую Володимира Михайловича й про інших партнерів.

– А як щодо ваших стратегічних партнерів на ринку зернових культур?

– Серед усіх хотів би відзначити трьох на Тернопіллі. Це, зокрема, старійшина аграріїв, мій духовний наставник та вчитель, заслужений працівник сільського господарства України, директор ПОП «Іванівське» Антон Іванович Білик. Він мені дав добру школу професіоналізму та життя.

Антон Іванович Білик (ліворуч) і Володимир Тишковський

Велика співпраця у нас склалася з ТОВ «Україна», очолюваним Героєм України Олегом Петровичем Крижовачуком, та ПАП «Агропродсервіс» на чолі якого стоїть генеральний директор Андрій Степанович Баран.

Насіння, яке ми виробляємо в ТОВ «Україна», виняткової якості. Там чи не найкращий насіннєвий завод в Україні! ТОВ «Україна», зокрема Олег Петрович Крижовачук, і ПАП «Агропродсервіс», на чолі з Андрієм Степановичем Бараном надають нам найкращі умови – партнерствувати з ними напрочуд вигідно. Ми надаємо господарствам елітне насіння, а вони для нас виробляють насіннєвий матеріал високої якості, з яким ми виходимо на ринок.

Головне нині: ми вийшли на новий рівень за зерновими культурами. Насіння постачаємо зараз до всіх регіонів України. Ми свого часу виводили сорти на ринок, проте з часом, на жаль, плодами цієї нашої праці користувалися не лише ми, як я вже зазначав, а й інші.

– Що робите в цьому контексті?

– Буквально кілька років тому запропонував чехам іншу схему роботи: ми беремо на ексклюзив деякі сорти, які мені до вподоби, які б я хотів мати у своєму портфоліо.

– Хіти продажів?

– Ще не хіти продажів, їх такими слід зробити. Почав із першого року, подаємо заявку на випробування, беремося за цей процес, відстежуємо всі етапи.

Нещодавно ми внесли до реєстру України сорт пшениці Батерфляй і вже дістали на нього свідоцтво і патент на сорт. Я хочу портфель наповнити ще кількома новими сортами. Нині триває їх сортовипробування. Цей портфель не буде дуже великий, але я зроблю його таким, як мені потрібно. І я бачу потенціал. Назагал сортів буде трохи більш як пів десятка.

Йдеться про пшеницю, горох (за селекцією ярого гороху Чехія, до речі, веде перед в Європі), ячмінь та ріпак. За озимою пшеницею конкуренція, звісно, величезна. Проте за всі роки нашої українсько-чеської співпраці в цій царині ми працювали із селекцією в тому напрямі, щоб ці сорти були максимально наближені до наших українських умов. Чеська селекція зведена на підвалинах, або фундаменті українських сортів, здебільшого на селекції Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла.

Свого часу українська селекція забезпечила нашою пшеницею всі колишні країни Ради економічної взаємодопомоги. Чехи на цій базі створили величезний банк генетичного матеріалу. З цього банку вони витягують складові й створюють нові сорти. Тому Чехія не є другорядною країною щодо селекції. А результати свідчать про результативність чеської селекції.

Чеські сорти пивоварного ячменю, які ми свого часу привезли на український ринок, вели перед у цьому сегменті. Питома вага сортів пивоварних ячменів чеської селекції є дуже вагомою і займає доволі велику нішу у виробництві солоду в Україні.

– Не заради зайвої компліментарності, проте задля правди: від багатьох ваших клієнтів чув добрі слова на адресу ПП «НВФ «Тирас» і вас особисто. Людям імпонує порядність у стосунках.

– Добре це чи погано, але я вихований у такі часи, й у такій системі, що сучасні методи в бізнесі мені не до душі. Я їх не сприймаю. Може, для бізнесу це погано, але для самовідчуття добре. Порядність – найголовніше в стосунках! Сповідую принцип: насіння чистими руками. Може, тому я і не йду великими кроками вперед, але працюю стабільно. У мене є своє місце під сонцем, і мені цього достатньо. Моя команда на фірмі сформувалася вже давно. Я знаю цих людей добре, спостерігав свого часу за ними, аби переконати їх працювати в нашій компанії, і вони прийшли. Чимало долучилося й нових людей, які стали повноцінними цікавими гравцями нашої команди.

Хотів би подячне слово сказати колективу нашої фірми – всі працюють продуктивно та якісно, згадати всіх немає змоги. У двох головних напрямах фірми провідну роль відіграють: в овочевому – Галина Степанівна Митник, у зерновому – Володимир Степанович Стравський, південь України у цих сегментах очолює авторитетний фахівець Людмила Олексіївна Канєва.

Меценат української літератури

Тут ми зробили кавову павзу, якою я залюбки скористався на журналістський лад, попросивши доброго товариша Володимира Михайловича – відомого письменника, поета, перекладача, редактора, голову Спілки слов’янських письменників України Володимира Барну – доповнити інформацію про героя мого репортажу своїм влучнослів’ям.

Пан Володимир зауважив: «Феномен Володимира Тишковського полягає в тому, що він сформувався, що називається, під родинним крилом. Він – господар, в якого все має бути на місці. Та хазяйновитість, яку передав йому батько, вписалася в його біографію. Він не може чинити поза межами християнської моралі. Це все від батька, від матері, бо це християнська родина. Тато Михайло брав активну участь у відбудові церкви та духовному житті села. Це все Володимиру передалося.

Відремонтувати церкву – витягнути зі своєї кишені, відремонтувати рідну школу – так само, провести свято літератури, профінансувати видання книжки, спортивні змагання – Тишковський підтримує. Володимир Михайлович має диплом-подяку як «Меценат українського слова». Цей доброчинний титул його якнайкраще характеризує. Йому, з одного боку, просто, позаяк ці засади в нього є, а, з іншого боку, складно, коли він стикається з непорядністю. Він може десь втратити, але собі в жодному разі не зрадить. Володимир – людина духовного складу, толерантна, порядна. Порядність для нього – над усе! Якщо є такі люди як Тишковський, Україна буде!»

Насіння – живий продукт

– Після кави кортить пофілософствувати. Якої філософії дотримуєтесь у своєму бізнесі? Чи маєте девіз – життєвий або бізнесовий?

– Поціновую чесні взаємини. Завше слід чесно дивитися в очі тому партнеру, з яким маєш справу. А найголовніше: робити насіння чистими руками! Цей девіз я сповідую у своєму бізнесі. Від цього залежить результат тієї людини, якій ти надав насіння, яка засіває землю, витрачає на це час, сили й очікує результату. Насіння – живий божий продукт, так само, як і людина. Не можна обдурити ні людину, ні землю. З ним слід повсякчас працювати й завжди добирати те, що є найкраще. Ми постійно намагаємося підіймати планку, бути на крок попереду. Якщо ти старанно підходиш до справи, то успіх прийде. Так само, як ти можеш обирати собі найкращих друзів, так само ти можеш виробляти й найкраще насіння.

А хто скаже ліпше про найкраще насіння, як не вдячний покупець?! Директор ПОП «Іванівське», що в Тернопільському районі Тернопільської області, Антон Білик не приховує позитивних емоцій від насіння, що постачає ПП «НВФ «Тирас»: «Із ПП «НВФ «Тирас» і зокрема з Володимиром Михайловичем співпрацюємо дуже давно. Щиро раді, що з ним познайомилися. Першими в області через нього завезли озиму пшеницю сорту Богемія (на деяких невеличких площах давала врожайність близько 100 ц / га, а менше 80 ц / га не було ніде). Вона дуже гарна!

Дотепер даємо собі раду з нею. Вирощуємо та випробовуємо й чимало інших сортів, пропонованих нам ПП «НВФ «Тирас», зокрема сорт пивоварного ячменю Себастьян (урожайність – 68 – 70 ц / га). Цим сортом напрочуд задоволені, іншого й не шукаємо. Одне слово, компанія солідна, з порядним керівником, кваліфікованими фахівцями, які залюбки надають нам допомогу, якщо ми цього потребуємо. Приїздять, оглядають поля, дають слушні поради».

Зернинки докупи

Дорогою до Шутроминців зазираємо до с. Рукомиш. Це – колишній Бучацький, а нині Чортківський район. Головна привабливість цієї мальовничої місцевості – старовинний (ХVI cт.) храм Святого Онуфрія. Отець Михаїл зробив для нас невеличку екскурсію та розповів: «Ми працюємо не лише в напрямі пошуку меценатів, а й шукаємо добрих людей, багатих на життєвий досвід. Нині є такі, які прагнуть не здобувати досвід, а конче потребують миттєвих результатів. Проте коли немає досвіду, результату ніколи не буде.

Сержант не стане одразу генералом, він мусить перейти всі щаблі, як перейшов Володимир Михайлович. Тішуся з того, що він дає в житті раду собі й багатьом людям довкола, зокрема й співробітникам своєї компанії. Він чимало працює над соціальною сферою на Тернопіллі.

От і в нас скульптура Віри, Надії, Любові та Софії є офірою Володимира Михайловича та його доброго товариша Володимира Васильовича Лаврика. Бажаю, щоб Володимир Михайлович ще чимало років був у доброму здоров’ї разом зі своєю родиною, щоб постійно приїздив до нас, аби ми могли ще чимало років збирати зернинки докупи, щоб вийшов гарний коровай у чудовій нашій державі – Україні, й жити в мирі, злагоді й любові!»

«Тут я набираюся енергії!» – наголосив Володимир Михайлович, гостинно запрошуючи мене до щедротного столу в батьківській оселі в Шутроминцях. А перед цим ми відвідали величну Церкву Перенесення мощей Миколая чудотворця (ХІХ ст.), що за сотню метрів від хати, де поспілкувалися з привітним отцем Володимиром. «Володимир Михайлович у нашому селі вже зробив і продовжує робити колосальну роботу, – підкреслив отець Володимир. – Зверніть увагу на цей чудовий іконостас. Це – справа рук нашого мецената Володимира Тишковського.

Й не лише це! Назагал у житті церкви він відіграє велику роль. На наші численні звертання він завжди залюбки відгукується, а нерідко й сам пропонує допомогу. Мені приємно від того, що Володимир Михайлович є таким активним нашим парафіянином, як був його батько Михайло. Це – людина, на яку слід рівнятися. І я щиро пишаюся знайомством із ним!»

* * *

…А на потяг ми таки встигли, за що окрема подяка вправному водію Віктору. Щиро бажаю й вам, шановні читачі, аби в сезоні-2021 у вас усе виходило вчасно: закупівля посівного матеріалу (чеська селекція вам у допомогу!), посівна кампанія, догляд, збирання, реалізація вирощеного за найвигіднішою ціною.

Трошки перефразовуючи відомий вислів, зазначу: вчасність – ввічливість урожаїв!