Вітаю вас, читачу, друже, брате.

Добіг кінця дивний місяць серпень, а з ним і літо. Якщо у вас діти йдуть до школи, то ви, звісно, вернулися із закордонних пляжів на рідні, а якщо у вас, як у того сіромахи, ні дітей, ні жінки, а одне лиш підприємство і передчуття великої кукурудзи, то ви, може, і далі лежите на пляжі турецького Середземномор’я і неквапно гортаєте наші сторінки.

А може, ви, як і я, нікуди не їздили, а пильнували свою кукурудзу з дробовиком у пікапі в посадці.

Передчуття трьохсотого «Лендкрузера»

Утім, оце міжсезоння – від жнив до жнив – на різні думки наштовхує. А думки людини не лінійні, вони одразу про все: от Optim-till з’явився, це що за технологія? Чи справді щось ефективне, чи просто нова назва смугового обробітку-посіву? І якщо соя чи не вдвічі дорожча від минулих років, а пшениця у півтора раза, то борони й культиватори здорожчають пропорційно? А хто то сідницями цілить у небо чи то сусідська Галька копає картоплю, чи вас хоче звабити, бо кому та картопля зараз треба? А що Галька може від вас хотіти, ну дасте ви їй трактора зорати город під картоплю, а потім вона знову до вас сідницями… Якийсь уроборос, дракон, що гризе себе за хвіст, замкнене коло.

Ні, так не піде. Давайте по черзі, бо думати ви можете про все одразу, а мені писати треба послідовно, починаючи від нових технологій і до Гальчиних сідниць.

Тридцятиріччя Незалежності ми, значить, відсвяткували. Хоча я не вважаю його тридцятиріччям, тому що незалежність, яка тривала двадцять три роки, була цілковитою залежністю від північної держави, і лише останні сім років ми справді вільні. Збудували нівроку армію, яка пройшла Хрещатиком, а після неї пройшли ще дві армії, добровольці, котрі на передньому краї боронили незалежність, і волонтери – ми з вами, хто ремонтував замість комбайнів БТР і автівки, відправляв на фронт фури продовольства й купував броніки та берці. Нехай якась інша країна виведе на парад три армії. Ми подивимося.

Ранні зернові ми зібрали. Середня врожайність вийшла 46,2 ц / га, і це практично вже результат Європи, у Польщі – 46,3 ц / га. При цьому, я бачу, що ІМК звітує по пшениці – 63 ц на круг, і, дивися, незадоволені, хотіли більше, «Епіцентр» – 6,86 т / га.

Микола Черченко з Тетієва на параді мені розповів, що зібрали вони пшениці 8 т. І це, скажу я вам, результат, бо Тетіїв – таке дивне місце на Київщині, що дощі можуть іти за Тетієвом і перед Тетієвом, справа від Тетієва і лівіше Тетієва, а в самому Тетієві – ані краплі. Проте, бачте, і тут вродило. З «Агропродсервісу» мені повідомляють, що на дослідній ділянці в 96 га зібрали 92 центнери – загалом є пшеничка. І ціни під триста. А я подивився 2018 рік, 2019 рік – до двохсот не доходило. Ой, знову наші аграрії будуть метикувати, який же комбайн брати й у кого, одразу після купівлі нового «Лендкрузера». Однак із новим почекайте, з «Лендкрузером», бо вийшов уже трьохсотий, скоро можна буде Гальку в оперу повезти з шиком. Перепрошую, Галину Василівну, моє шанування.

Експерти кажуть, зерно подешевшає. Ми рішучо кажемо: ні!

Такі роки аграрії називають олімпійськими. Не тому, що Олімпійські ігри в Токіо, а тому, що рекордні заробітки. За всі наші відлиті сльози й тяжку марну працю попередніми роками. Експерти кажуть, що уряду й аграріям слід готуватися до ймовірного зниження цін на зернові та олійні, оскільки, за їх математичними прогнозами, за тими кривими, що вони малюють на ватмані, за піднесенням іде спад. Однак у математичні розрахунки слід додати загалом сприятливі кліматичні умови вирощування культур в Україні цього року, додати несприятливі умови в Європі, через потопи й торнадо, які цьогоріч фіксували в Празі та Лондоні, через несприятливі умови в Америці, де посуха жахливо повелася в США, Канаді, Бразилії, і всіх годує Аргентина, а також несприятливі геополітичні умови.

До хаотичної поведінки на ринку Китаю додався Афганістан, який прогодувати теж комусь доведеться. Світові запаси далекі від задовільного стану. Ще додайте газ, який став дефіцитом в Європі зі зрозумілих причин – це ресурс великої політики та глобального шантажу. Газ у них виліз за 585 доларів і далі росте. Ха-ха, я пригадую, як у ранні кучмівські часи наші експерти твердо вимовляли: якщо газ буде по 50 доларів, українська економіка помре.

Ні, не померла. І не збирається. Навпаки. Ми бачимо, що


ідея зернового ОПЕКу кожного дня набуває більшого сенсу.


Дванадцятеро на велостежці

МВФ подарував нашому уряду 2,9 мільярда доларів, і тепер уряд на білому коні. Буяє велике будівництво. Я йшов вулицею й зупинився випити кави біля кіоску «Горький». Поки пив каву, бачив велич великого будівництва на власні очі: автодорівці асфальтували невелику ділянку велостежки біля Будинку письменників. Ділянка – не тротуар і не проїжджа частина, метрів два на 20. Проте не в тім річ, що поруч гніздо надзвичайників – автодорівців на 40 квадратів асфальтування було аж дванадцять.

Їх було стільки, що один просто лежав у кабіні трактора, задерши ноги, троє стояли, аби не заважати, і решта товк­лася на п’ятачку – вже могли й без котка, просто ногами затрамбувати. От вона, наша могутність і велич. От вони, наші податки. Ці дванадцятеро, мабуть, добрі й інтелігентні люди, вони виконують важку та суспільно важливу роботу, годують сім’ї, і в день зарплати Галина Василівна, руки в боки, зустрічає на порозі, принюхується та вивертає кишені, забираючи все на існування сім’ї. Хе-хе, а дві сотні в картузі за підкладкою й не помітила.

До речі, про велостежки. Мудрі люди надумали створити умови для пересування велосипедами в місті. Та боротися з автомобілістами, які паркуються, де попало й заважають велосипедистам. Мудрі люди створили армію евакуаторів для створення проблем автомобілістам.

Однак чи не спало на думку мудрим людям, що так вони формують негативне ставлення до державних інституцій у найважливішої верстви населення? В мудрих країнах, ні – у чесних країнах, муніципалітети створюють паркінги для автомобілістів і вже потім беруться штрафувати тих, хто не користується паркінгами та паркується на велостежках.

Дивна в нас мудрість, не набагато її вистачає.

Дещо про продуктивність праці

Недавно з’явилася інформація: скандинави продемонстрували безпілотний контейнеровоз, 80-метровий, на електричному ходу, судно, що керується з офісного комп’ютера. Багато було українських коментарів, що капіталісти намагаються позбавити людей роботи. От і ковід для цього вигадали. Ще там була приписка. Що подібні проєкти готує данський суднобудівний гігант Maersk…

Ви вдумайтеся. Площа Данії – 42 тис. кв. км. Дві області України разом – у півтора раза більші. При цьому жодна не може похвалитися суднобудівним гігантом світового масштабу. А мали б. При тому, що Україні по 2,9 мільярда доларів іноді просто дарують.

Ніхто не заперечує світової ролі Данії, її надпотужної генетики тваринництва, її могутньої промисловості, як ніхто й не заперечить, що населення Данії дорівнює населенню Києва з приїжджими. Однак які різні економіки.

Безсмертний персонаж світової літератури, данський принц Гамлет, ставив питання руба: to be or not to be? І Данія відповіла: бути. А Гамлет у версії безсмертного класика української драматургії Леся Подерв’янського поставив питання інакше: купатися чи не купатися? І відповіді ще нема.

Так, є жахливі факти й цифри. Ми, роботящий і працелюбний народ, не вміємо і не любимо працювати. Німецький робітник за 17 днів робить обсяг, який український робітник виконує за рік. Люди в нас ходять на роботу, аби дочекатися п’ятниці. Звісно, це питання комплексне, тут зав’язані й система оподаткування, і менеджмент, і стратегії. Проте факт є фактом. Мені потрапив на очі урядовий буклет Австралії для місцевих гречкосіїв про небезпеку України як великого виробника й експортера пшениці.

Так у ньому зазначено, що на 2014 рік в Україні було понад 40 мільйонів населення, а в Австралії – 24. Так, там указано, що середня врожайність пшениці в Україні впродовж 2010 – 2014 рр. – 3,23 т / га, а в Австралії – 1,93. Проте найгіркіші цифри – в глобальному порівнянні. ВВП на душу населення в Україні – 3100 дол., а в Австралії – 61 900 дол. У 20 разів більше.

Ми, аграрії, знаємо, що 10 людей на поле в 100 га – дуже багато, у світі 2000 га обробляє один фермер із дружиною й сином. А у нас дванадцятеро на 40 квадратів асфальтування та 10 на одне поле.

Це не те, що ми вирішимо одномоментно.

Над цим нам працювати й працювати.

Гамлетівське питання

І ми ж працюємо. І я, і ви працюємо по 12 годин і більше, щоб оті дванадцятеро могли утоптувати велостежку й годувати сім’ї, і щоб отой працівник міг лежати під щедрим сонцем і спостерігати, як Галина Василівна, конкуруючи сонцеподібною частиною тіла з небесним світилом, вибирає з грядки картоплю сортів Парадізо, Мадлен, Констанс і Алюетт.

Пшениця доходить до 300 доларів за тонну, 297 чи що. Кукурудза бовтається біля 250, але ще ж не збирали. Вона попереду.

Гадський газ сильно підняв ціну на добрива. А він становить 70 % собівартості добрив, ще й 10 % – електроенергія, яка теж дорожчає. За місяць на світовому ринку фосфорні добрива піднялися на 15 %. Страшенна нестача нітроамофоски в Україні, дорожчає карбамід. Ну хто б сумнівався. Якщо є ціна на зерно, то будуть й охочі зібрати вершки, не дати їх злизати фермерам.

– Галино Василівно, киньте вже ту картоплю, кому вона потрібна. Йдіть от холодненького мохіто хильніть.

Галина Василівна розгинається, підходить, бере холодну склянку з листочками м’яти й дзенькотом льоду, всміхається.

Життя прекрасне.

От ще б нам навчитися працювати, як німці, а так усе чудово.

Не знаю, як там ті дванадцятеро, що стежку товчуть котком, а ми з вами, друже читачу, відповіли на оте гамлетівське «бути чи не бути?».

Бути.

Бути вам, мені, бути Україні.

А буде Україна – і світ не пропаде.

Ваш головний редактор