Люди приходять в агрокомплекс по-різному, кожен зі своєю метою. Хтось у ньому народився, то куди ж йому тепер, так в агрокомплексі й знадобився. Хтось побачив тут вікно можливостей і прийшов зі своїм капіталом та своєю стратегією створення прибутку. Хтось за покликанням, хтось, як на полювання – а раптом поталанить.

Дивлячись, як діє і зростає Алекс Ліссітса в агрокомплексі, думаю, що він прийшов сюди, як у тренажерний зал: потягати залізо й наростити мускулатуру. І, скажу вам, це вже не та людина, яку я знав десяток років тому. Не гірша, не краща – інша. Робота в реальному секторі й реальне лідерство залишають відбиток чіткий і глибокий, як тризуб на монеті. Можуть потертися краї, може потемніти аверс, але цей відбиток – чітко й назавжди.

От за що не візьмуся, так це перерахувати статуси й почесні посади Алекса – він входить у наглядові ради, мабуть, десятків організацій, у багатьох є засновником. Це теж характерна риса лідера, активність та реальна участь у реальних проєктах.

Широко відомий започаткований Ліссітсею УКАБ (Український клуб агробізнесу), ефективно працює освітня програма «Агрокебети». В різні роки Ліссітса був радником профільного міністра та Аграрного Комітету ВР, головою правління Українського центру європейської політики, головою Ради з питань аграрної освіти при МОН, членом Ради директорів Академії корпоративного управління. Однак від 2013 року він займає пост генерального директора ІМК. Раніше це називали «Індустріальна молочна компанія», тепер – «Інновації – Менеджмент – Команда».

Саме це я й називаю – тягати залізо в тренажерному залі. 123 тисячі гектарів – тут є що потягати.

2020 року ІМК зібрала кукурудзу, перевищивши середню врожайність по Україні на 77 %.

Це й стало причиною мого візиту до офісу ІМК у Києві.

Ні, не це.

Я хотів, щоб перший номер журналу 2021 року відкрив сильний лідер.

Ось так буде щиро.

Землі в різних регіонах – плюс для агробізнесу

Сильний лідер з’явився в кабінеті точно о домовленій годині та вмостився в кріслі напроти мене, запропонувавши кави.

Помітивши, як забігали офіс-менеджерки з шепотом – «Алексу Миколайовичу кави…», я теж зробив реверанс керівникові ІМК:

– Ви минулого року рекордсмени, так відірвалися від усього погорілого загалу…

– Ні, 2020 рік у нас не рекордний, – буденно відповів Ліссітса. – Бували в історії ІМК і кращі роки за врожайністю.

Проте погоджуся з вами: клімат змінюється у світі й в Україні також, але не пригадаю за останні років 15, щоб погода повторювалася в кількості опадів або в розподілі цих опадів по вегетаційному періоду.

Кожний рік певним чином відрізняється від іншого. Дуже важко щось планувати. Єдине, що є стабільним, – скорочення періоду весни в Україні. За винятком 2014 року в Україні створюється для аграріїв одна й та сама проблема: до кінця березня тримається холодна погода, а потім різко починається літо.

А 2020 року холодні погоди трималися до кінця травня, навіть до червня. До таких перипетій аграріям слід бути готовими. Великі компанії виживають, тому що землі розташовані в різних регіонах і можна диверсифікувати ризики. Якби всі землі були розташовані 2020 року в Одеській області, витримати було б дуже складно.

Регіональна диверсифікація в цих кліматичних умовах дуже важлива.

– Раніше вважалося, що один масив земель, зібраний в якомусь пристойному місці, гарантує кращу керованість і кращу ефективність… Тепер, виявляється, ліпше мати землі й на півдні, й на півночі…

– Менеджмент, логістика, погода – все важливо. Я поки що говорив про кліматичні труднощі. У нас, наприклад, є багато чинників, які впливають на врожайність на моїй рідній Чернігівщині. Візьмемо Ічнянський і Прилуцький райони, розташовані поруч: Ічнянський показав урожайність кукурудзи на 2 т більше, тому що в Прилуцькому не пройшли дощі тоді, коли вони були потрібні за вегетацією.

Тож, якби ми господарювали тільки в Прилуцькому районі, то не мали б змоги говорити про те, що 2020 рік пройшов непогано.

– Та у вас рік пройшов тріумфально… Все ж пізнається в порівнянні. У найкращих компаній недобір урожаю 30 і більше відсотків…

– У планових показниках ми майже не відхилилися: близько 6 т пшениці, по соняшнику – по плану, 3 т, а по кукурудзі у нас 9,3, хоча план був десять з гаком.

По кукурудзі план не виконали, але, враховуючи погодні умови минулого року і кон’юнктуру ринку й ціни, вийшли на високі фінансові показники та вважаємо 2020 рік досить успішним. Реалізуємо кукурудзу через власні елеватори за допомогою трейдингових компаній. Вивозимо в порти та продаємо на базі СРТ.

– В актуальних реаліях – у вас найвигідніша ситуація…

– Я дотримуюся думки, що займатися слід тим, чим умієш займатися. Лізти в трейдинг? Це абсолютно інший бізнес, треба мати фахівців, треба мати вільні обігові кошти, які дадуть змогу гратися великими обсягами, це мають бути інструменти хеджингу. Трейдингом повинні займатися компанії, які спеціалізуються в цій царині.

– Давно у вас така думка, що не слід займатися всім на світі?

– Така думка у мене давно. Коли я прийшов в ІМК 2013 року, то позакривав усі непрофільні напрями. Ми визначилися, що ми аграрна компанія, сільгоспвиробник. Дуже проста й ефективна ідея.

– Просто, знаючи ваш непосидючий характер і вашу енергію, я б скоріше припустив, що для вас логічно займатися всім, що попало.

– Не бачу в цьому змісту. Основний бізнес – це сільськогосподарське виробництво, бізнес усім зрозумілий. Бізнес-процеси прописані, все ясно й транспарентно, – Алекс не був налаштований жартувати: говорячи про своє підприємство, мимоволі набував серйозності. – Хоча ми дивимося на різні можливості, проєкти в галузі переробки.

Ми розглядаємо проєкти, пов’язані з логістикою, з переробкою кукурудзи на крохмаль, вивчаємо інновації з виробництва штучного м’яса. Інше питання – на яких ми зупинимося, але поки що заявляємо: ми – чисто сільськогосподарська компанія.

Ймовірні шалені темпи загального переходу на No-till

– Незважаючи на недобір по кукурудзі, 2020 рік у вас цілком успішний по врожайності. Однак унаслідок чого? От інші компанії причиною недобору врожаїв називають людський чинник: люди повільно або не надто фахово реагують на суттєву зміну обставин, проводячи бізнес-процеси…

– У нас така сама картина. Людський чинник – це основне.

Яку б ми якісну агрохімію не застосовували, скільки б добрив не валили в землю – нічого не буде, якщо робота не оформлена організаційно, коли, що і як робити на абсолютно професійному рівні. Я впевнений, що успіх ІМК – це успіх команди. Тому ми й змінили прочитання назви компанії, ввівши до неї поняття «команда». І

нновації, менеджмент і команда – це три кити, на яких ґрунтується наш бізнес. Інновації – це не купівля дронів, які літатимуть невідомо навіщо. Це активний моніторинг найкращого та найпрогресивнішого, експерименти, перевірка, аналіз ефективності. У нас є потужний R&D-відділ у Прилуках, на кожному підприємстві – агрономи-дослідники.

Найближчого понеділка в нас буде підбиття підсумків, де ми будемо аналізувати велику масу даних, дивитися, як ми минулого року спрацювали в розрізі регіонів, ґрунтообробітку, гібридів тощо. На кожному підприємстві є агроном, який займається винятково дослідженнями, на дослідних ділянках у нас досліджувалися інноваційні гібриди, препарати, тож аналіз покаже нам, що ми будемо обирати цього року.

Думаю, вже більшість великих аграрних компаній створила такі наукові центри в себе, інакше б ми не були успішними. Це й наслідок відсутності державної науки, державної наукової підтримки.

– Як ви вважаєте, що по ґрунтообробітку диктують нам умови, які склалися, зміни клімату?

– Усе залежить від регіону, від ґрунту та від ваших планів, що ви там збираєтеся сіяти.

У зоні ризикованого землеробства, яка починається у нас уже від Полтави і йде на південь, учитися треба, як не дивно, в австралійців.

Вони вже давно частково перейшли на No-till і минулого року зібрали рекордний урожай пшениці. Їх технології інноваційні, й ґрунтообробіток грає в них ключову роль. Гадаю, на No-till більше переходитимуть й українці.

Йдеться про Паризькі домовленості по кліматичних змінах, які ввели карбонові сертифікати. Сільське господарство – сектор, який чи не найбільше впливає на зміни клімату.

Карбоновий сертифікат дає змогу заробити більше на гектарі, німецькі вчені підраховували – близько 100 євро додатково. Ґрунтообробіток – центральне питання, це 50 % успіху. Йдеться не про плуг, а про чистий No-till. Тому, вважаю, перехід на чистий No-till в Україні відбуватиметься шаленими темпами.

– Свого часу мені Міхаель Хорш говорив, що розвиток No-till у Бразилії, Аргентині, Австралії зумовлений тим, що в південній півкулі інший кут падіння сонця…

– Можна багато говорити про Австралію, але проблема в Україні залишається проблемою.

Південь України в критичному стані, я не уявляю собі, що там можна буде вирощувати найближчими роками.

Останнім часом у нас три роки спека, а два роки ми збираємо врожай. Треба щось змінювати.

Ринок, не ринок, але колись буде ринком

– Еге ж… Ми так плавно перейдемо до ринку землі… Деякі інвестори говорять, що більшою цінністю, ніж земля, є вода, й землі, розташовані в ризикованих посушливих зонах, непривабливі для інвестицій…

– Насправді, більшість агрополітичних тем, які ми обговорюємо в Україні зараз, уже ніде у світі не обговорюється.

Ми додумуємося до того, що треба якісь реформи втілити, а їх слід було зробити 30 років тому.

Уявіть собі, якби ми дали дозвіл з 1990-х років на продаж землі, то мали б зовсім іншу ситуацію з іригацією і зрошенням в Україні сьогодні.

Проблема зрошення – це проблема ринку землі.

Ми запізнилися, а тепер запроваджуємо ринок у два етапи, кастрований. Уявіть собі, якби така реформа відбувалася в Німеччині або Австралії.

Там би про це говорили, планували. А наші аграрії взагалі не розуміють, що відбувається, чи буде взагалі той ринок, адже в нас є Конституційний суд, який у принципі здатен скасувати реформу.

Ми не розуміємо, що буде з консолідацією земель, оскільки законопроєкт 2194 Верховна Рада так і не ухвалила, а він мав би сприяти аграріям у питанні консолідації земель, переважного права купівлі, передачі земель державної власності.

Дуже багато питань земельної реформи, пов’язаних із польовими дорогами та іншим, не врегульовано. Відбуваються цікаві речі. Ми хочемо провести інвентаризацію державних, комунальних земель і передати їх на місця, але водночас скорочуємо Держгеокадастр на 60 %. Хто цим займатиметься?

Мені здається, відбувається гала-бал обіцянок, які ніколи не будуть реалізовані. Ринок землі потрібен, це одностайна думка. Чи він на часі? Так. Чи потрібен він у такому вигляді, як пропонують законотворці? Нехай буде у такому, ніж у ні­якому.

До 2024 року ринок не запрацює. Це будуть поодинокі викупи якихось шматків землі за низьку ціну, після пандемії люди продаватимуть, тому що їм будуть потрібні гроші.

Це буде не плановий продаж, а емоційний.

Не думаю, що перекупники зайдуть на цей ринок, тому що викупити 100 гектарів на одному полі буде просто нереально. Хоча знаю багатьох українських бізнесменів, готових займатися, наприклад, часником. Їм багато не треба: 50 гектарів, але одним масивом.

Я не вірю в те, що це вдасться зробити.

Питання консолідації земельних масивів буде розтягнуто в Україні років на 15, це довга реформа.

Доведеться затягувати паски й налаштовуватися, що реформа триватиме довго.

Ніякого буму на ринку землі не буде. З 2024 року почнеться ринок землі, коли на ринок зайдуть юридичні особи. Тоді, я переконаний, зайдуть і гроші, зайде капітал під викуп землі. Найближчі 2 – 3 роки – це буде прицінювання, формування цін залежно від регіонів, будуть формуватися шахівниці.

Проте все залежить від того, чи буде прийнятий – і в якому вигляді – законопроєкт 2194 про переважне право.

– Рік, що минув, які розставив пріоритети в аграрному бізнесі? Що є головним: культура, рівень технологій? Якість земель та їх розташування відносно кліматичного впливу? Менеджмент? Технічне озброєння компаній? На що слід було звертати увагу передусім?

– З названих вами чинників основним є земля.

Більшість компаній переукладала договори з огляду на майбутній ринок землі. 2021 рік також пройде під прапорами «земля».Всі будуть на це дивитися, на це орієнтуватися, тому що земля – основа нашого бізнесу.

На друге місце я б поставив техніку. Наявність сучасної техніки, яка здатна вчасно виконати операції, – це відсотків 30 успіху.

На третьому місці – менеджмент. Колись ми бігали один поперед одного, перекуповували кваліфікованих працівників, теслярів, трактористів, доярок. Минулого року ситуація дещо стабілізувалася. Компанії отримали можливість відійти від класичних завдань управління персоналом і зосередитися на технологіях.

Це з плюсів року, але були й мінуси. Сезон був хаотичний. У березні запроваджувався карантин, і ніхто не знав, як проходитимуть весняно-польові роботи: одні компанії зачиняли їдальні, другі – гуртожитки. Потім усі потрапили в перегони з зерновими та олійними, непередбачуваність ситуації спонукала контрактувати форварди за низькими цінами, а потім почалася хвиля підняття цін.

Українські фермери дочекалися тієї ціни, про яку мріяли, ніхто не міг уявити, що ціна на соняшник може бути 700 доларів, хоча останні п’ять років вона не піднімалася вище, ніж 400 доларів… Це вплинуло на планування, на хеджування, на організацію робіт.

У сучасному світі щось планувати взагалі складно, тим більше в сільському господарстві, а в Україні – взагалі неможливо. Політика в нас завжди була стихійною, а 2020 року про якусь плановість і мови не було. Ми не знаємо, чи отримаємо повернення ПДВ при експорті – бюджет порожній. Якщо великі компанії якось дочекаються цих грошей, то середні чекати не можуть. Виплати затримуються. Наш ПДВ уже витратили на інші цілі, я так думаю.

Диво високих цін

– А що відбувається у світі? Чому ми маємо такі ціни? Дуже добре, що ми такі їх маємо, але – з якого дива?

– Перше диво – це Китай. Відомо, що в країні різко впало поголів’я свиней через африканську чуму, але китайці швидко оговталися й почали різко нарощувати поголів’я свиней, а також курей.

Замість зазвичай експортованих 7 – 8 млн т кукурудзи 2020 року знадобилося 22, але Китай вже оголосив і про 33 млн т, оскільки у них ще й неврожай кукурудзи був. А це істотний обсяг для світового ринку. Після того, як стало ясно, що в Україні не буде очікуваного рекордного врожаю кукурудзи й соняшнику, ціни погнали вгору.

Були звичайні проблеми з врожайністю й у Європі, й в Америці. Вплинула й глобальна політика, вибори у США, ніхто не знав, хто буде президентом: Трамп чи Байден. Якщо Трамп, то Китаю було вигідно купити зерно дорожче, але в Україні. Проте невідомо, скільки диво-ціни протримаються. Китай уже наївся, в США обрано Байдена, в Південній Америці пройшли дощі та є добрі прогнози по врожаю.

Австралія збирає рекордний урожай пшениці. Якими будуть ціни надалі? Подивимося на форварди, кілька тижнів тому можна було контрактувати пшеницю на червень-липень 2021 року по 212 – 215 доларів.

У найбільшого експортера пшениці – північного сусіда – третина площ під пшеницею в незадовільному стані. Чи оговтається їхня пшениця за зиму, невідомо. Якщо весняні прогнози будуть негативні, ціна на пшеницю піде вгору.

Під питанням стоїть Австралія, яка спроможна заступити місце росії на світовому ринку, та під питанням європейські країни, теж високі експортери пшениці.

Тому, я думаю, надто високими ціни не залишаться, але зазвичай високі тримаються два роки. Цього сезону будуть непогані ціни.

– Як вам удається керувати компанією в цей ковідний період? У вас понад 100 тис. га, величезний колектив, багато техніки…

– Наради ми скасували, але під час посівної я таки виїжджав у регіони, бо без цього ніяк. Ризики існували, але, якщо з людьми не спілкуватися, людей не вислуховувати, можна втратити момент людської довіри, на якому в менеджменті здебільшого ґрунтується успіх або більша частина результату.

Було складно.

У нас в ІМК двічі на рік відбувалися десятиденні об’їзди регіонів керівним складом, а 2020 року ми їх скасували. Люди готувалися до таких звітів, розповідали про результати роботи, відремонтовану техніку й споруди, соціальні проєкти, а минулого року звітували по Zoom – це зовсім інакше сприймається.

У жовтні я захворів на коронавірус і майже на місяць випав, це теж ускладнило управління. До того ж у нас була система стимулів: ми кожного року відправляли по 60 – 80 працівників, трактористів, на відпочинок за кордон, і те, що 2020 року такої поїздки не відбулося, теж стало ударом.

Беру на себе відповідальність, забороняю всі корпоративи на всіх наших підприємствах і бачу в Zoom розчаровані обличчя колег. Прикро й мені, адже я знаю, як люди чекали цих свят.

У нас є багато хворих у компанії, є й смерті, на превеликий жаль. Доводиться бути не жорстким менеджером, а медіатором, який пояснює й доносить до людей усе значення безпекових заходів.

Є ці проблеми, ми мусимо жити з ними, я проводжу роз’яснювальну роботу й передбачаю, що в режимі обмежень ми житимемо до липня, а в гіршому випадку – до кінця року.

– Попри відсутність корпоративів, у вас є підстави для гордості за свою роботу 2020 року?

– Нещодавно ми закінчили збирання кукурудзи (грудень. – Ред.), попередньо в сухому зерні у нас 570 тис. т.

Три блоки порад: по землі, по людях і капіталу

– Я до вас із запитом від агроспільноти: які поради можете дати з ведення та планування агробізнесу? Ви авторитетна людина в агрокомплексі, багато уваги приділяєте розвитку агроосвіти та відрізняєтеся від лекторсько-професорського складу тим, що маєте високі практичні результати…

– Я б спершу порадив проаналізувати собівартість виробництва 2020 року, порівняти з 2019-м. Треба виявити, на яких позиціях є істотне зростання.

Очевидно, це буде оренда землі, заробітна платня, видатки на техніку або запчастини. Варто поговорити з сусідами й поцікавитися, як виглядає реальна ситуація в них, це так званий бенчмарк.

Люди не надто схильні довіряти комусь свої показники, але навіть великі компанії міряються одна з одною, щоб розуміти, на якому світі вони знаходяться.

Ми міряємося з МХП, із «Кернелом», із ЛНЗ, і це дає можливість зрозуміти по структурі витрат, де є приховані можливості, де можна зробити покращення. Будь-яке виробництво в сільському господарстві ґрунтується на трьох складових: земля, людина і капітал. Якщо ми аналізуємо землю, то фіксуємо зростання орендної платні.

Це невідворотне явище. Тут варто переглянути договори оренди на предмет, чи міститься у них пункт про переважне право при купівлі землі.

Друге – якщо є можливість, продовжити ці договори, тому що чим ближче ринок землі, тим складніше буде продовжувати договори оренди. Фахові юристи повинні вичитати договори на предмет їх юридичної підставності, чи можна з тими договорами йти далі, щоб їх ніхто не перебив.

У тому ж УКАБ «Кисіль і партнери» вичитують ці договори безкоштовно і дають поради.

Звернемося до людського капіталу. Навіть під час коронакризи ніхто не забороняв навчання. Треба звернути увагу на навчання, яке пропонують наші постачальники, що надають УКАБ, «Агрокебети», і вчити людей.

Йдеться не про топменеджмент, а про механізаторів та робочий персонал. Люди охоче вчаться й у селі, й із комірниці можна зробити працівника, який вправно оперує 1С. Треба виділити на це ресурси, навчити людей, підвищити комп’ютерну грамотність – і це однозначно сприятиме підвищенню ефективності.

Без цього успіху не буде. Тепер – третій блок питань, капітал. Я радив би звернути увагу на кредитування. Зараз в Україні найдешевший кредитний ресурс за останні 20 років. Якщо у вас білий бізнес, прозорий, і всі ваші звітності в порядку, ви можете отримати сьогодні фінансування від банків від 3,5 до 4,5 % у доларах і від 7 до 10 % у гривні. Таких відсотків справді давно не було, адже ми пам’ятаємо 13 – 14 % у доларах.

Для цього треба привести свою звітність у порядок, зробити нормальну фінансову модель, з якою можна йти до банку.

– Це поради для дорослих, хто міцно стоїть на ногах. А на що звернути увагу широкому загалу?

– Якщо ми подивимося на інші аспекти виробництва, то побачимо, що одну з перших позицій у структурі витрат займатимуть добрива.

Добрива прив’язані до ціни на газ.

В Україні є відверта монополія на добрива, на селітру та інші азотні групи, тому очевидно, що все це треба купувати в міжсезоння.

В такий період добрива доступні, й ви гарантовані, що вам їх привезуть. З насінням така сама історія. У багатьох компаній 2020 року насіння некондиційне, і його обмаль. Тому вже зимою слід добирати необхідні гібриди, необхідне ФАО. Треба дивитися на результати минулого року, а вибір гібридів для кожного регіону в Україні досить широкий.

– А що у Франції, Німеччині з насінням?

– Франція підгоріла, Німеччина частково, але звідти переважно йде пшениця, а це інша історія, у нас купують не у великих обсягах і мультиплікують.

По засобах захисту рослин – треба радитися з агрономами й купувати перевірені препарати та розуміти баланс «ціни – якості» й кінцевого результату. Для цього треба випробовувати в себе на дослідних ділянках або дивитися на полях у сусідів.

Далі – робоча сила, вона поки є і цього року буде в наявності, але це не означає, що так буде в довгостроковій перспективі. Ми нікуди не дінемося від того, що доведеться підвищувати заробітні плати.

Дуже важливий блок – техніка та її вибір. Шлях, яким пішли й ІМК, і «Континентал Фармінг», інші великі компанії – це операційна оренда. Техніка стає складнішою, доглядати за нею непросто. Оренда – це гарантія того, що необхідний обсяг техніки працюватиме в потрібний період: якщо якийсь агрегат випадає, компанія-орендодавець надасть заміну – це прописується в договорах.

Ті, хто купує техніку самостійно, стикаються з проблемою ремонтів та запчастин. Треба подбати про замовлення запчастин, які необхідні для весняних робіт або збирання врожаю. Заздалегідь.

Моделі ринку сільгосптехніки та й менеджменту загалом

– Тобто ви вважаєте, в Україні зміниться ринок сільгосптех­ніки?

– Я вважаю, з об’єктивних причин і з причини впровадження ринку землі ми підемо по американській моделі. Там більшість необхідної техніки надається через аутсорсингові сервісні компанії, які формують увесь пакет.

Якщо у тебе є 3000 га, купувати обприскувач за 400 – 500 тис. доларів сенсу небагато, амортизація такого обприскувача буде надто тривалою. Тому, вважаю, ринок по техніці піде в бік сервісу, надання якісних послуг, але, винаймаючи техніку, фермер повинен буде перевіряти, наскільки якісно вона виконує свої функції.

Це стосовно основних блоків бізнесу. Щодо продажу врожаю, я б порадив зосередити увагу на своїй собівартості.

Якщо у вас собівартість кукурудзи 100 доларів, а отримати ви хочете 130 доларів, то по 150 можна продавати, оскільки це покриває ваші затрати, логістику й забезпечує плановий прибуток. Якщо ви хочете спекулювати та гратися в ігри – чи буде 200 доларів, то це вже ваші проблеми.

Я, наприклад, в такі ігри не бавлюся й кожного року виходжу з собівартості, яка є, і 30 – 40 % урожаю контрактую просто для хеджування ризиків. Як показує практика, ми завжди виграємо.

– Україна знала часи добрих урожаїв, добрих цін і навіть кліматичного сприяння вирощуванню рослин. Як ви гадаєте, ця ідея – гратися й спекулювати – доречніша для «жирних» часів чи для складних і непередбачуваних, як тепер?

– Українці ментально люблять бавитися в такі ігри й ризикувати – ризикована нація у нас насправді. Проте це залежить і від того, якими обсягами ви граєтеся. Я собі не можу дозволити гратися такими обсягами, як у нас.

Мені треба захеджуватися. Працюючи з міжнародними банками, з інвесторами, ми повинні показувати, що ми є прогнозованим партнером. Якщо ви хочете гратися за якимись своїми правилами, то гратися доведеться за місцевими правилами, тоді ви не будете прийняті в міжнародному середовищі.

– А що ви порадите по стратегіях? Як ви самі їх будуєте і як їх будувати людям, котрі раптово втрапили в цей ковідний період, посушливий період? З прогнозів вони мають лише те, що цей рік за кліматичними умовами буде, ймовірно, такий самий, як 2020-й.

– Яким буде цей рік, ми не знаємо. Проте очевидно, рік не буде схожим на 2020-й.

Однак, що показує COVID, класичний український менеджмент (який я називаю чайка-менеджмент), очевидно, вже відійде. Чайка-менеджмент виглядає так: прилетіли, покричали, нагидили й полетіли. Зараз уже формуються команди, які потребують прогнозованості та продукують її.

Український аграрний бізнес здебільшого стає бізнесом, а не таким, гоп-гоп, яким був. І частково в цьому заслуга COVID. Комунікації зараз специфічні. Поговорив з якимось екраном, а потім тобі треба ще всіх обдзвонити й упевнитися, що вони правильно все зрозуміли.

Або вони самі дзвонять й уточнюють. Менеджер під час COVID – здебільшого комунікатор. Треба донести, треба зрозуміти проблеми й острахи людей. Варіанти – я їх всіх пошикував, я їм всім шию намилив – після COVID навряд чи повернуться.

Щодо землі: по 100 гектарів купуй, хто може

– Що ж, звикатимемо до нових реалій… А от по ринку землі – як ви самі будете поводитися, ІМК маю на увазі? Які поради ви можете дати інвесторам, фермерам і власникам паїв?

– Я вважаю, цей ринок повноцінним не буде, це субпродукт такий собі місцевий, напівбазарчик, тому ІМК заходить на ринок з 2024 року, коли буде дозволено купівлю землі юридичним особам.

Усім нашим партнерам говоримо: якщо маєте можливості, купуйте до 100 гектарів землі, договори оренди в нас працюють, і ми виплачуватимемо оренду старим або новим власникам.

Іншим я б порадив бути обережним до схем, з якими зараз захочуть на базар забігти. Гадаю, схеми тут працювати не будуть, юридично вони нікчемні. Якщо громадяни України мають на рахунку задекларовані кошти й готові їх заплатити, будь ласка, купуйте землю, я б усім це радив.

– Маючи такі результати 2020 року, не дивно, що у вас оптимістичний настрій…

– Ні, ейфорії у нас в ІМК немає. Так, урожай непоганий, за підсумками року наші працівники звикли розраховувати на бонусні виплати, але, наприклад, Полтава, регіон, який у компанії завжди був передовим, планів не виконала, премії їм навряд чи світять. Як я вже говорив, не відбудуться й корпоративні заходи, великі зібрання…

Проте тут ми все ж таки доносимо до працівників, що для компанії люди – головне, що умови ізоляції – це турбота про здоров’я й життя членів колективу. Вчасна виплата зарплати й допомог – теж частина цієї турботи. Так, суміш виходить неоднозначна, але випити цю чашу нам доводиться всім. Основне – правильно комунікувати, щоб люди усвідомлювали причини та характер дій.

Алекс – людина іронічна і з вишуканим почуттям гумору, однак якось не випало нам пожартувати, але, сподіваюся, ще буде нагода не раз. А от що у нього за настрій та в що він вірить – я не спитати не міг.

– Я розумію, що ви з легкістю могли би в «Агрокебетах» викладати менеджмент. Були якісь просвітлення у вас 2020 року?

– Відсутність мандрівок позначається на настроях, адже ми планували й подорожі до Америки, до Силіконової долини. Відчувається недобір інтелекту.

Минулого року мене чомусь потягнуло до вивчення біографій, я прочитав життєпис Олександра фон Гумбольдта, який чи не першим попереджав про зміни клімату. Він мандрував до Південної Америки 200 років тому, бачив, як фермери все засаджують монокультурами і першим почав бити в набат на весь світ.

Крім того, я ознайомився з біографіями Мішель Обами, да Вінчі, Гітлера. На розумні книжки про менеджмент мене не тягнуло в карантинний час – не знаю, з чим це пов’язано.

– Апокаліптичних настроїв у вас немає? Ви вірите в Україну?

– Безмежно вірю. Ми є такі, якими ми є, і я з цим змирився.

Розвиток України – це не стометрівка, це марафон, це довгий процес. Йти нам довго.

Пам’ятаю, 1995 року я виїхав до Німеччини, на великій конференції слухав експертів, й усі пророкували крах України, якщо триватиме спад економіки, гіперінфляція.

Україні давали два-три роки, більше вона, мовляв, не витягне. Тепер, коли сучасні експерти говорять, що в нас часу держави залишилося до серпня-вересня, а потім ми не виплатимо борги…

Я навіть слухати не хочу ці нісенітниці. Ми переживемо всі наступні кризи, як пережили вже багато. Для себе я визначив, що хочу вкладати сили й час в освіту, в майбутнє. Допомагаю Міністерству освіти, незважаючи на критику міністра. Хтось вкладає в футбольні й хокейні клуби, а мені здається – я в освіті можу зробити свій внесок.

Програма «Агрокебети», яка залучає молодь і змінює саму систему освіти, йде нелегко, але я відчуваю тут свою роль і своє покликання. Й отримую задоволення від цієї діяльності.

Як у тренажерному залі буває, гримнуло залізо, штанга впала останній раз, і, розминаючи шию, спортсмен пішов лунким коридором у роздягальню, а насправді ми потиснули руки, і Алекс рушив готуватися до поїздки в іншу півкулю землі.

А колись же і наші біографії хтось читатиме за багато десятиліть, намагаючись зрозуміти, що це за люди були, які мали цінності.

І добре, що ми вже зрозуміли цю небезпеку і живемо та діємо так, щоб потім було не соромно читачам біографій.

Вирощуємо хліб, вкладаємося в освіту та віримо в Україну.