Поки пишуться слова

Вітаю, рідний читачу й рідна читачко! Це такий дивовижний час: Різдво, час мрій і романтики, сердечного тепла і сімейного затишку, а головне – чарівних подій, людей і думок! Я пишу вам напередодні цього найголовнішого свята порятунку людства від темряви й кровожерності середньовіччя. Свята чарівників. Дива трапляються в житті щодня, і наші чарівники – Збройні Сили України – являють їх нам. І сьогодні сталося диво – три літаки кацапів було знищено в одну мить. Чому диво, а не звична військова операція? Тому що Україна – держава, яка не має флоту, але вдало нищить кацапський флот і змусила його сховатися у своїх водах і портах та не рипатися. Тому що Україна – у якої немає переваги в повітрі, але вона не дозволяє повітряним силам кацапії ширяти над нашими полями та змушує їх триматися на триста кілометрів далі від наших просторів. Господи, пошли вдачі нашим воїнам й ось тобі три подаруночки під ялинку. Ви собі уявіть, спокійненько три «сушки» летіли бамбіть українців, аж раптом шварк – і нема. Вочевидь, якийсь чарівник махнув чарівним дрючком – і сталося. Це вам не воду на вино перетворювати, це чудо сучасне.

От за що я люблю цю рубрику – «Слово редактора», або «Переднє слово», – так за те, що пишеться вона неквапно, помаленьку, і поки пишеться, до переліку можна додати ще два літаки, тож загалом – п’ять за пару днів, і велиииикий десантний корабель, який з вантажем шахідів влаш­тував у Феодосії різдвяний феєрверк.

Ми застрягли на лінії фронту, бракує сил і зброї для того, щоб навалу орків скинути в Азовське море, наше Азовське море. Вони нищать свою техніку і живу силу в Авдіївці, Бахмуті, Мар’їнці. Проте вже програли південь, заховалися в морі, дрижать на аеродромах і бояться піднятися в небо. В морі й на небі ми пояснили, хто тут господар, але варто ще це зробити на землі. Як це робити, коли вже випалена втратами душа та не вистачає сил і натхнення?

Підсумки року

Я дам вам віру і надію, але трошки згодом. Зберу їх побільше для вас, поки ми будемо аналізувати підсумки року. З урожаєм я вгадав – зараз уже не можу знайти своєї колонки в журналі, в якій передбачав вал у 79 млн т, а виростили ми – 81 млн т. Жнива припали на наші військові дії по зерновому коридору, політика й логістика вбили ціну на кукурудзу і соняшник, але потроху все випростовується. Добряче потопили кацапні, зерновий коридор запрацював, ціни вирівнялися до вкрай низьких довоєнних, які на наші часи виглядають жирними та ласими. Збиткували всі – аграрії, постачальники ЗЗР і добрив, виробники сільгосптехніки цього року виживали, а не розкошували. Такі в нас підсумки року. Росло все як навіжене, а продавалося як мокре горить. Хочете моєї думки про наступний рік? Матиме попит соя, соняшник, кукурудза, ріпак, пшениця та ячмінь. Ще раз вам по­раджу: не змінюйте площу посівів більше, ніж ±10 % однієї культури на користь іншої. Ви не вгадаєте. Якщо вам кортить виграти сто тисяч, купіть краще на заправці жменю лотерейок. А з культурами – пожалійте землю.

Ще раз зрадію з вами: як добре довго жити! От я починав із першої української ділової газети «Галицькі контракти», видавав її з 1991 року. І добре пам’ятаю, якою тоді була Україна. Якими тоді були українці. Кацапський капітал і кацапські політики хазяйнували тут як вдома, все цікаве скуповували, ніхто не мислив ні про яку Європу, село добивали, врожаї зернових коливалися від 40 млн т 1992-го до 26 млн т 1996-го. Це була доля багатьох пострадянських країн, але голов­не – нації не було. Незалежність була, а українців не було. Вони, мов свічки у темряві, ледь блимали один одному: брате, ми ще живі. Вперше я їх побачив на Майдані 2004-го. І потім тільки вони були в цій країні, скрізь і всюди. А до того країна виживала, розпродуючи нечувані запаси військового спорядження та боєприпасів.

2014-го я пам’ятаю наших по дорозі на схід, автобусами ПАЗ, закутаних у бабині халати, озброєних монтувалками. І каламутних хлопців з одного відомого батальйону, яким я давав гроші на броніки й просив: не пропийте, принесіть квитанцію, потім я вам дам на горілку. Та й ви, читачу, все це знаєте. Ця країна народилася з дива і з нічого, ніби хтось промовив: нехай буде світло, – і стало світло. Якби тільки світло, а ще й полилася кров.

Слава Богу, армію ми хоч трохи підняли за той час, поки кацапня зібралася на вторгнення. При­найм­ні настільки, щоб зламати хребти колонам, які йшли на Київ. Вони могли десятки разів купити в Україні все і затягти її в тайожний союз, у новітній срср, але вони обрали – завоювати нас і підкорити силою. І тепер – усе, гаплик. Тепер їм не вистачить ніякої живої сили на свою криваву мету, бо в цій землі здохне вся їхня сила. В цих морях здохнуть всі їхні залізяки. В цьому небі здохнуть всі їхні літаки й «алігатори». Тому що ні прощення, ні жалю їм не буде в Україні.

Чи вистачить нас на те, щоб закопати їх усіх? Вистачить. Нас вистачило, щоб пережити зради й війни минулих століть, щоб вижити в Голодомор, вижити в сталінських таборах, вижити в Другу світову, коли Київ був в окупації, і в новітні часи, коли на нас поперла чорна сила…

– Війна не закінчиться 2024 року, як ми бачимо, – сказав мені гендиректор великої транснаціональної компанії, плануючи далі сказати щось по стратегії компанії на наступний рік, але я одразу його перервав:

– Закінчиться. Закінчиться 2024 року.

Сотворіння світів

Ну от, скажете ви, знову цей мрійник несе сім мішків гречаної вовни, бо, бачте, він валовий урожай угадав. По-перше, я не раз вгадав, а майже завжди вгадую. По-друге, я вгадую не тільки врожай. Інтуїція – це досвід і сума несвідомо зібраної інформації. Знаєте, одного разу риби почули, як люди кажуть: риби живуть у воді. І їм закортіло дізнатися, що ж таке вода. Вони попливли до старої мудрої риби, яка їм сказала: вода – це те, у чому ви живете, й оскільки ви живете в ній постійно, ви й не можете її усвідомити. Так і ми. Ми не знаємо, наприклад, що таке повітря і не відчуваємо його, не думаємо, аж поки його не починає бракувати. Так й інтуїція – треба відчувати нерв війни крізь туман війни. Я відчуваю, що кацапія повалиться всередині після березня. Це найбільша територія на світі, за площею, але живуть там люди ближче до Європи, далі величезна прірва, туди вони й посип­лються. Я відчуваю, що до кінця року ми будемо переводити подих. І ґрунтовно займатися внутрішнім ворогом.

Зосередьтеся на бобових. Квасоля, горох, соя, нут – усе це може бути надзвичайно корисним для сівозміни й вашого гаманця.

Я зробив за цей рік кілька відк­риттів. Зачарували мене олені, бачив я їх у кількостях сотень на Сумщині, спочатку в Козацькому у Віктора Григоровича Гали, потім під Лебедином у Рябушках в Івана Павловича Пилипенка. Олень – дивовижна тварина, яка допомагає аграріям створювати власні світи. Пам’ятаєте, Він сказав: «Нехай буде світло!». Так от, він сказав: нехай буде тут краса і спокій, нехай у ярках плещуться риби та бродять олені. І стало так. Плескаються риби, які не розпитують, що таке вода, і бродять олені, елегантно й естетично вигинаючи шиї: і де той Мирон із сіном люцерни, що, так і пастися самим цілий день?

Коли зневіра підступає до горла, раптом ЗСУ збивають купу кацапських літаків і наступного дня топлять величезний кацапський корабель. А на Куп’янському напрямку поклали 11 кацапських батальйонів за кілька днів. Коли хтось каже, що війна триватиме десятиліттями, я не перепитую, а звідки ми візьмемо воїнів на десятиліття, але точно знаю: з такими темпами втрат кацапських орків та залізяччя не вистачить і на рік. Так, їх там понад сто мільйонів, але он, наприклад, у Єгипті 113 мільйонів, а у Бангладеш 170 мільйонів. Однак же оркам територію треба охороняти, а там подивіться, скільки кілометрів… Уже не кажучи про внут­рішні промислово-індустріально-сервісні потреби. Хтось же повинен возити, бурити, варити залізо. Це ми замислюємося про скорочення наших чиновників уп’ятеро, а там же на кацапії їх тільки більшає.

За роки, що минули, Україна стала справжньою державою і нація стала справжньою нацією.

Світ замакітрився? Так, згоден, світу варто було б прокинутися. Якби орки дійшли до Європи й вчинили б там Бучу, до Америки, до Африки… Проте наша проблема в тому, що туди дійти вони можуть тільки через нас. А через нас вони ніколи не прой­дуть.

Христос народився, славімо Його. З Новим Роком, дорогі мої, з роком нашої перемоги й наших посівів бобових.

Слава Україні, слава ЗСУ.

Ваш головний редактор