Обнімаю вас, любий читачу, і вас, шановна читачко.

Знову ми зустрілися, і знову – на кордоні часів, епох, цивілізацій, знову на тектонічному розломі.

Що сказати про врожай? Воно сипе.

– Як урожай, рекордний? – запитую Петра Петровича Євича з «Агро Росі».

– Рекордний! Тільки зібрати не можемо, дощі! У полі стоїть!

Гліб Лук’яненко, керівник легендарної «Агроекології», сказав мені:

– Умови для рослинництва цього року склалися якнайкращі.

Не пам’ятаю я стільки ячменю, як у цьому випуску «ЗЕРНА». І дощі, й температурний режим – усе сприяло вирощуванню культур, і це, як ми знаємо, не надто добрий фактор для продажу. Як і куди воно продасться – це треба мудреця питати.

Мудрець відповів:

– По вірі вашій буде. Як вірите, що морем попливе, значить, так і продасться.

І пішов стежкою.

Техніка для рівного рядка

Два аграрія тицяли один одному в груди і кричали криком:

– Найкраще працює культиватор «Крумінг» із трактором «Сяу М’яу», а потім борони «Нойшвайн­штайн» і сівалка «Амальгрюк»!

– Ні, телепню, ці механізми робив той, хто нічого не петрає в сільському господарстві! Найкращі фірми – «НахОстен», «Дрюпке» і «ФішінгБіг»!

Повз ішов стежкою мудрець і стиха промовив:

– Ви сваритеся, отже, неправі обидва…

Чоловіки вклякли, і врешті один спитав:

– А як треба? Навчіть, Учителю!

– Вам же ж треба посіяти рівним рядком? То тримайте лінію.

– Як це? Адже техніки так багато.

– А ви обирайте одну і йдіть за нею, вона приведе вас до щастя.

– Учителю, а де ж вона, та одна?

– Тю. Та от же, перед вами. Купуйте «Пьотінгер», і буде вам щастя.

Може, то був і не мудрець, а якийсь із дистриб’юторів «Пьотінгера», але порада його мала рацію. Техніка має бути концептуальною. Дискові борони, культиватори, сівалки, кормозаготівельна техніка, прес-підбирачі – все має триматися купи й мати всередині одну ідею.

Ну я, звісно, жартую, але все ж таки до братів Пьотінгерів, Хайнца і Клауса, ставлюся з великою приязню та повагою, а до Вадима Андрущака, директора в Україні, та Володимира Мірненка – із захватом. Це велике мистецтво – розмовляти з аграріями про їх бізнес і водночас знати набагато більше про рослини й тварин, аніж клієнт.

Я так завжди своїм журналістам говорив: ідучи на інтерв’ю до великого бізнесмена, ви маєте знати про його бізнес більше, ніж він сам. Інакше йому не буде про що говорити з вами.

Вадим мені розповів, що техніку непогано купують, але аграрії чітко поділилися на дві групи: перша – ті, хто крокує за своєю стратегією, оновлює технопарк, сіє та тримає сівозміну, а друга – ті, хто вишкрібає рештки з рахунків і готується до режиму позакореневого підживлення шляхом примусу сечовипускання механізаторами на посіви.

– Врешті-решт, світ так збудовано з початку часів, – сказав Учитель. – Завжди були багаті й бідні, розумні й дурні, молоді й старі, щасливі й нещасні, й успіх чи поразка – питання пропорцій.

Мушу сказати, що в світі техніки в мене є ще кілька вподобань, зокрема «Вадерштад». Попри те, що в багатьох галузях шведське обладнання – найкраще в світі, я люблю техніку через людей. Люди, які роблять машини «Вадерштад», – чудові, глибокі, філософи та мудреці. Люблю Крістера Старка, завжди як велику життєву подію сприймаю можливість зустрітися з ним особисто, хоча така можливість тепер уже випаде хіба що після перемоги. І машини «Вадерштад» – видатні, вони – частина історії українського агрокомплексу.

Пливуть річками трупи ворогів

Ми не можемо знати своєї долі й нашого майбутнього, ми можемо тільки його вигадати та створити умови для того, щоб збулося. Ми всі у війні, по самі вуха, хто відправляє машини десятками на фронт, як Васильченко з «Маяка», хто – продовольство і дрони, як «Агропродсервіс», хто в тилу допомагає будувати для громад сироварні, як Алекс Ліссітса і велика команда, хто забезпечує домогосподарства та фермерів насінням, як ЛНЗ, і тут неможливо назвати всіх, хто в тилу працює для фронту, для перемоги. Так ми створюємо наше майбутнє, нашу перемогу.

Без неї в нас немає майбутнього.

Тут інформаційне поле в нас таке, як дійсність: турбулентне і хаотичне. Рух є, але броунівський. Ми наступаємо на фронтах. Вороги теж наступають. Знати ми нічого не можемо, ні про забезпечення наших військ боєприпасами й резервами, ні про реальні справи з будівництвом своїх ракет, але там зараз Сашко Камишин займається, той зробить. Ми не знаємо про підкилимові перемовини, про реальні інтереси держав – спонсорів нашої перемоги, про майбутнє морських перевезень зерна. Інформація складається з бубоніння експертів у телевізорі, розпачливих і лютих повідом­лень друзів, рідних, знайомих із фронту і зведень антикоруп­ційних органів. Ну й економіка та бюджет, які тримаються на закордонних дарунках. Тут саме йшов мимо мудрець, і питаємо його:

– Учителю, що буде? Коли буде? Як буде?

– Мудрість тих, хто працює в тилу, – відповідає він, – у тому, щоб дивитися на річку, коли попливуть нею трупи ваших ворогів…

– Пішов ти к чорту! Наші річки вже дощенту набиті трупами наших ворогів! Коли ми переможемо?!

І мудрець розчиняється у вечірніх сутінках, і чути шепіт:
… коли… коли…

Він що, сказав – ніколи? От догнати б і натовкти в шию. Хоча… Ми не знаємо, що він мав на увазі. Корупцію у владі?

О, вертається, шаркає сандалями.

– Не чули? Перемога буде, коли вийдете до моря.

Значить, скоро.

Допоможемо обом

Фашистська кацапія налагодила випуск зброї, везе її з усього світу. Проте це їй не допоможе. Тому що вихід до моря, повернення Бахмуту, перерізання доріг на Крим обвалить фронт, він упаде, як доміно: один камінь зрушить інші. Це спричинить розрив греб­лі на кацапії. Там упаде злочинний режим. Так, він може змінитися на ще більш злочинний, але нашої перемоги в нас уже не можна буде забрати. Рішення на кацапії приймають ті, хто хоче жити. І неабияк. Гуляти по Лондону, Парижу і Риму, а не сидіти в підвалі під час бомбардувань і рахувати статки в юанях і рупіях.

Як вийти до моря?

Йти.

І тоді вийдемо.

Це відомо без усяких Учителів. Не вийде один і не вийдуть десятеро, вийдемо тільки ми всі, вся нація, всі українці всіх національностей і вікових груп. І затримують нас не вороги попереду – вороги падають і гинуть, а ті, хто продає яйця для армії по 17 гривень, відпочивальники на Мальдівах під час війни, крадії бюджету, військ­коми, які за час війни натоптали комори мільйонами євро. Судді й митники, податківці й чиновники, нечисті на руку. Ті, хто зібралися біля столу – і на столі пляшки, з яких розливають нашу кров. Ті, хто будує своє майбутнє так: от зараз вхопити, урвати, створити схему, а потім – бігом за кордон і там усе життя виходити на вулицю, наклеївши вуса і начепивши окуляри, перуку, щоб не впізнали.

А ми все знаємо.

І на Мальдівах, біля піраміди Лувру, біля Колізею в Римі та при всяких «Луї В’ютонах» і «Прадо» стоятиме блок-пост української справедливості. Ми їх усіх дістанемо.

Хто це – ми? Ви і я. Українці. Нація переможців. Он мудреця візьмемо з собою.

– Підеш із нами?

– Шо?

– Шо-шо… Капшо…

Самі впораємося. Гадаю, море буде відкрите для зерна до осені. Гадаю, кацапію ми переможемо. Ціна на зерно буде середньою, не надто високою, але й не такою миршавою, як зараз.

Виживемо.

От тільки б до моря дійти.

Не підведи, Валерію Федоровичу. Допоможи йому, Боже. Ми допоможемо вам обом.

Ми всі йдемо.

Ваш редактор