Алекс Ліссітса. Практик у Ганновері: три тренди

Колись, за моїми підрахунками й спостереженнями, виставку AGRITECHNICA в Ганновері відвідували 15 тисяч аграріїв з України – їхали групами, добирались автівками, селилися в 200-кілометровій зоні від локації. Це завжди була пригода, мандрівка завзятих. Цього року відвідувачів з України було близько тисячі, я гадаю, ну до двох, хоча з-поміж них було чимало експонентів, учасників виставки.

Цікава думка експерта, який відвідав виставку і, крім теоретичної оцінки, міг поставитися до експозиції як практик-користувач, і таким експертом був Алекс Ліссітса, генеральний директор ІМК.

– Що відзначив би насамперед, так це швидкість руху інженерної думки та швидкість руху аграрного світу, – поділився враженнями Алекс Миколайович. – Техніка оновлюється блискавично, рухомий склад переходить на автопілоти. Якщо кілька років тому це були поодинокі випадки, то зараз у кожної великої чи навіть середньої компанії бачимо в пропозиціях техніку з автономним управлінням. Навіть якщо техніка обладнана кабіною, існує пульт, який дає змогу керувати без водія.

Зараз компанії вже зайняті не системами управління техніки на польових операціях, а забезпеченням переміщення техніки з ангара до поля загальнодоступними дорогами, безпекою та правовими допусками. Це стосується не тільки тракторів і комбайнів, а й посівних комплексів.

Другий тренд – електродвигуни. Якщо на попередній виставці пропозиція електротрактора була лише у Fendt, то зараз на електротрактори переходять усі виробники.

Третій тренд стосується систем захисту. Якщо раніше йшлося про відновлювальну технологію – так звану зеленим по коричневому (Green On Brown), то зараз Bayer уже демонстрував відхід від хімічної боротьби з бур’янами із застосуванням спеціальної техніки, яка за допомогою фотодіодів розпізнає та нищить бур’яни лазером або пучками світла. Це оформлені тренди, які йдуть масово. Ба більше, всі хімічні компанії розуміють, що їм треба відмовлятися від багатьох речовин, змінювати свої напрями. І вони пропагують або регенеративне сільське господарство, або перехід на біопрепарати з 2027 року, або застосування лазерів та інших нехімічних методів знищення бур’янів.

На більшості майданчиків ідеться про сталий розвиток, збереження землі, зменшення викидів СО2. Розробляються мобільні прилади вимірювання викидів, які навішуються безпосередньо на трактор. Тобто облік викидів СО2 відбувається після кожної операції. Цей тренд домінував майже в усіх учасників. З Європейською зеленою угодою, яка вже вступила в дію, ці тренди сполучені. Там є зменшення використання мінеральних добрив, засобів захисту рослин. Землі мають бути відновлюваними, до того ж частина земель повинна відпочивати під паром, звільнятися від виробництва. В довгостроковій перспективі землі Європейського Союзу будуть під зберігаючими технологіями або взагалі не використовуватимуться для вироб­ництва. Це має забезпечити біорізноманіття з використанням інструментів сталого розвитку – повз пройти не вдасться.

Політичне рішення про прий­няття України до ЄС практично ухвалене. Українців загалом сприймають позитивно, значно краще, ніж деяких кандидатів зі Сходу. Якщо взяти населення Німеччини, то 56 % виступають за те, щоб Україну було прийнято до ЄС. І лише 26 % вважають, що Україна не готова, що в Україні надмірна корупція тощо. А Німеччина – найбільший донор ЄС.

Проте структурно в ЄС є країни, які платять до європейського бюджету, і країни, котрі отримують допомогу від цього бюджету на соціальні та інфраструктурні проєкти. Тепер уявімо, що Україна стає членом ЄС 2028 року. Багато країн, які є нетто-отримувачами з європейського бюджету, зокрема Польща й Угорщина, стануть нетто-платниками до європейського бюджету. Оскільки допомога, майже 98 млрд € / рік за деякими підрахунками, піде до України. Ми вже бачимо великі проблеми на кордоні. А надалі ці країни повинні будуть набагато збільшити свої відрахування до бюджету ЄС й отримають набагато менше з цього бюджету – із загального столу до свого польського або угорського столу.

Інша проблема – прямі дотації на гектар, які здійснює ЄС на свої 102–104 млн га. Прямі дотації становлять близько € 100 млрд. Якщо додасться Україна з її 32 млн га землі, треба буде шукати ще величезну суму прямих дотацій додатково. У наших сусідів виникає чимало питань по структурі сільського господарства. У Польщі за нашими мірками – присадибні ділянки, середній розмір господарства 11 га. З українського погляду, такі господарства взагалі не мають права вижити на ринку. Вони й у Європі не вижили б, якби не прямі дотації. У Польщі, якщо фермер на 11 га виростив 10 т пшениці (що малоймовірно), продав по € 250 й отримав дохід у 25 тис. € / рік. Заплативши податки й отримавши дотацію, він матиме на всю сім’ю 15 тис. € / рік. А треба оновлювати засоби виробництва, виплачувати кредити, тобто членам фермерської родини треба мати інші робочі місця, що вони й роблять. Тому для них це буде кричущий момент – вступ України. Адже на цей момент Євросоюз має переглянути повністю свою бюджетну політику, систему дотацій на гектар, інакше Україна розірве весь бюджет Євросоюзу.

– Фактично Україна змінить усю європейську політику стосовно сільського господарства і, як наслідок, змінить усе сільське господарство в Європі.

– Так і буде. Це всі розуміють, і це буде досить складний період.

– Я гадаю, це буде великий плюс для Європи, оскільки їх дотаційна система, запроваджена після Другої світової війни з метою швидкого подолання голоду, вже давно себе вичерпала і не працює на розвиток.

– Абсолютно правильно. Нам треба доносити нашу думку. Проте лобізм фермерських організацій в Євросоюзі надзвичайно потужний, вони дуже розгалужені в усіх країнах: від провінції та регіону до офісу в Брюсселі. І Європою поширюється образ бідного фермера, який ходить десь зі своєю коровою з картинки Мілкі Вей у горах, бідує, тож йому треба допомогти, а натомість фермери дадуть нам якісну продукцію. Насправді все це має змінитися, й у Європі всі розуміють, що так працювати неможливо, але реформа настільки радикальна, що всі бояться до неї взятися. Однак учені аграрних університетів Європи виступають за її неминучість в очікуванні розширення ЄС за рахунок України, Балканських країн, Північної Македонії, Монтенегро. Це винятково аграрні країни, інших варіантів не залишається.

– За логікою, якщо додається країна, яка виробляє величезну кількість дешевого продовольства, можна тільки радіти. Так, є проблема збереження власного фермерства, але воно там і без нас вимирає.

– Справді, вони там частіше переходять на контракт-фармінг, здають землю комусь в оренду чи управління. Про це мало говорять, але в тій самій Британії є підприємства, які обробляють у різних фермерів 90–100 тис. га землі. Це фактично наші холдинги. Є й аргентинська модель, коли власників багато, а холдинги обробляють їх землі за річними угодами. Нового тут нічого немає, і, відповідно, Європа до цього перейде. Я знайомився у Франції з підприємством, створеним двома молодими хлопцями, які саме по контракт-фармінгу обслуговують 24 тис. га землі, хоча власниками є фермери, а хлопці повністю обробляють землі й діляться прибутками. Я дивився статистику деяких європейських країн – у них в одній країні зникає за день п’ять фермерів. Причини об’єктивні: конкуренція на глобальних ринках і небажання молоді працювати в селі.

– Повернімося до трендів Ганноверу: електротрактори, лазерна боротьба з бур’янами – це нова техніка, це не локальні поліпшення, під що можна переробляти наявну техніку. Тобто в перспективі ми маємо потребу тотального оновлення технопарку України? Ми ж не готові до цього ресурсно.

– У нас не буде вибору. 2021 року в Україні було продано 10  050 оди­ниць техніки, 2022-го – 4500, станом на вересень 2023-го – 1700, тобто до кінця року буде продано максимум 2500. Отже, реалізація нової техніки впала за два роки вчетверо, інвестицій у нову техніку в цей період фактично не було. За ці два роки (плюс роки ковіду) техніка істотно подорожчала. На виставці в Ганновері золоту медаль отримав комбайн, аналогічний тим, що працюють в ІМК, нова версія. Я говорив із президентом New Holland Карлом Ламбро, кажу йому жартома: давайте купимо в ІМК у вас сорок комбайнів 2025 року…

Він на мене якось дивно подивився. А річ у тім, що ми купували чотири роки тому комбайни за $ 300 тис. А цей золотий медаліст із жаткою коштує мільйон. Тобто ціна підскочила втричі. Тож у нас не тільки проблема з капексом, а й із величезним подорожчанням техніки. У нас вибір один – підвищення ефективності цієї техніки. На що в мене надія? У нас за роки війни навчилися робити дрони, і, вважаю, ці компанії могли б надати чимало якісних інноваційних рішень для сільського господарства.