Тваринництво варто починати з біогазового заводу

– «Галс Агро» без зайвого пафосу піонер біометанового процесу – у вас зараз уперше в Україні відбувається підключення до газорозподільних мереж. Ви отримаєте змогу продавати свій газ в Європу. Чому це цікаво економічно?

– Так, зараз ми в процесі приєднання. Плануємо продавати 3 млн кубометрів на рік. Можна продавати біометан в Україні або на Захід. Якщо в тебе є підтверд­жене, задокументоване зменшення викидів та карбонового сліду – ти отримуєш премію. Якщо сировина повністю відповідає категорії відходів, завозиться не з далекої відстані, то можна спокійно розраховувати на 600 євро тільки однієї премії.

– Чи виробництво електроенергії залишається доцільним у варіанті, коли є підключення до газової труби?

– Звичайно, виробництво електроенергії в нас залишиться. Будемо варіювати – дивитися, що в поточний момент вигідніше: виробляти електроенергію чи біометан. Елект­роенергія відповідає приблизній ціні біометану в 700 євро.

Однак у чому переваги метану перед електроенергією чи біоетанолом? Ви метан можете за дуже невеликі гроші зберігати в підземних газосховищах і реалізувати на піку ціни. Зазвичай раніше влітку ціна на газ була не дуже велика, можна працювати на склад. Назбирав десь 5 млн кубометрів, уже можна виходити на ринок з пропозицією в той період, коли є підвищений попит.

Електроенергію, зрозуміло, здавати на склад не вийде. До того ж загалом більше дефіцит по газу, ніж по електриці – зокрема в Європі.

Біоетанол також треба продавати з коліс, його не вийде довго зберігати. Під це, по-перше, потрібен дуже недешевий парк зберігання. По-друге, біоетанол дуже гігро­скопічний, його взагалі не вийде зберігати довше, ніж три місяці.

– Сьогодні гамлетівське питання для аграріїв: що вирішити з кукурудзою? Чи поточна економічна ситуація робить біометан на кукурудзяному силосі рентабельним?

– Якщо брати силосну схему при будівництві заводу – економіка починається від ціни 700 євро за 1000 кубометрів, коли ти продаєш біометан.

І так, на силосі в тебе буде ще невеличка, але премія – приблизно 150 євро.

– У «Галс Агро» цукрові заводи, тваринництво, птахівництво… Чи цікаво в таких умовах збільшувати частку силосу як сировини?

– Ні, навпаки, ми будемо зменшувати частку силосу. На силосі легко працювати, легко запустити виробництво, організувати фінансові потоки. Проте коли в тебе все це запрацювало, наступним етапом розвитку є зменшення кількості силосу. Гній від тваринництва, солома, покривні культури вигідніші, звісно.

Якщо я з осені посіяв тритикале, на початку літа його зібрав на силос, а потім на цьому полі посіяв гречку або сою – то силос тритикале буде рахуватися як сировина від покривної культури, і на неї буде йти велика премія.

Ми не відмовляємося від куку­рудзи, вона нам потрібна для виробництва кормів. Солома кукурудзи після збирання врожаю також дає біометан із дуже великою премією.

– Як починати? Яку сировину новачку варто вибрати основ­ною?

– Важко побудувати біогазовий завод під солому, під покривні культури. Це вимагає шалених інвестицій.

Треба спочатку досвіду набратися. Наша рекомендація – будувати завод під силос, запускати процеси. А потім кожна гривня, вкладена в заміну силосу на щось інше, приносить додаткові доходи. За 3–5 років завод, який починав працювати на силосі, спокійно і легко переходить на покривні культури, солому. Вже будуть гроші, щоб це робити. Тоді є сенс запускати ферму біля себе. Згідно з розрахунками, одна корова через біометан дає до 1000 євро додаткового доходу.

– Це дуже цікава думка – ви говорите, що тварин­ництво треба починати не з ферми, а з біогазового заводу.

– Уявіть собі, якби ми вирішили піти іншим шляхом. Коли починаємо біометан на тваринництві, то перші три роки ми вкладаємо грандіозні інвестиції в ферму та стадо, а потім будуємо завод. Доцільніше починати з заводу на силосі, а потім розвивати тваринництво, заміщуючи силос гноєм.

– Чи можна залишатися на прос­тій схемі з силосом назавжди?

– Ніхто не залишиться на силосі, тому що хочеться заробляти більше. Це органічний процес.

– Наскільки технологічно важко працювати з соломою?

– Важко. Як тільки солома стає сировиною, до неї треба ставитися як до важливої сировини, враховувати всі вимоги. Треба вчитися її збирати, зберігати.

Поки що ні в Європі, ні в Америці немає єдиної моделі з технології збирання та зберігання соломи, як і з технології її ферментації. На попередніх етапах можна збирати солому через шредери, валкоутворювачі тощо.

Просто ми самі до цього тільки йдемо, немає поки що промислових рішень, де у нас біогазова станція працювала б виключно на соломі. Проте всі рухаються в цьому напрямі. Вважаю, що зараз стрибати в якусь технологію, що не спрацює, не варто. Думаю, через два-три роки вже можна буде перейняти найкращий досвід.

Були технології термічного розриву лігнінових ланцюжків, багато хто кинувся туди. Проте сьогодні очевидно, що розвиток по такому шляху не піде. Була технологія гідролізу соломи. В невеличких обсягах вона працює, а от у промислових – барахлить.

Залишилися фактично дві перс­пективні технології – сухе зберігання соломи з виготовленням пелет та технологія мокрого зберігання як силосу. Мені здається, що майбутнє за комбінацією цих методів: поки сухо на полі, можна збирати суху солому, коли пішли дощі – силосуєш мокру.

Щоб знайти інвесторів, громадам потрібні дані облгазу

– Чи дигестат, органічні залишки від виробництва біогазу, є продуктом із істотною економічною складовою?

– В замкнутому циклі, коли ви вирощуєте силос, переробляєте його на метан, дигестат повертається на те саме поле, звідки ви привезли зелену масу.

Формула метану – CH4. Плюс у процесі ферментації виділяється певна кількість вуглекислого газу. Тобто всі мікроелементи, які ви вивезли з поля, повертаєте назад у вигляді дигестату. В замкнутому циклі потрібно тільки трохи додавати азоту. Фосфор, калій та все інше ви повертаєте.

Немає сенсу реалізовувати дигестат як продукт, щоб потім самому купувати супердорогі добрива.

– Мають сенс невеличкі проєкти біогазових заводів, зокрема для рівня ОТГ, роботи з рослинними рештками?

– Це працювати не буде. Слід розуміти, що мінімальний доцільно економічний завод – це проєкт на 9 млн євро, потужністю від 3 МВт та 9 млн кубо­метрів газу. Він буде споживати 60 тис. т силосу на рік. ОТГ самостійно не зможе забезпечити таку кількість органічної сировини.

Однак є інший шлях. Якщо ОТГ підбере агрогосподарство, що разом із громадою побудує біогазовий завод, який буде серед іншого переробляти й органіку у вигляді відходів, скошеної трави тощо – такий симбіоз дуже добре працює.

– Ви самі пробували так співпрацювати?

– Не пробували, бо поки що наші ОТГ думають, як землю ділити, а не як працювати. Хоча ця система дала б чудовий стимул для громади займатися сортуванням сміття, правильним транспортуванням. Це непогано також буде працювати на порядок у самому ОТГ. Косити траву вздовж доріг стане економічно цікаво. Вартість однієї тонни сухої органіки становить приблизно 100 євро. А ще невеличкі підприємства на місцях можуть долучатися зі своїми органічними відходами.

– Які у вас плани й що їх гальмує?

– Ми цього року повинні поставити другий біометановий завод – у Київській області. Працюємо над технологіями, які допоможуть більше давати біометану в місцеві газорозподільчі системи. Це насправді найбільший камінь, який зупиняє розвиток. Держава потрібна виробити прозору систему приймання газу. В нас її немає, хоча є в Європі. Там ти тільки заявляєш, що бажаєш подавати біометан – газорозподільчі мережі зобов’язані його в тебе прийняти.

У нас навпаки – саме ти повинен розв’язувати питання транспортування газу, як його подати. Тут певна біда в нас. Ця проблема технологічно вирішується, але через бюрократію, небажання і брак законодавчої бази є перепони.

– На які популярні граблі не варто наступати новачкам?

– Уже згадана проблема. Основним питанням на початку роботи має стати оцінка об’ємів біометану, який ти можеш подати в газорозподільчу систему.

Коли був бум сонячних електростанцій, то цінувалися землі промисловості біля підприємств – великих споживачів електрики. Всі за ними ганялися. Коли починався бум вітряної енергетики, всі полювали за землями на вітрових коридорах.

Те саме з біометаном. Якщо агропідприємство проведе дослід­ження зі своїм облгазом і ви­явиться, що в певній точці можна подавати 9 млн кубометрів газу в рік, – то тут обов’язково треба будувати біогазовий завод.

– Тобто оцінка цього чинника може стати визначальною й для ОТГ задля пошуків інвесторів та підвищення вартості власних земельних ресурсів.

– Абсолютно. Якщо в тебе є ще й технічні умови для місця врізки в систему – то завтра в тебе буде черга з інвесторів.

Це перший чинник у цьому бізнесі, найважливіший – кількість газу, яку ти можеш подати в систему.

Сіно завжди можна виростити. Тваринництво скрізь можна налагодити. Головне, скільки ти можеш подати газу.