Аграрій має справу не лише з кредитами, постачальниками, податківцями, масою інших реальних суб’єктів, а й із власними страхами, що іноді справляють реальніший вплив на його бізнес, ніж усе інше. Страхи виникають через старі забобони, але найчастіше через брак інформації та нерозуміння природи викликів. Що в такому разі робить український аграрій? Обдзвонює сусідів, гуглить, борсається з кутка в куток у пошуках слушного рішення, іноді його вгадує, але здебільшого помиляється та прогорає. А що робить у такій ситуації фермер у США або Європі? Звертається до консультанта, який володіє відповідною інформацією і, по суті, виконує роль агропсихолога, що розвіює страхи свого клієнта, озброюючи його ефективними рішеннями.
В Україні ринок агроконсалтингових послуг лише народжується, проте дуже швидко прогресує, бо кількість страхів збільшується. Агроконсалтингові компанії стали виконувати роль своєрідних барометрів ринкових і технологічних тенденцій, а прос­тіше кажучи, фермерських шарпань. Керівник «Агрокомпанії» Сергій Богомаз нарахував близько п’яти основних фермерських страхів, хоча насправді їх куди більше.
Найпоширеніший із них – не дістати прибутку, завдяки якому фермер міг би звести кінці з кінцями поточного сезону та розпочати наступний. Найпростіший спосіб переграти свою фермерську долю й ринкову кон’юнктуру – перекроювання сівозміни в бік маржинальних культур. Позаяк більшість культур минулого сезону продемонструвала низьку рентабельність, а соя за низької витратної частини – доволі високу, чимало аграріїв кинулося розширювати площі під цією культурою. Проте якби вони проаналізували врожайність у своєму регіоні за останні п’ять років, а також кількість опадів, температурні режими, рівень вологи в метровому шарі ґрунту, то дійшли б висновку, що ця культура в зонах із нестійким зволоженням може дати хороший результат лише один раз на п’ять років. Ще в березні було зрозуміло, що соя в багатьох регіонах (зокрема й на Вінниччині, а також на півночі Одещини, Кіровоградщині, східних областях) приречена на провал, однак психоз зробив свою чорну справу – в підсумку чимало господарств у зазначених регіонах дістало близько 1 т / га цієї культури.

Другий страх – одержати низькоякісне зерно: «А що, як я не дістану той клас зерна, на котрий розраховую?». Масовий психоз щодо цього у фермерів починається на стадії викидання колоса, в цей період вони починають думати, як виправити помилки, котрих припустилися раніше. Й починається алхімія: колотять карбамід із мікродобривами, хтось при цьому зважає на погодні умови, а хтось – ні. Внаслідок цієї гонитви за якістю «підпалюється» колос, зменшується врожайність. «Річ у тім, що це дуже хибний метод порятунку якості зерна. Тому що такі суміші за високих температур із низькою вологістю повітря не лише не ефективні, а й шкідливі. Боротьба за якість – складніший процес, ніж дехто думає, успіх у ньому досягається не разовою акцією, а низкою заходів. Починати слід з аналізів ґрунту, важливо з’ясувати, яких мікроелементів бракує, підібрати відповідні сорти, придбати сертифіковане насіння, провести підживлення на початкових стадіях вегетації, стежити за хворобами. Й дуже обережно слід поводитися з карбамідом, бо він може підняти якість лише за внесення великими нормами, котрі, зазвичай, складаються в західних регіонах України або в європейських країнах, наприклад, у Великій Британії. Проте в центрі чи на Поділлі така технологія є дуже ризикованою», – пояснює фахівець.

Третій страх ґрунтується на боязні бути гіршим від сусіда. Такі страхи підігріваються тим, що в окремі роки в деяких господарствах у регіоні з нестабільними опадами виходить дістати по 12 – 14 т / га кукурудзи. В гонитві за цим показником ставка робиться на збільшення норми висіву й добрив. Проте знову ж таки Сергій Богомаз наголошує на потребі в урахуванні низки агрономічних показників, серед яких уміст вологи в метровому шарі, кількість середньорічних опадів за вегетаційний період куку­рудзи, середня врожайність за останні десять років. Так можна спрогнозувати приблизну врожайність у конкретному регіоні нового сезону. Згідно з усіма показниками, максимальний або найнижчий урожай за останні 10 років цього сезону не прогнозувався, тому збільшувати норму висіву та живлення до максимуму не було сенсу. Навпаки, їх слід було знизити на 20 – 30 % залежно від агрономічних показників. І той, хто так і зробив, одержав свої 9 – 10 т / га з меншою витратною частиною й кращим прибутком, хто погнався за лідерством у районі та збільшував норми висіву й добрив, той мав меншу врожайність. Наприклад, якщо за норми висіву 70 тис. / га і 200 – 250 кг / га карбаміду мало бути 10 т / га, то за цієї самої кількості вологи одержали врожай на 1 т / га нижчий і менший прибуток унаслідок збільшення затратної частини. Бажання мати більше обертається меншою врожайністю. Бо те рішення було не обґрунтоване.

Четвертий страх – перед змінами. Попри те, що інформаційний простір заповнений досвідом упровадження сучасних технологій, процеси оновлення відбуваються дуже повільно – деякі агрономи взагалі не хочуть нічого змінювати, бо якесь рішення 20 – 30 років тому давало найкращі результати. Проте зміна погодних умов, резистентність хвороб і шкідників, ринкові коливання потребують постійних змін. Якщо господарство до них не підлаштовується, дуже багато втрачає. Один із прикладів – унесення карбаміду сівалкою під час весняного підживлення. Зазвичай, цю операцію аграрії виконують за умов сухого квітня, як це було минулої весни, до того ж більшість азоту йде в повітря. Отже, начебто дали потрібну кількість азоту на 1 га, розраховуючи на 7 – 8 т / га врожайності пшениці, насправді ж, рослини дістали вдвічі менше, відповідно втрачається 2 – 3 т / га врожайності. Фахівець радить уносити його взимку, де дає змогу зона, по мерзлоталому ґрунту, він розчиняється, почасти проникає в ґрунт, а тому ще за кілька місяців до того, як почне переходити з амідної в амонійну форму, вже пройде якийсь шлях у ґрунті, що сприятиме повному збереженню азоту. Якщо ж ми сівалкою кидаємо карбамід на глибину 5 см у сухий ґрунт, а насправді це – 1 – 3 см, амідна форма надто швидко переходить в амонійну, внаслідок цього азот виділяється в повітря. Таке внесення буде ефективним лише тоді, коли одразу випаде дощ, а це буває рідко. Можна також обробити карбамід інгібітором урази, що істотно зменшує ризики втрати азоту.

Ще одна проблема – резистентність бур’янів і хвороб проти діючих речовин ЗЗР, які застосовувалися впродовж останніх років.

– Я часто відвідую господарства та бачу, як прогресують такі бур’яни як вероніка, фіалка, амброзія, бавовник сирійський, набирають масового поширення резистентні форми квіткоїда – на Вінниччині було зафіксовано площу в радіусі 150 – 200 км, уражену цим шкідником. І хто не змінив інсектицид, дістав меншу врожайність. Напрочуд багато звичних препаратів цьогоріч були неефективними. Наприклад, через утрату контролю над церкоспорозом цукрових буряків аграрії цього сезону втрачали по 150 – 300  $ / га, – говорить Сергій Богомаз.

– А як же правильно підібрати препарат?

– Цю функцію в Європі та США виконують агроконсалтингові компанії, тому що агроному в межах одного господарства зробити правильний висновок украй складно. Тоді як агроконсалтингова компанія має клієнтську базу по всій території України та за її межами, її фахівці бачать, як і куди рухається резистентність тих чи інших шкодочинних об’єктів до певних дієвих речовин. Це дає змогу не гадати на кавовій гущі, а діяти точно, спрогнозувавши появу хвороб і підібравши проти них дієвий засіб.

– Який основний страх перед наступним сезоном?

– Не прогадати з площею прибуткової культури. Порти працюють, ціни на кукурудзу обіцяють бути пристойними, тому починається нова пошесть – збільшення площ під кукуруд­зою в тих регіонах, де вона дала найкращі результати. Тож чимало аграріїв планує розширювати площі під цією культурою, посіявши її навіть після кукурудзи та соняшнику. Проте не беруть до уваги, що підвищується ризик ураження посівів діабротикою. Чимало господарств хоче відмовитися від цукрових буряків, бо цьогоріч урожай на Вінниччині та в інших бурякових регіонах був нижчим на 35 – 40 %, ніж у попередні роки, але забуває, що в попередні два-три роки це була одна-єдина високорентабельна культура, яка допомогла врятувати не одне господарство. Тобто під час ухвалення рішення керує страх, а не здоровий глузд. Хто керується тверезим розрахунком, радить уникати фанатизму під час вибору культури та розкладати яйця по різних кошиках. Ризики потрібно аналізувати. Хто в сезоні 2023 р. насіяв чимало соняшнику, той наступного сезону не мав доброго поперед­ника під кукурудзу, тому втратив на врожайності, крім того, сприяв поширенню вовчка. Багато людей зрозуміло свої помилки та повертається до сівозмін, розуміючи що нормального результату без цього домогтися неможливо.

– Які нові культури ви порадили б увести в сіво­зміну?

– Нішеві культури сьогодні мегаризикові, тож аграрії їх бояться. Це ще один страх. Ціни на них дуже нестабільні. Цього сезону були прийнятні ціни на горох, й ось уже на півдні планується збільшення площ під цією культурою, але якщо ціна впаде вдвічі, що бувало неоднораз, то жодної економіки бути не може. Я запроваджував би нішеві культури в дуже невеликій кількості. Наприклад, на крайньому півдні з ярих культур часто виживає лише льон. Проте сподіватися на цю чи іншу культуру, як на панацею, не слід. Ніша має бути нішею. Тобто вона має бути маленькою, щоб зберегти високу маржинальність культури.

– А які тенденції у технологіях вирощування кукурудзи за останні 10 років?

– Повсякчас відбувався пошук оптимальної норми висіву, зреш­тою, вона опустилася від максимальних до оптимальних норм. І не можна сказати, що нині рухається далі вниз. Бо люди зрозуміли, де та з яким ФАО можна сіяти 50 – 70 – 80 тис. / га. Є стійка тенденція до збільшення кількості господарств, які в розробці технологій спираються на систематичні аналізи. З’являється розуміння, що принцип «як більше вніс, то краще» вже не працює. Зростає кількість господарств, котрі використовують елементи точного землеробства. До цього їх підштовхує сучасна техніка. В кожному регіоні з’являються топові гібриди кукурудзи, що періодично змінюються. Є чимало аграріїв, які борються за кожну сотню грамів урожайності завдяки вдосконаленню всіх технологічних ланок: обробітку, висіванню, захисту, живленню, збиранню. В результаті дістають тонни прибавки до врожайності. Хто зрозумів окупність точного землеробства, той наполегливо опановує цю технологію, хто насамперед дивиться на обсяги інвестицій, той і досі вагається.

– Я так зрозумів, що потрібно запроваджувати нову професію – аграрний психолог, який розвіював би фермерські страхи?

– Ми дуже часто цим й опікуємося, інакше – ніяк. Ухвалення правильного рішення – задача з багатьма невідомими. Не все можна передбачити, наприклад, ситуацію на світових ринках і ситуацію в країні. Проте ми все ж намагаємося зменшити кількість цих невідомих завдяки глибокому та професійному аналізу агрономічних показників. Спілкування з професіоналами – найкращий спосіб позбутися страхів.