Вітаю, брате читачу і сестро-читачко, бажаю рясного дощу і смачного борщу.

До речі, знаєте рецепт найкращого борщу? Треба взяти жінку вагою 55 кг, поставити біля плити і тримати до готовності борщу. Хоча мудрі люди зауважують, що 55 кг – то для спаржі й броколі, а для доброго борщу треба 70 кг. А якщо з салом, часником і пампушками – то знадобиться 85 кг.

Два роки триває війна, і я про ці роковини не хочу говорити. Коли почалося, я нікуди не тікав з Києва, і в цьому був як певний фаталізм, так і певний пафос – от не тікатиму з власної землі. Здорового глузду, як і личить українцю, не було. Ну так, можна не тікати зі своєї землі, але ж з хати вийти можна, якщо вона горить.

І почався третій рік нашої великої війни за Україну. Я переконаний – останній рік цієї війни. Як і всі західники я себе прилічую до мольфарів і характерників. Тому слухати мене приємно. Проте як людина, котра кілька десятиліть очолює найчесніші медіа (бо існували вони завжди тільки за власні гроші), я позбавлений безпідставного оптимізму. Кажу, що бачу, а бачу я часто те, чого інші не помічають.

Війна закінчиться цього року нашою перемогою.

Переживаємо страшний рейвах через блокаду польського кордону. Кацапський слід у цій операції з розсварення двох дружніх країн усім видно і всім доведено. Загалом вивозили через Польщу 260 – 370 тис. т зерна в різні місяці, а в цей час через порти – 6,3 млн т. Проблема в іншому. 1,3 млн фермерських господарств Польщі з середнім земельним банком 11 га (1,3 млн можна множити на три або й чотири, щоб отримати кількість виборців, бо працюють фермерські сім’ї, вони не можуть найняти робітників через брак коштів) – так от, це апріорі збиткова модель господарювання. Навіть при дотаціях і державній допомозі на техніку та дизпаливо. Вирощену пшеницю фермери воліли б продавати по 2000 € / т, щоб зискувати. Однак для цього кожен мав би отримати вудку і наживку для золотої рибки, бо світ не готовий стільки платити за зерно – світ хотів би $ 200, які платить за тонну, чарами золотої рибки перетворити на $ 20. Позаяк кількість споживачів пшеничних булок багаторазово перевищує кількість виробників пшеничних булок. Ще і європейські політики підливають соєвої олії в полум’я, запроваджують Зелену угоду, яка забороняє використання пестицидів та вимагає зменшити кількість викидів СО2 – а це вже смерть для всього європейського фермерства. І ці люди кажуть, що Україна винна в тому, що ціна на пшеницю низька? Та тьху на вас. Винні технології та погода, які зумовили рекордні врожаї по світу, в Америці зокрема. Однак. Кацапські провокатори ведуть фермерську масу на блокування кордону з Україною, хоча вести треба в інший бік, на Брюссель, а польський уряд тільки кліпає очима, бо – виборці.

Ті, хто будував бізнес при кордоні й орієнтувався на польський ринок, польський транзит, польські порти, зараз стоять, мов фігури з острова Паски, і дивляться в далечінь. А в далечині – у сріб­лястім серпанку – криваве місиво і жахлива колотнеча європейської демократії з пошаною до протестів. Так, політично ми з Європою, ми відстояли суто європейські гуманістичні цінності на Майдані й показали, що ми більше європейці, ніж самі європейці. Проте далі – українські аграрії та польські фермери, українська промисловість і німецька промисловість, українські айтішники та французькі. Все це не сполучається і не інтегрується. Скоріше, тут вибір простіший: одні приходять, інші – на вихід. Скільки не перекривай дороги й не блокуй кордони.

– Довбограї… Вони хочуть, щоб їм скасували екологічні норми… – сказав мені Євген Дудка, керівник «Вілії-Агро» з Волині, коли я запитав у нього, що думає про блокаду кордону фермерами. (Він сказав набагато більше, але після кожної фрази додавав: це не для преси.) – А крикуни є крикуни, там ще й москалі під’єдналися. Ми ніколи не планували працювати на польському ринку, ми вивозили через їхні порти. Ми ніколи не повинні конкурувати з європейськими фермерами і нічого не повинні постачати на польський ринок.

– Усі вагони, які мають іти транзитом до портів, зараз стоять – ми взагалі не знаємо, чим це закінчиться. Те, що робиться на кордоні з зерном України, на голову не налазить. Зерно, яке має йти через порти за кордони ЄС, просто розсипають на колії, – розповів мені Олег Звягінцев, керівник «Агросему». Його компанія збудувала на кордоні перевантажувальний термінал. – Цим шляхом іде 5 % українського зернового експорту – й от на тобі, така гірка халепа. Це не по-сусідськи і не по-партнерськи, м’яко кажучи.

– Це розрулиться?

– Все розрулюється, і це розрулиться, якщо держава буде допомагати бізнесу.

– До речі, фермер у Нідерландах з одного гектара експортує продукції на € 42 000 і легко обходиться без дотацій. У чому його секрет успіху? Він не вирощує зерно, при таких доходах зерна можна купити скільки завгодно.

Посівна на носі, й ми мусимо тримати ніс сухим, як і порох. Хто що сіятиме – вже визначилися. Хто дивиться на ціни, той – йолоп, хто дивиться на кон’юнктуру, той теж йолоп, бо і те, й інше змінюється і зміниться не раз за період вегетації. Мудрий той, хто дивиться у свої плани з сівозмін. До речі, йолоп – це не лайка стосовно аграрія, це статус, в який потрапляють із певною періодичністю й наймуд­ріші, й новачки. Бути йолопом – значить «здобувати досвід». Це, до речі, суть видатної теорії Насіма Талеба «Антикрихкість». Вона про те, що ідеально вибудувані міцні системи за своєю сутністю страшенно крихкі й валяться при настанні будь-якої руйнівної несподіванки, бо налаш­товані на стабільність, а не на адаптацію. Помилки й хиби – норма для будь-якої структури, а от здатність виживати та розвиватися в часи викликів – це і є антикрихкість. От «Епіцентр» відмовився від посіву кукурудзи на величезних площах. Кусатимуть лікті. Я б сказав: йолопи, але здоровий глузд, притаманний мені час від часу, не дозволяє таке сказати, бо це величезна махіна мегамаркетів, котра забезпечує функціонування певних галузей країни, на величезних паркуваннях якої місця не знайдеш. Ви тільки уявіть собі управління такою логістикою, персоналом, грошовими потоками. Точно не йолопи. Ну роблять люди помилку в сівозміні, то й нехай. Точно не збідніють.

А от із соєю коливання точно будуть: рекордний урожай в Аргентині в 52 млн т навіть не стільки зіб’є ціну масою, скільки задавить біржу цією цифрою. Це додаткові 30 млн т на ринку. Ні, падіння до 5 тис. грн не сподіваємося, але $ 370, а то й $ 350 – цілком вірогідно…

Один аграрій (прочитаєте там далі в журналі) винайшов оригінальний термін стосовно прогнозів цін та попиту на майбутнє: антиточність. Ох як ловко. Я прямо бачу, як багато аграріїв роблять антиточні розрахунки майбутніх витрат і доходів, спираючись на систему антиточного землеробства. Це дуже глибока думка: якби вся справа була лише в арифметиці, то всі б засипали в напільні склади не жито, а золоті зливки. А щось нема таких. Жодного.

Керувати хаосом – робота непрос­та. Керуючий хаосом – найдефіцитніша спеціальність у народному господарстві. Я сам керую хаосом 33 роки і бачу, що поки що в мене лише перший розряд із десяти…

Та нам своє робити: бити ворога і готуватися до посівної. А що посіяти? Та тримайтеся своєї лінії і не нервуйте. На кукурудзу немає ціни й ніхто її не сіятиме? Сійте кукурудзу. Просто не розраховуйте на ціну в $ 320. Як казав Сковорода: не намагайся пізнати ціну на кукурудзу в майбутньому, голов­ний сенс життя людини – самопізнання. Сійте сою. З соєю ви в будь-якому разі не бідуватимете. Як казав Фрейд у книжці «Підсвідоме – це усвідомлене несвідоме»: не плануй урожай у п’ять тонн сої, бо не виросте. Так, напевно, соняшник теж має сенс. Як і ячмінь. Проблеми можна мати з ріпаком, якщо ви його збираєтесь експортувати. Як казав Ніцше у статті «Буде лихо закаблукам»: хто сіє ріпак по падалиці, той пожне соняшник.

Люблю я старі книги. Іноді торк­нешся на полиці тритомника Вернадського, золотого корінця Овсинського, а от ще філософи… Серен К’єркегор… О, а що це?! Відкрив я том цього К’єркегора, і мені в руки випало 4 тис. грн, які я туди колись поклав навіщось. Божжже, як я люблю старі книги!

Йдіть, читачу, перевірте, як там сівалку розконсервовують, чи все гаразд.

Буде посівна і буде перемога.

Буде Україна.

Ваш головний редактор