Відповідь на пустельні виклики

Спека посеред літа стояла в Центральній Україні – не продихнути! Коли в небі ані хмаринки, в полі +38°С, то, певно, слово «вода» – це перше, що спадає на думку (дехто навіть каже про те, що вона стає нав’язливою ідеєю). Людині складно, а рослині як?! Пустельне майбуття для Центральної України не виглядає якоюсь очинвою з роману-горору. Та скорятися посушливим реаліям – не для українських аграріїв. І вихід знайти в межах чинного законодавства можна.

Першу організацію водокористувачів (ОВК) в Україні з красномовною назвою «Перша» було свого часу відкрито директором СТОВ «Дружба» (Чигиринський район Черкаської області) Арменом Налбандяном разом із синами. Власне, першими бути й складно, й легко. Складно через незвіданість шляху, легко через те, що стандарти нового встановлюєш власноруч. І насосні станції в державній і в приватній власності різняться відчутно, що й казати. Опір переданню в приватну власність? Ну, наша країна не була б нашою країною, якби такого не було. Консерватизм й інертність мислення в нас трапляються незрідка, ніде правди діти. Та рано чи пізно здоровий глузд усе одно звитяжить. Інакше просто не може бути. В усякому разі історично так було повсякчас, хай які зусилля докладали адепти вчорадення.

– Скільки землі обробляєте, які культури вирощуєте? – запитую в Армена Миколайовича.

– Нині обробляємо 2800 га. У нашому фокусі – гібридне насіння. Вирощуємо кукурудзу, соняшник, сою. По перших двох культурах співпрацюємо з французькою компанією Euralis, а цьогоріч розпочали співпрацю з канадською компанією ProGrain по сої.

– На який рік повертаєте соняшник на те саме поле?

– На сьомий. Хоча від товарного соняшнику нині відмовилися взагалі, є лише батьківські ділянки соняшнику. Товарні – кукурудза й соя.

– А кукурудзу в монокультурі пробували?

– Так, і врожайність цілком нормальна. Назагал щороку робимо до 100 експериментів. Поки не було такого, щоб на поливанні кукурудза не дала врожай.

– Цього сезону від багатьох чуємо: посівна почалася раніше, відповідно це спричинило те, що всі технологічні операції здійс­нювалися раніше, й жнива стартували раніше, ніж зазвичай. Чи було таке цьогоріч у вашому господарстві?

– Так, цвітіння і кукурудзи, й соняшнику розпочалося на два тижні раніше. Відповідно й жнива десь днів на 10 раніше. Думаю, що це не є позитивом, адже рослина має розвиватися, є ФАО в кожної рослини, й вона має одержати все конче потрібне для розвитку вчасно. Просто за аномальної спеки рослина, як і все живе, перебуває в стресі. Думаю, що через це врожайність буде меншою. Чую від друзів-колег, що на півдні все згоріло. Тут, у нас у регіоні озима пшениця дає від 6 до 8 т / га.

– Чи маєте тваринництво?

– Ні. В нас було тваринництво, однак перед війною постало питання так: або ми розвиваємо тваринництво, або починаємо відновлювати всю меліоративну систему. Пригадую, коли я став працювати як директор агропідприємства тут (22 роки тому!), то на одному із заходів у нашому регіоні науковець сказав: хлопці, через 20 років у вас буде погода, як у Херсоні, зважайте на це. Тому ми вирішили спершу зробити гарну поливну систему, а опісля вже опікуватися тваринництвом.

– Розкажіть, будь ласка, докладніше про поливання у вашому господарстві.

– У нас нині працює 17 машин, 7 корнерів (це – крила для поливання). Поля прямокутні, а машини колові, відтак залишаються мертві зони, тому потрібні крила для поливання, які закриватимуть ці зони. Нині поливаємо десь 80 % наших земель. На осінь уже заплановано запускання ще двох машин, і тоді здебільшого всі наші поля будуть під зрошенням.

– А немає перебільшення в словах згаданого вами професора?

– Ні. Ані 20, ані 10 років тому такої температури, як тепер, у нас не було.

– Погано з опадами цього сезону?

– Ну, спершу пішла спека, надалі пішли опади, опісля – холод. Одне слово, викликів було чимало. Ми не поспішали сіяти…

– Не було у вас коли-небудь такого, що ви спокусилися на раннє висівання, а надалі пошкодували про це?

– Було, років сім тому за соєю. Висіяли 14 квітня, а на другому полі, поруч, висіяли 29 квітня. Проблемою стали приморозки. Натомість та соя, яку висіяли 29 квітня, підрівнялася, й пішла-пішла в розвиток, стала, зреш­тою, кращою.

– Можна сказати, що в царині зрошення ваше господарство є передовим у регіоні?

– Сусіди – три агропідприємства – так само працюють у цьому напрямі. Якщо подивитися на статистику, то 10 % поливних земель у Черкаській області – в нашому господарстві.

– Щоб зрошення працювало ефективно, що потрібно крім коштів?

– Бажання та гарні фахівці.

– Ну й без коштів нікуди, й без води, звісно…

– Вода з Дніпра, до нього десь 2,5 км. Ми поливаємо з трьох насосних станцій. Одна – наша, саме є власністю нашого господарства, й дві державні. Державні 30 років не працювали. Ми своїм коштом їх відновили. За весь час вклали у відновлення меліорації приблизно $ 4 млн. Вартість води – 2 грн / м3.

– А те, що коїться з електро­енергією, є величезною проб­лемою?

– Звичайно. Повсякчас, що дві години, насоси слід зупиняти й вмикати надалі по новій.

– Колись, під час спілкування з аграріями Херсонщини, основ­ну проблему в цій царині визначали як компенсацію державою витрат на електроенергію під час зрошення. А як зараз?

– Жодної компенсації немає.

– Від кадрової проблеми під час повномасштабної війни, певно, нема куди й подітися?

– Є кадрова проблема. Вправні фахівці скрізь потрібні. Ми знаємо, які складнощі є в нашій державі. Намагаємося залучати тямовиту молодь, яка прагне вчитися, вдосконалюватися, набувати професійних навичок. Нам дали 50 % броні.

– Працює система бронювання?

– В нашому разі працює.

– А саме по механізаторських кадрах наявна проблема?

– Так, проте ми почали про це думати років із 10 тому й багато молоді підтягнули. Навчали всіх хто хотів, прагнув цього.

– Ваше бачення того, яким сільське господарство на Черкащині буде через 20 років.

– Усім 100 %-во потрібно опікуватися меліорацією. Без зрошення не можна буде сягнути високого врожаю. Матиме розвиток і цифровізація. Хоча й уже зараз люди в нас керують процесами з комп’ютерів, планшетів тощо.

– Чи підтримуєте зв’язки з Вірменією? Як там розвинена меліорація?

– Так, відповідна проблема у Вірменії постала раніше, адже там температурний режим різниться з тим, що є в Центральній Україні. Великих машин я там не бачив, однак є канали. Людям дають воду через ці канали. Проте там немає великих полів. Найбільше, може, десь 50 га.

– Логістична проблема, пов’язана з реалізацією вирощеного, серйозною була?

– На початку повномасштабної війни, звісно, була серйозною. Мій син працював у великих трейдерських компаніях, має знайомства по всьому світу, тож допоміг нам трохи. Відтак усю свою продукцію ми вивезли автівками, залізницею. Тоді ціни були трошки вищі, ніж зараз. А цього сезону, якщо Одесу відкрито, то краще експортувати, звісно, через порти.

– А буремний 2022-й вийшло закінчити з плюсами за господарюванням?

– Ми вже 10 років працюємо лише з плюсами. А під час війни разом із колегами намагаємося допомагати ЗСУ, от нещодавно передали 40 дронів нашим захисникам. Віримо в перемогу й наближаємо її!