Вже рік країна живе без Мінагрополітики. Чи помітили ми його відсутність?

«Що є що нема», кажуть одні; «так помітили, бо тепер важче добувати статистику, яку збирало відомство», скажуть інші; «виникли певні незручності, бо тепер не вистачає весільних генералів та спікерів на всі аграрні заходи, а Тарас Висоцький на всі не встигає», зауважать треті.

І ось у парламентських коридорах знову заговорили про необхідність відновлення міністерства аграрної політики, яке має щось там розробляти, координувати, реалізувати. Таке відомство в аграрній державі і справді має право на життя, але яким воно має бути? Про це розмовляємо з відомими експертами в аграрній сфері.

 

Микола Стрижак: «Передусім визначити мету земельної реформи»

СТРИЖАК

Ви мені одразу назвіть прізвище майбутнього міністра АПК і я скажу, що він робитиме, чиї інтереси просуватиме,говорить президент АФЗУ Микола Стрижак.Бо коли був Слаута, він будував колгоспи, Баранівський – радгоспи, Павленко – агрохолдинги, сьогодні аграрний напрямок очолює представник УКАБ Тарас Висоцький, значить, він робитиме те, що скажуть члени цієї асоціації.

Те саме я сказав при зустрічі зі Шмигалем, якщо буде відновлюватися міністерство, то вислів: «Кадри вирішують все», ніхто не скасовував, якщо міністерство очолюватиме не представник від фермерства, то нам таке міністерство не потрібне.

Ви запитуєте, чи треба для міністерства, якийсь програмний документ, в якому була б виписана стратегія галузі? Мабуть, потрібен.

Але річ у тому, що в нас дуже багато різних документів, однак жоден не виконується. В програмі правлячої партії пишеться одне, а робиться прямо протилежне, в програмі – розбудова середнього класу, а насправді, утверджується глибокий феодалізм.

Бо написати і зробити – дві великі різниці. А тому Верховна Рада передусім повинна затвердити мету земельної реформи, що ми прагнемо одержати в кінці: агрохолдинги, які господарюють на площі понад 200 тис га, чи європейську модель, де в одні руки – до 100 га.

Якщо ми це зробимо, тоді треба подбати, щоб Мінагрополітики, очолювала людина, для якої фермерство є справою життя, світоглядом. В крайньому випадку представник фермерства повинен посісти посаду першого заступника міністра.

Це має велике значення.

Бо коли був заступником Шеремета, за півтора року добавилося 15 тис фермерських господарств, зміцнилася концепція розвитку фермерства, яка наповнювалася бюджетом, тобто хоч зі скрипом, але справа рухалася. Але прийшли молоді хлопці, які сказали, що ми йдемо вліво, а насправді пішли вправо. Тобто зробили все навпаки, ніж обіцяли.

Якщо ми кажемо, що будуємо демократичне суспільство, то повинні пам’ятати, що воно базується на середньому класі, який має становити не менше 50% бізнесового середовища. У Польщі, наприклад, Конституція визначає, що основою аграрного устрою цієї країни є сімейне фермерське господарство. Модель проста, вона базується на сімейному фермерстві і на родинній робочій силі.

Я вважаю, що на найбагатших землях Європи повинні жити найзаможніші селяни Європи. Але нам кажуть, що 20-30 агрохолдингів збудують рай земний в нашій країні, і нічого більше не треба, ні фермерів, ні одноосібників, ні кооперативів.

Бо вони нібито ефективніше працюють, але після цієї ефективності порожніють села і деградують землі. А тому землею має володіти лише той, хто на ній працює. Аргентина і Бразилія свого часу входили в п’ятірку найбільших світових експортерів, але коли латифундизація призвела до масового зубожіння населення і навіть до голоду, почали державним коштом викуповувати в іноземців землі та створювати фермерські господарства.

Нам кажуть про необхідність збільшення ВВП, на що у мене відповідь: СРСР мав друге за обсягом ВВП у світі, і що? Це врятувало його від розвалу, допомагало нам добре жити?

Економіка, згідно із записом в Конституції України має бути соціально спрямованою, земля повинна приносити користь українцям, а не якимсь істотам із Марса чи іншої країни.

Разом із Аграрним Союзом ми погодили цю формулу і разом її відстоюємо.

Віталій Скоцик: «Аграрна стратегія має врахувати інтереси і малих, і великих»

скоцик

–Просто відновлювати міністерство у попередньому статусі немає сенсу. В структурі уряду має бути посада віце-прем’єр-міністра-міністра з питань продовольства та сільських територій, у віданні якого повинні бути водні ресурси, ліс, земля, продукти харчування, сільські території та Аграрний фонд, – пояснює голова партії «Країна» Віталій Скоцик.

У один час теж була спроба підвищення статусності управління АПК шляхом запровадження посади віце-прем’єра на додаток до посади міністра.

Але в комбінації Слаута-Присяжнюк, це не дало належного ефекту, бо один був віце-прем’єром з позицією і без повноважень, а другий – міністром, який начебто працював під віце-прем’єром, тому посада віце-прем’єра повинна об’єднувати всі функції, про які я говорив.

Управлінська вертикаль цього відомства має вписуватися в загальну систему управління державою. Слід побудувати справжню парламентсько-президентську республіку, з двопалатним парламентом, повноцінною системою місцевого самоврядування: сільські ради, ОТГ, районні, обласні ради, при них виконавчі комітети, з відділами за напрямками, як у комітетах Верховної Ради, котрі формують законодавство і стратегію за цими напрямками, їх кількості і функціям має відповідати структура міністерств в уряді, які будуть реалізовувати політику та виконуватимуть рішення, ухвалені парламентом. Тобто відбуватиметься замкнутий цикл управління.

Щодо стратегії, яку має реалізувати відомство, що опікуватиметься аграрним комплексом, можна застосувати два підходи. Один із них ми застосовуємо в бізнесі.

Якщо в тебе є ідея, і ти хочеш розвинути якийсь напрямок, шукаєш людину, а коли вона з’являється в структурі компанії, формуєш під неї департамент, а вона, своєю чергою, підбирає людей, в межах стратегії департаменту. Припустимо знайшовся прем’єр-міністр, професіонал, державник, який запропонує Президенту й Верховній Раді, кандидатуру віце-прем’єра, який відповідає його намірам щодо реформування аграрного сектору, цей кадр виписує стратегію, під яку формується структура самого міністерства.

Може бути й інша ситуація, коли, наприклад, приходить сильний прем’єр, розробляє економічну стратегію за напрямками, в тому числі й аграрну, і вже під це бачення підбирає віце-прем’єра. Але в будь-якому випадку, щоб реалізувати ці наміри, потрібне поєднання: сильний прем’єр – сильний віце-прем’єр міністр.

Можна піти ще й третім шляхом: скликати великий аграрний форум, на якому спробувати виробити аграрну стратегію. Але це марна витрата часу.

Тому що в аграрному середовищі діє понад 100 асоціацій, кожна лобіює інтереси якоїсь групи виробників, УКАБ – своїх членів, ВАР – своїх, Аграрний союз – своїх, АФЗУ – також.

У таких умовах стратегія може одержати перекіс у бік якоїсь із цих категорій виробників, тоді як в аграрному середовищі мають добре почуватися і одноосібники, і фермери, і середні виробники, і агрохолдинги, але всі мусять працювати в межах загальних правил.

А тому людина, яка очолить аграрний напрямок, має бути не лише високим професіоналом свого напрямку, але й незалежною від будь-якої з цих груп. Ну, хто сьогодні, наприклад, не знає, що Тарас Висоцький – представник УКАБ?

Чи можлива сьогодні модель управління АПК, яку я пропоную?

По-перше, аграрний розділ програми уряду Шмигаля не можна назвати стратегією, по-друге, в ситуації, коли уряд перебуває у підвішеному стані, навряд щоб хтось із знаних і авторитетних в аграрному середовищі людей погодився на посаду міністра чи віце-прем’єра з аграрних питань. Бо він не знатиме, які в нього будуть повноваження, яку стратегію реалізуватиме, скільки часу працюватиме.

Проте в сприятливих умовах стратегія аграрного напрямку мала б ґрунтуватися на якісній земельній реформі та на розвитку переробки. Це той засіб, із допомогою якого вирівнювали свою економіку турки, поляки, це те, що зробили китайці ще до того, як перейшли в країну з високоякісною промисловістю.


КНР сьогодні вийшов на 28% промислового виробництва планети, це разом взяті США, Японія і Німеччина. Але починали йти до цього з саме переробки.


А тому ми повинні швидко створити переробні підприємства на основі кооперації для того, щоб дати можливість розкритися одноосібникам. Бо 65% продукції сільського господарства, виробляють люди, які незареєстровані фермерами та сільськогосподарськими підприємцями.

Це та категорія виробників, яку намагаються витіснити з ринку, але це неможливо зробити, як неможливо вивести карасів із ставка, щоб було більше простору линам і коропам. Так само й українці, вони все одно житимуть і працюватимуть на своїй землі. Розвиток переробки – найкоротший шлях до створення нових робочих місць та доданої вартості.

А ключем до розвитку переробки є відродження кооперації. 51% продукції у світі виробляється в кооперативних об’єднаннях. Єдиний плюс у цій ситуації – слухняний парламент, який підніматиме руку за все, що потрібно тільки з тією метою, щоб його не розігнали.

І якби в Президент пішов на формування Кабміну, у складі якого будуть не просто професіонали, а патріоти-державники, то з таким парламентом можна було б затвердити й реалізувати найсміливішу і найпрогресивнішу стратегію.

Кажуть, що в складі уряду мають бути технократи. Але якщо ти не політик і не розумієш систему управління державою в цілому, якщо в тебе немає позиції, то твоя діяльність навряд, щоб відповідала потребам держави. Потрібен потужний прем’єр, наприклад, такий, як Євген Марчук, який не схитнеться ні вправо, ні вліво.

З такою людиною ніхто не відмовився б працювати, і я теж попрацював би із задоволенням. Передбачаю, що профільне міністерство все ж може бути відновлене, і вочевидь, у попередньому форматі. Але користі для галузі та сільських територій від нього буде мало…

Павло Коваль: «Спочатку стратегія, а потім – міністерство»

Коваль

–Профільне міністерство слід відроджувати обов’язково, але треба розуміти, що воно зі своєю структурою і мережею є інструментом реалізації певної стратегії, і якщо ми не знатимемо її кінцевої мети і завдань, тоді міністерство працюватиме, як і раніше, коли було незрозуміло, чим займалося, на яких засадах формувало політику, для кого. Тобто треба чітко виписати функції і стратегію цього відомства, – вважає генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль.

І цим невідкладно має зайнятися аграрна громада. До речі, наша конфедерація тижнів зо два тому зібрала на своєму майданчику близько 20 секторальних профільних асоціацій, які підписали Меморандум і направили на його основі Президенту, прем’єр-міністру, голові Верховної Ради листа, в якому обґрунтували необхідність перегляду підходів до державного управління в системі АПК.

Ми пропонуємо відроджувати міністерство із зрозумілими для нас функціоналом та структурою, але я наголошую на тому, що міністерство радянського зразка нам точно не потрібне, маємо спертися на європейські принципи розбудови системи галузевого стратегування…

Один із таких принципів – клієнтоорієнтованість.

Маємо чітко розуміти, хто наш клієнт. Це селянин, який живе в селі, і аграрій, котрий також мешкає в селі та працює у ОСГ, СФГ або іншому господарстві чи на переробному підприємстві; другий принцип – система сервісів, тобто те, на що має розраховувати клієнт. На наглядову функцію? Вона в сучасному світі нікому не потрібна.

Це має бути система сприяння ефективному веденню бізнесу та повноцінному життю селян, які в нас становлять 30% населення України.

Отже, ніяка інша структура окрім профільного міністерства не може братися за розв’язання двох великих проблем: розвиток аграрного бізнесу та сільських територій.

Середньостатистичний селянин України повинен мати доступ до таких же благ, як і житель міста, а подальша мета системи сервісів полягає в тому, щоб послуги були такого ж високого рівня, як і в будь-якій європейській країні.

На всіх рівнях вертикалі управління від міністерства до ОТГ мають бути створені відкриті, прозорі майданчики, щоб довести до фермера навчальні, просвітницькі сервіси, які допоможуть йому оволодіти ситуацією на ринку сільгосппродукції, знайти на ньому свою нішу, освоїти нові технології, навчитися залучати вигідні кредити та інвестиції, бути постійно в курсі вимог не лише Держпродспоживслужби, а й вимог європейського законодавства щодо безпечності продукції, яке змінюється кожних 10 місяців, а тому ми повинні відповідно реагувати й адаптувати наше законодавство до цих змін.


Наш фермер, можна сказати, господарює всліпу.


Уряд оголосив програму 5-7-9, але статистика показує, що майже 50% заявок на кредити відхилені, бо фермер не може її скласти чи розробити бізнес-план. Тобто має діяти система консультування.У всіх фермерських країнах дуже розвинене дорадництво, проте наші чиновники кажуть, що воно непотрібне.

Ми всі вважаємо себе найрозумнішими, але не можемо навіть запровадити ті системи, які ефективно працюють в інших країнах…

Сьогодні при Кабміні створено аналітичний центр, який займається напрацюваннями пропозицій щодо національної економічної стратегії.

Завдання, які ставляться перед цим органом, дуже правильні, всі секторальні стратегії повинні бути підпорядковані єдиній загальноукраїнській економічній стратегії.

І коли ця група почала інвентаризувати всі стратегічні документи, з’ясувалося, що на сьогоднішній день маємо сотні чинних стратегій, причому ніяким чином не об’єднаних і не пов’язаних, тобто впродовж останніх років не було системності і наскрізного розуміння в підходах: що ми робимо, для чого, не було економічної ідеології, не визначено вектор, куди рухаємося, на яких засадах і як.

В групі працюють прогресивні молоді люди, але вони, на жаль, не мають досвіду роботи в реальних секторах економіки.

Кілька годин попрацювавши з ними, я зрозумів, що склад команди треба посилювати. Можна переказувати чужі підручники, але є українські реалії, з якими треба рахуватися. Вони не розуміють, що таке принципи і ресурси реалізації, наприклад, до принципів віднесли ринок землі, а це елементи програми уряду, яка була двічі провалена, тому що в тому документі навіть методологія не була відпрацьована.

Одне із проблемних питань, на якому спіткнулися молоді експерти – напрямок розвитку. Ми будемо розвивати аграрний бізнес чи сільське господарство? Звісно, це базове питання: чи розвиватиметься наше сільське господарство за європейським зразком, а ферми будуть соціальним проектом з боку влади, чи це буде високомаржинальний, високоризикований аграрний бізнес…

Я переконаний, що ні по першому, ні по другому шляху Україна не піде, а буде поєднувати обидва. Нас життя змусило це зробити.

Сьогодні в Україні є і дрібний фермер, і агрохолдинги, і не треба одних і других ні в чому звинувачувати, слід економічно сприяти, щоб усі форми розвивалися і взаємодіяли між собою – ось у чому суть багатоукладності, це один із принципів структурування інституційного аграрного виробництва, над яким ми в УАК б’ємося впродовж трьох останніх років, провели з цього питання близько півтора десятка круглих столів.

Якщо відповіді на ці запитання будуть відображені у якомусь стратегічному документі, тоді треба розробляти функціонал міністерства, і цілком очевидно, що потрібна посада віце-прем’єра з розвитку села та аграрного бізнесу.

Я вам назву десять проблем сільських територій та АПК і кожною з них має опікуватися окреме міністерство.

Школу вітер розкрив, хто повинен її відремонтувати? Хто має займатися будівництвом доріг, розвитком інфраструктури, створенням обслуговуючих кооперативів, технопарків, кластерів, дорадництвом та безліччю інших питань?

У Міністерства аграрної політики немає для цього ресурсів, Мінрегіонбуд просто не розуміє аграрної та сільської специфіки.

Хто повинен скоординувати всі ці програми? Тільки віце-прем’єр міністр із питань АПК. Дехто пропонує призначити уповноваженого при Кабміні з розвитку села, а які в нього повноваження і функції?

Спостерігати і висловлювати своє бачення? Це м’яка підміна суті.

Нам потрібен не той, хто буде дивитися і озвучувати, а той, хто щодня над цими проблемами працюватиме.

Хочу нагадати, що український АПК – це 20-22% ВВП, 30% валютних надходжень і 40% експорту і 18% зайнятих, до речі, саме АПК дав змогу задіяти частину заробітчан, які повертаються із-за кордону. Вони себе знайшли саме в аграрному секторі, а не в хімії, енергетиці, металургії.

Одне слово, потрібен відкритий майданчик для широкої дискусії щодо проблеми створення дієвого органу управління аграрним сектором і сільськими територіями.

Але передусім треба знайти точку стратегічного мислення і планування…

Читайте також:

Історія ведення сільського господарства в Україні у системі державного регулювання