Вітаю, дорогий читачу і дорога читачко, от побачилися, така радість. Ні, ні, ви ж знаєте, я горілки не п’ю, а от сало з цибулькою можу. Проте стривайте, ми до столу пізніше, зараз давайте по справах поговоримо.

Я от дослідив, що в кого виросло і хто що продає чи вже продав. Загальна картина заспокоює – виросло в багатьох нівроку. Ціни цілком непогані, не порівняти з минулим і позаминулим роками. Пшениця на рівні: $ 235 продоволка, фуражна зовсім небагато від неї відстає. Кукурудза – 200, але трохи коливається, то вгору, то вниз на 10 копійок; соя нікого не радує, ціна скромна, а от соняшник – король, король ринку. Хтось притримує, хоча я наполегливо пропонував активізуватися: ціна – на максимумі.

Однак аграрії – господарі глибші від мене – пояснили, що притримують тому, що кацапія потроху вводить квотування експорту і може спричинити на ринку панічний сплеск попиту, тоді й продадуть. Оце поки вони притримували, в кацапії тріснуло аж у двох місцях: у Грузії та особливо гучно луснуло в Сирії. От Сирія – особливо болісно і гібридно, оскільки туди треба перекидати величезну кількість військ і техніки (якої немає – догорає в Україні та на Курщині), і ще й бити горщики з Ердоганом, який узагалі-то дядько недобрий і рука у нього важка. Кацапія, захопившись штурмами на Донеччині, пропустила два жорстких аперкоти в щелепу, й один Бог знає, чи встане з матів. Я маю статус головного оптиміста агрокомплексу, але тут стримано відвожу погляд, дивлюся, як-от там мерехтять цифри на біржових зведеннях, оскільки бачу: все вирішиться так, як я і передбачав. Ми здолаємо гаспида не зброєю та героїзмом, а мужністю дочекатися, поки його розірве зсередини.

До речі, активно продають зерно не всі. Чимало фермерів та аграріїв чітко діють за анекдотом про золоту рибку, ну, коли фермер упіймав її і зажадав, щоб пшениця на ранок була 2 тисячі євро. Потім, коли така ціна створилася, прийшов до річки, а рибка й питає, чого ж не продаєш, чоловіче? А він і відказує, хай може ще трохи підросте. Так от, виявляється, цей анекдот має варіант закінчення. Після цього наш фермер знову впіймав золоту рибку. І знову зажадав ціни на зерно у дві тисячі євро. Вон рибка зчудувалася: так це ж було вже! Фермер зітхає і каже: так, але я тепер точно продам.

Події листопадові

Ну не винен я, читачу й читачко, що, намагаючись поговорити про ціни на врожай, мене штовхає в бік політика – я змушений на неї реагувати, позаяк саме вона вносить корективи й у ціни, й у наше майбутнє. І куди це ви, хазяйко, сало прибрали? Ну, не буду про політику, не буду.

Листопад був такий багатий на події, що ледве встигали на них реагувати. З Днем працівника сільського господарства я вас вітав – до кого міг дотягнутися у месенд­жерах, а до кого не дотягнувся – вітаю зараз: хай наступного року врожай буде більшим, а ціни вищими. І це може таки статися. Проте не на сою, бо в Бразилії посіяли її 47,5 млн га. Там 2025 року чекають рекорду всіх часів – 172 млн т, і нічого, що ГМО. Ціни вони обвалять безумовно. Була десята річниця Революції Гідності, це вже про вогонь. І про те, що в кожному серці кожного аграрія та фермера палає. Був тисячний день Війни…

Я збагнув, що засвоїв за ці тисячу днів. Кожний ранок – це дарунок Бога. При тому, що вдень і вночі щось прилітає, гуде, реве, вибухає – в сусідньому дворі, в сусідньому селі, тому не так важливо чи прилетить іранський шахед із 75 кг вибухівки, чи маркетинговий Арєшнік, міжконтинентальний, перероблений у ракету середньої дальності. Щось може вбити щодня, щоранку, щоночі – й коли відкриваєш очі та бачиш світло, то Слава Богу. Подарував ще день. До речі, другий Арєшнік таки був: американські моніторингові ресурси зафіксували пуск і спалах наступного після першого Арєшніка дня, а за кілька секунд об’єкт зник із моніторів. Мабуть, за доброю традицією кацапів, гепнуло там, де й злетіло. На жаль, правдиві відомості ми дізнаємося лише після завершення війни, якщо Бог подарує нам той день, сонячний день після завершення війни. І тоді ми почуємо: «Ура! Слава Богу, закінчилося, ми перемогли! А соняшник продаєте?».

Ще одне, що я збагнув за тисячу днів війни, – наш масштаб. Ми не просто великі. Ми гігантські. Й не тільки в агрокомплексі, якого вже з тремтінням чекають європейські городники. Ми нечувано – за європейськими мірками – велика країна. Ніхто, крім нас, не вижив би в бою з гаспидом, а ми матюкаємося і робимо цю роботу.

Налякані європейці

До речі, польські фермери відновили блокаду українського кордону, оскільки, по-перше, прагнуть, щоб їм зробили податкові умови, про які вони домовлялися, а по-друге, протестують проти зерна з Латинської чи там Південної Америки. До чого тут український кордон? А ні до чого. А так. Бо це болюче для польського уряду. І приємно для кацапії. А про справжні причини цього блокування ми дізнаємося після війни…

До того ж Maiz Europe, головна фермерська французька кукуруд­зяна асоціація, через свої структури AGPM та CEPM виступила з ініціативою обмеження експорту насіння кукурудзи з України. Дешевим українським насінням, мовляв, завалена вся Європа, а французьким фермерам немає життя і заробітку, ще й погодні умови цього року завадили виростити якісне насіння… Я згадав, як далекого 2007 року до готелю «Дніпро» в Києві прийшов на зустріч з Люком Еспрі та Анною Колаковською, посланцями однієї з структур Maiz Europe, для розмови про створення в Україні французької насіннєвої галузі, як ми будували плани, їздили один до одного на конгреси й конференції, дружимо і дотепер. За час просування французької селекції на українському ринку тут збудували заводи відомі французькі компанії, почали вирощувати насіння, потім раділи відкриттю експорту його до Європи… Й от на тобі, куди це ви, хазяйко, сало зі столу понесли.

В листопаді таки підписаний рекордний закон про податки, ми ще довго будемо чухати чуприну. Ну недовго, тому що я останнім часом поговорив із зірками українського агробізнесу – Дмитром Скорняковим, Сергієм Кравчуком з «Галс Агро» і навіть з ректором НУБіП Вадимом Ткачуком – і точно знаю, що менеджмент у нас здатний долати й не такі труднощі. От тим, хто технологіям управління приділяє уваги менше, ніж стеженням за ціновими стрічками на соняшник, буде складно. Цього місяця мене переважно запитують: а коли було легко? До речі, НУБіП вразив мене масштабами й устаткуванням, легко конкуруючи з Сорбонною, а студенти – це окреме замилування. І їх там понад 20 тисяч. Це про масштаб і велич.

Концерт у Нотр-Дамі, вхід вільний

Й ось що… В останні дні листопада відчинив двері відновлений після пожежі Нотр-Дам де Парі. Першими відвідувачами стали ремонтники та будівельники, реставратори. Я вважаю, справжніми авторами французького лиха з пожежею Нотр-Дама є кацапи, як і винуватцями в трагедіях у Батаклані та Шарлі Ебдо. Вигідно це тільки їм, і про це ми також дізнаємося після війни.

А колись, не так і давно, вхід до Нотр-Дама був вільним для всіх, і ми колись увечері зайшли з Михайлом Бернацьким. Був вільний концерт сучасної органної музики. Гармонія була складна, музика лилася згори, мов дощ, наповнюючи душу, а іноді звивалася, мов ріка, і потім громом і блискавками спалахувала, ревла і падала з-під готичної стелі на спраглих і нужденних… На людей, які ще не знали, що за кілька років дякуватимуть Богові за новий ранок. Я відчував себе деревом, кожний листок якого був обіллятий звуками, вони по стовбуру стікали в коріння. Бернацький сидів незворушний, як покинутий у полі комбайн у нічну грозу.

– Як вам музика? – запитав я, коли вже останні звуки відбриніли й Нотр-Дам порожнів, не відаючи про майбутню пожежу…

– Не знаю, чи музика це була, – задумливо відповів Михайло Володимирович, філософ і новатор аграрної справи.

Тоді я й подумав, що люди поля – глибші, ніж здається на перший погляд.

Проте Нотр-Дам відновлено, воскресне й Україна.

Ми ще побуваємо в улюблених місцях й України, і Європи. Зараз такий період – коли я запитував у аграріїв, чим хто зайнятий, відповідали: якби не війна, вже б усі були на Мальдівах.

Тому, хазяйко, повертайте на стіл сало і холодець. Будемо святкувати ще один подарований нам ранок. До речі, якщо вам цікаво, редакція розташована біля підніжжя гори Щекавиця, тому в разі кінця світу нам бігти недалеко.

Однак, нехай ви й не на Мальдівах, кінця світу не чекаємо. Чекаємо народження нового світу, працюємо для нього. Наближуємо перемогу.

Обнімаю.

Ваш головний редактор