Як це воно, рік-річно впродовж більш як чверті століття спостерігати на телеекранах одне й те саме обличчя совкового вусаня, за белевенями-венями якого приховується зневага до будь-якої модерності? Виявляється, що терпець навіть у білоруського народу може урватися.

Спостерігаючи за тим, що відбувається у сусідній країні, пригадав численні діалоги з посланцями Білорусі в різноманітних інтер’єрах, здебільшого, щоправда, під час агровиставок у західних країнах.

Проте спершу про діалог, який відбувся в Україні.

Колись-заколись (але вже під час десь другої чи третьої каденції Лукашенка) на День поля до Рівненської області завітали білоруси з агромістечка у Брестській області. Приємні в спілкуванні люди, з якими ми знайшли спільну мову з багатьох питань, подарували мені книжку про своє господарство, розповіли чимало цікавого про особливості господарювання у Західній Білорусі. А тоді в нашій північній сусідці якраз пройшли вибори, вже не пам’ятаю, кого обирали, чи президента, чи парламент. І зайшла в нас мова про опозицію у Білорусі.

«Та що та опозиція, був у нас один опозиційний кандидат, так і той повсякчас підхмелений. Хто ж за такого бенкетаря проголосує! Зрадець він, одне слово», – дістав я відповідь російською, але з використанням низки смачненьких білоруських слів». Далі в тему ми не заглиблювалися, але відповідь багато в чому була показовою.

Під час відвідування складів у Німеччині, де пропонували аграріям вживану, натомість якісну німецьку сільгосптехніку, зустрівся з білоруськими аграріями та з мінськими бізнесменами. Перші поскаржилися на нестерпні умови роботи («Ой, тяжко нам!»).

На це я якось звернув мало уваги, бо, як то кажуть, хто не скаржиться на негаразди (погоду, свавілля чиновників, низькі ціни на агропродукцію), той не аграрій. А ось столичні білоруси наголосили на серйознішій проблемі: «У нас щотижня змінюються підходи до бухгалтерії. Відтак наші бухгалтери-дівчата просто в розпачі, вони фізично не в змозі простежити за всіма змінами. Так держава бореться з малим бізнесом».

На виставці у чеському Брно на стенді потужного білоруського виробника сільгосптехніки мене радо зустріли, почастували смачненьким і побідкалися на державну зарозумілість, щоправда, попросили не вмикати диктофон (а він був у мене напоготові).

Ще один цікавий діалог відбувся в мене з білоруським фермером на виставці в американському місті Фарго, що в штаті Північна Дакота. Не пригадую вже цифр урожайності й прибутковості, які він навів, але добре пам’ятаю, що мене вони приємно здивували.

Проте закарбувалася в пам’яті інша фраза фермера із Синьоокої: «Лукашенко – п…, звичайно, та все ж таки багато корисного робить для сільського господарства, підтримує, адже колгоспне минуле дається взнаки. Й для агробізнесу це добре». Далі розмова перейшла на українську тему, й білоруський фермер, промовивши чимало компліментів на адресу нашого агросектору, раптом заявив: «Агросектор у вас добрий, але чому ж ви в росіян газ крадете?»

Я трохи зніяковів від безапеляційності  цієї заяви, проте поцікавився, звідки в нього така інформація. Точної відповіді не дістав, але за низкою непрямих ознак дійшов висновку: з білоруського (не російського!) телебачення. Надалі ми все ж таки дійшли згоди, що жодному телебаченню вірити не можна, але мій співбесідник, наче погодившись зі мною на словах, все ж таки, певно, затаїв якусь власну думку з цього питання,  сформовану офіційним Бєларусь-ТВ.

Під час однієї з виставок у Берліні мав розмову з білорусом, що працює в Мінську на західне ЗМІ. Він висловив розчарування, що Україна обрала президентом «міцного донецького господарника» й, тяжко зітхнувши, промовив: «А ми так вірили у вас!»

Аж ось уже одна з «Битв титанів» в Україні. На ній, крім досконалої сільгосптехніки, мене неабияк вразив виступ представника Посольства Білорусі в Україні, який відзвітував про допомогу українській армії (!).

Опісля я задавався питанням, чи це окремі перекиньчики, чи це нова державна політика Синьоокої. Дійшов, зрештою, висновку, що люди з білоруської амбасади тут, у Києві близько до серця сприймають війну на Сході України, й, не маючи аж відвертого спротиву офіційного Мінська, мірою своїх сил допомагають українським воякам. Приємно був вражений, чого там!

Під час відвідування одного із заводів сільськогосподарської техніки у Німеччині мені запам’яталася бесіда з білоруськими колегами – представниками тамтешнього агровидання. На рецепції готелю, де ми зупинилися, був телевізор, налаштований на якійсь європейський новинний канал. Й ось у новинах показували тодішнього українського прем’єра Арсенія Яценюка, який гарною англійською мовою розповідав про підступність РФ і труднощі в українській економіці.

Побачивши Яценюка, білоруські колеги чомусь почали активно над ним глузувати, називаючи його образливими словами на кшталт: «маньяк», «недоучка», «неадекват» тощо. Направду кажучи, навіть не будучи палким прихильником (та й затятим супротивником) Арсенія Петровича, я був неприємно вражений.

Хіба ми колись дозволяли собі щось подібне казати про їх владців! Сяк-так легітимного прем’єра моєї країни вийшло захистити від глузувань білоруських медійників, а моя фраза щодо того, що, хай яким є Яценюк, але він завсідник євроновин, а прізвище прем’єра Білорусі ніхто й не пригадає навіть із численних журналістів, що зібралися тут, у Німеччині, подіяла на білорусів витвережувально.

Колеги із Синьоокої визнали той факт, і якось надалі не намагалися «травити» наших політиків. Натомість розмова з ними про Білорусь все ж таки відбулася. «Ось подейкують, що в нас диктатура, а ми можемо заперечити. Скажімо, ми, представники малого бізнесу не відчуваємо жодних утисків», – почув я від колег. Цікаво, вони й досі не вважають диктатурою правління беззмінного вусаня?

Всі ці протуберанці моєї пам’яті певною мірою можуть допомогти саме мені, насамперед, для себе відповісти на питання, що, власне, відбувається у Білорусі нині. Чверть століття інфантильності, на жаль, обертаються дорогою ціною боротьби за, смішно сказати це в третьому десятилітті ХХІ століття, просто звичайнісінькі більш-менш чесні вибори. Не за євровектор, а просто за право обирати. Чи не спізнилися ви, сусіди?

Хай там як, а Україна приречена на те, щоб пильно стежити за подіями у Білорусі. І від симпатії до білоруської молоді, що голіруч виходить проти озброєних головорізів, нікуди не подінешся.

Проте численні слова на кшталт «ми, білоруси, мирні люди», «в нас у жодному разі не Майдан», «гріх Лукашенка в тому, що він обдурив Володимира Володимировича» спричиняють в мене гірку посмішку.


Вас забивають, подеколи й до смерті здебільшого такі самі білоруси, а щеплення від Майдану вам, вочевидь, зробили ваші ж медіа. І навіть тепер це слово у вашому світогляді сусідить з острахом. А згадування очільника східного сусіда взагалі такий собі гімн інфантилізму! Змінюватися слід напрочуд швидко, інак мрії про повалення диктатури так і залишаться мріями.


Щиро зичу білорусам, аби їх День незалежності справді настав!