Гайда в поля

Обнімаю, дорогі читачу і читачко, і гайда в поля, до наших посівів, бо там хтозна-що твориться.

Дощів чимало цього року, і якщо ви з нами не тільки зараз, а передплачуєте журнал роки поспіль, то читали мій прогноз. Як кажуть, я той ще Яжвамказавр. Іноді чомусь мої прогнози збуваються. Найвдалішим був мій прогноз кризи 2008 року – я в ній не сумнівався і всюди передрікав, а експертна й рієлторська спільнота галасувала: ні, ціни зростатимуть захмарно, зростатимуть завжди та зростатимуть щосили. Воно луснуло так моментально, що багато хто й кісток не позбирав.

Найганебнішим був мій прогноз березня 2022 року – я гадав, що війна закінчиться за три тижні. Хоча тут маю певні виправдання: а що мав думати самітник, який залишився в порожньому Києві під обстрілами й чекав на вуличні бої та потім повернення спокою й стабільності. Це був прогноз, ґрунтований на тотальній необізнаності. Слава Богу, я тоді його ніде не публікував, мені було не до публікацій, я ховався в підвалах з купкою таких самих нещасних. Утім, соромно, що я ним поділився з Юрком Михальчишиним, офіцером полку «Азов», і він сказав мені: ну, ясно. Мені й самому тепер ясно. Я маю оновлений прог­ноз стосовно кінця війни, але не публікуватиму. Нехай кожен із нас має свій прогноз. А от щодо прискорення закінчення війни в кожного має бути один план: інтенсивно робити свою роботу і допомагати ЗСУ.

Тож ми в полях. Мокрий червень, і починають виповзати шкідники та хвороби. Треба кропити, й, гадаю, ви налаш­тували свій небесний «Берту» з функцією Спрейтронік. Покумекали, створили унікальну суміш препаратів, від якої, побачивши ваш рецепт, поїхали терміново до своїх психоаналітиків три дистриб’ютори місцевих відділів транснаціональних компаній. Побризкали й куримо бамбук. Зробили все що могли.

«Все?» – підступна думка, мов Яго, гризе ваше серце Отелло.

Отелло

Ну що ж, вкритий шрамами від падінь із комбайна і попечений сонцем Коста-Брава й Анталії під час відпусток ви, відомий країні орденоносець-аграрій, напружено стежите за походом кацапів на кацапів, байстрюків валькірій на мацкву, де засіли фашисти, які називають себе антифашистами («Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами», – Г’юї Лонг, сенатор США 1932 – 1935 рр. (вислів помилково приписується Вінстону Черчиллю).

Давайте простіше. Про вікна і втрати. От ви бідкаєтеся, що війна й безгрошів’я нищать ваше здоров’я, треба до лікарів. А ваша Галя щебече, що в «Метро» продають синю цибулю по 56, із Нідерландів, і білу цибулю, теж голландську. То й добре, бо своя ще не виросла, але – дивно, бо як можна в Україні продавати імпортну цибулю або картоплю. От же ж хтось уміє продати сніг ескімосам. Це, до речі, вікно можливостей для вас, це я про залишки кукурудзи непроданої. А вам байдуже, ви дивитесь, як у макітрі парують вареники, й думаєте, що ваша суміш фунгіцидів, рецепт котрої ви взяли зі старих кабалістичних грамот, може, й не спрацювати по ріпаку, а лікарі сто процентів заборонять жирне, м’ясне та копчене, і як далі жити. Перчене й солоне… А самі колотили розчин тому, що агроном пішов – каже, якесь у нього вікно можливостей прочинилося, подався у брендований холдинг… І що тепер… Ставити Миколку, він же зелений і необстріляний, але ж у Миколки теж тепер вікно можливостей відчинилося.

Коли озираєтесь, а Галі нема. І шафа з її платтями порожня, немає чемодана, з яким ви їздили на Коста-Брава, лише вікно прочинене й фіранка тріпоче на вітру. І ви піднімаєте з підлоги папірчик, здутий вітром (Маргарет Мітчелл, 1936, рік виходу роману), і на папірчику слова: «Прощай, пішла у світ, бо там себе знайду, бо я себе з тобою поруч загубила».

Спираєтеся руками, слизькими від вареників, на підвіконня, і дві великі сльози, мов краплі червневого дощу, падають на поліровану поверхню…

Тут я таки зупинюся й зроблю короткі висновки. Бо ви, читаючи рядки, які колись стануть безсмертними (позаяк друковані артефакти здатні переживати тисячоліття), подумаєте, що ваш редактор втратив адекватність. Отже, ми говорили про високу вологість цього періоду, спеку, яка надійшла негайно за нею, та ймовірну потребу додаткових обробок посівів фунгіцидами. Крім того, звернули увагу на необхідність удосконалення експортно-імпортної політики агропродукції. Про необхідність берегти та оточувати увагою близьких у часи війни, гадаю, я зрозуміло написав.

Здуті вітром

Повернемося до нашого роману «Здуті вітром».

Відчинене вікно – це символ втрати, втрати співочого птаха, який утішав ранками й вечорами в кімнаті, але, коли відчинилося вікно можливостей, послідував на поклик природи. Взагалі вікна – образ багатьох теорій. 1982 року Джеймс Квінн Вілсон і Джордж Келлінґ створили теорію розбитих шибок, згідно з якою, якщо в будинку розбита одна шибка, невдовзі будуть розбиті всі. Так сталося з нашою судовою системою, митною та деякими іншими інституціями, і тепер віконні фірми ласо позирають на нашу країну, що стікає кров’ю, але веде кулеметний вогонь з усіх розбитих шибок. Тут ми можемо створити власну теорію. Ви не зможете вести вогонь із вікон, якщо не розіб’єте скло. Назвемо – теорія неминучих утрат віконного скла (Гончаренко Ю., 2023). Хоча ні. Надто перегукується з теорією, згідно з якою не можна приготувати яєчню, не розбивши яйця.

А от з приводу теорії втрати співочого птаха через прочинене вікно – маємо безодню припущень дальшого розвитку подій, і теорія за обсягом починає перевершувати роман Маргарет Мітчелл. Ніхто не скаже, як складеться життя без пташиного співу та як складеться життя птаха, котрий полетів і потрапив під червневі дощі, 35 міліметрів за два дні. Проте це – залежно від того, як розглядати вікно. Можна потрактовувати цей виріб чи явище як отвір у стіні замкненого приміщення для забезпечення світлом і свіжим повітрям присутніх у приміщенні. А можна – як вікно можливостей.

Це, власне, я і йшов до цієї ідеї манівцями.

Розчахнуті вікна

Ваша справа зараз має вікно можливостей. Основні проблеми – відсутність збуту, водночас – захмарні ціни на ресурси й логістику, брак фінансових ресурсів, високий знос технопарку, відсутність кваліфікованого персоналу, відсутність зрозумілої перспективи. Однак усе це – вікна можливостей. Ви можете глибоко зануритися в перепрофілювання чи диференціацію бізнесу – ймовірно, вас наштовхнуть на думку про власні зерновози оці всі кровосисні, які скуповують зерно за безцінь і везуть, щоб продати вдвічі дорожче. Давайте міркувати про власну логістику. А що? 20-тонний Sitrak із двигуном і коробкою MAN, збудований на заводі, споруд­женому MAN, обійдеться у 99 тисяч, це ж як ваш «крузак» практично. І ви будете самі возити чуже зерно, а вам, як курява вляжеться, будуть кричати ззаду: що ж ти, зараза, кров селянську п’єш? Бо логістика зараз ой дорога. Проте краще, щоб вам кричали, аніж ви кричите транспортникам.

Тепер – переробка. Тут безліч вікон, як у 24-поверховому будинку. І кожне відчинене для вас.

Далі – нішеві культури, сівозміна: від спаржі до льону. Вікна, вікна, вікна.

Агроном навряд чи повернеться, а от Галя – дуже ймовірно.

Є гранти, карбонові сертифікати – ви ж за екологію боретеся? То навіщо це робити безплатно?

Є світ. Є війна. Війни закінчуються, а світ – ні.

І є держава.

У якої також незлічена кількість вікон можливостей замість усіх розбитих шибок. Навіть дурний похід байстрюків на столицю агресорів створив безліч можливостей: від повернення Придністров’я, Абхазії до повернення Криму та перетворення Білорусі на демок­ратичну державу.

Проте держава має і внутрішні можливості. Тотальні зміни в судовій системі, вигнання з храму Князєвих і тих, що з ними. Вичищення стаєнь офісу президента та обласних і районних адміністрацій. Народження нової митниці з морської піни. Утвердження в країні пріоритету компетенцій і фаховості над кумівством та блюзнірством. Запровадження справді комфортного інвестиційного клімату.

Вікно – дивовижний пристрій. Коли його прочиняють, воно не тільки наповнює простір киснем, а й протягом здуває сміття та папірці, як здуває їх Мінцифри, разом із хлібними крихтами чиновників, які за кожну довідку мають тарифну розцінку.

Дощі й співочі птахи – ось що формує наш порядок денний. Під звуки вибухів, під плач жінок і дітей, крізь утрати й пожежі.

Тільки пам’ятаймо: вікна мають властивість зачинятися.

І ще: навіть вікно можливостей можна розбити на друзки.

А жити життя набагато краще з розчахнутими вікнами.

Жити, нищити ворога й будувати країну.

P. S. Збіги випадкові, факти рандомні, життя є життя. Я просто поділився з вами відчуттями. Слово до вас, рідний читачу, пишеться довго. За цей час, поки воно писалося, пройшли дощі, настала спека, байстрюки йшли на мацкву і поверталися, мені в інституті серця поставили чотири стенти, і я дякую тим, хто допоміг. Тепер ваш редактор ще років 15 писатиме вам щомісячні листи. І тепер у нас є сили й наснага перемогти лютого ворога. І створити країну сяючих вікон можливостей замість країни розбитих шибок.

Ваш головний редактор