Переробка – це незалежність, а органічний шлях – це, насамперед, органічні добрива

Передвоєнні матеріали нині, як ковток жаданого свіжоповітря. Перечитав написану напередодні російського вторгнення статтю і вирішив правок не вносити. Натомість щиро вірю, що все викладене в статті втілиться в життя в мирній квітучій Україні. З вірою в нашу Перемогу!

«А вівчар жене отару плаєм» – ці знайомі кожному українцю ледь не зі сповитку слова легендарної пісні вже в наші часи, в ХХІ ст. мало не перетворилися на анахронізм. «Де той плай із тією отарою, опікуватися тваринництвом невигідно», – з гіркотою стверджують аграрії із різних регіонів країни. «Як не вигідно, то ви не фахово підходите до тваринництва», – опонують їм інші. Чи має розв’язок ця суперечка? Відвідавши господарство ТОВ «Смарт Агро Тренд», що в Шепетівському районі Хмельницької області, переконався в слушності погляду оптимістів. Тваринництво, й зокрема вівчарство – бізнес, і вельми привабливий!

Акціонер ТОВ «Смарт Агро тренд» Анатолій Паляниця – людина, яка просто випромінює оптимізм. Упродовж нашого кількаденного спілкування жодного разу не почув від нього якихось песимістичних ноток, хай про які би проблеми йшлося в розмові. Натомість – чітке розуміння квестії та своє бачення шляхів її розв’язання в максимально доступному викладі.

– Зізнаюся, не дуже звично для мене знайомитися з господарством, яке має в пріоритеті тваринництво над рослинництвом. Свідомо зробили ставку на тваринницький напрям?  

– Четвертий рік працюємо. Ставка у нас свідома саме на вівчарство. На сьогодні я впевнений у тому, що з нами чи без нас, а вівчарство розвиватиметься в Україні доволі інтенсивно.

– Чому?

– Причина доволі проста: є ринок, і він безмежний. Наші сусіди – румуни – продають щодня 50–60 тис. голів до країн Перської затоки. Ми за минулий рік продали трохи більш як 30 тис. голів за кордон і вважаємо, що це буцімто багато, а насправді це – нічого. Основний ринок, якщо ми твердимо про живих тварин для забою, – це країни Перської затоки: Йорданія, Саудівська Аравія. А для розведення ми продавали до Туреччини, Узбекистану. А якщо у вигляді м’яса, то продаємо до Оману. Буквально кілька днів тому наші партнери дістали сертифікацію для продажу до Об’єднаних Арабських Еміратів. Ну й також м’ясо йде до Саудівської Аравії, Йорданії, Кувейту, Катару.

– Європа?

– Європа то є наша перспектива. Європа навіть має безмитну квоту – 25 000 тис. т баранини та ягнятини, яка від часу укладання угоди про Асоціацію взагалі не використовується. Якщо птахівники забирають свою квоту за перші два тижні (чи в крайньому разі за перший місяць) кожного наступного року, то вівчарство поки що взагалі не працює. Там є певні складнощі. До цього слід дорости. Забійний цех чи бійня чи м’ясокомбінат має дістати єврономер, і тоді це можна буде робити.

– Це перспектива скількох років?

– Думаю, що року-двох. Ми вже над цим працюємо. Свого часу, коли працював в агрохолдингу, ми проходили цей шлях щодо молока «Комо». Тобто ми знаємо, як це робити, як це має відбуватися, що для цього потрібно, тато є чималий обсяг робити.

– Яке поголів’я та скільки сіл задіяно у вашій діяльності?

– Поголів’я становить 30 тис. (більшого в Україні немає ні в кого), задіяно 10 сіл у Шепетівському районі. Ферми різні за розміром. Є на 200–300 голів, є на 3 тис. голів і більше. У нас свого роду кооператив фермерів-однодумців, хоча юридично ми його так ще не об’єднували.

– Яка порода фаворит ваших уподобань?

– Романівська.

– Чому?

– Вона народжує чимало ягнят. Якщо ми хочемо отримати чимало хорошого м’яса, то як материнську породу використовуємо Романівську. Поки що бачимо, що вона як материнська оптимальна. А батьківська в цьому разі – одна з провідних світових порід. Зі свого досвіду ми бачимо, що найкраща – це Дорпер, а 2-ге місце – це Суффолк. Одержуємо гібриди, які доволі швидко зростають, мають гарні забійні властивості, смачне м’ясо.

– Часто спілкуюся з представниками аграрних вишів, і вони кажуть, що якщо на агрономічну спеціальність останнім часом є попит в абітурієнтів, то на тваринницькі такого, на жаль, не спостерігається. Чи актуальна кадрова проблема на вашому підприємстві?

– Кадрова проблема існує, й вона серйозна. Ми практично готуємо кадри самотужки. Залучаємо для цього людей, які вже пройшли певний шлях разом із нами, адже вівчарство має свою специфіку. Основний дефіцит – це ветеринарні спеціалісти. Фахівці, які працювали в інших галузях тваринництва, не завжди можуть дати собі раду у вівчарстві, адже там є своя специфіка. Й основне: немає джерел, звідки можна було би чогось навчитися. Ще радянські книжки про вівчарство, на жаль, не працюють за сучасних умов.

– Відповідні знання нині дістають лише з практики?

– Так, із практики. Або є інший шлях: на одній із ферм у нас уже 5-й місяць працює ветеринарний лікар із Туреччини.

– Задоволений?

– Каже, що так!

– Чи маєте в планах звернути увагу на інші види тваринництва, на інші види бізнесу?

– В нас ще у вівчарстві дуже багато роботи. Ідей є чимало, але будь-яка ідея має бути персоніфікована, хтось цим має опікуватися. Всі напрями цікаві, але це потім.

– Землі трошки маєте?

– Так, трошки. Ми практично нічого не вирощуємо, все купуємо, це не угіддя, перелоги, це – випасання. Вони є не на кожній фермі, є такі, що взагалі працюють без власного земельного банку, є такі, що мають по пару десятків гектарів.

– Чи є нині або в планах переробка?

– Поки що працюємо з двома м’ясокомбінатами. Вони нам не належать, ми просто їм оплачуємо послуги із забою та переробки. У планах є обов’язково, адже, в принципі, це наша незалежність. Коли не маєш власних виробничих потужностей, то можеш зіткнутися з тим, що власники можуть передумати, трапиться те чи інше. Краще ні від кого не залежати!

– Переробка – це довготермінова перспектива?

– Ні. Ми вже цьогоріч розробляємо проєкт. Думаю, доволі короткотермінова перспектива.

– Виробництво сирів не проходить повз вашої уваги?

– Не проходить, але поки що це більшою мірою експерименти, не бізнес. Проте ми маємо таку амбіцію:виробляти чимало овечого молока, чимало якісних, гарних продуктів. Тим паче, що маємо досвід сертифікації органічної продукції.

– Знаєте, останнім часом, коли спілкуюся з представниками господарств, які стали на органічний шлях розвитку, то подеколи помічаю в словах власників таких підприємств дедалі більше ознак розчарування в обраному шляху. Чи не відчували ви впродовж своєї діяльності чогось подібного?

– Органічний шлях – це, насамперед, органічні добрива. Йдеться про той напрям, в якому ми рухаємося. Вважаю, що органічне виробництво має право на життя, якщо воно рентабельне. Навіть без значка, що засвідчує: виробництво офіційно органічне. То має бути якійсь приємний бонус. Не можна розраховувати на те, що виробництво органічне, відтак обов’язково куплять за більшу ціну вашу продукцію. Продукція має продаватися як звичайний commodity product. Якщо є економічна складова, то бізнес процвітатиме. Якщо вийде ті бонуси за органічність цієї продукції отримати, то це цікаво. Хоча, звичайно, є успішні органічні приклади в Україні. Зокрема «Галекс-Агро» в Новоград-Волинському районі Житомирської області, яке продає свою продукцію до Об’єднаних Арабських Еміратів. І дуже приємно, коли в молі в Дубаї стоять українські йогурти. Одне слово, є позитивні вітчизняні органічні приклади. Й, думаю, що невеличкі крафтові органічні виробництва, родинний бізнес розвиватимуться в Україні.

– Як казати направду, на зорі органічного руху в Україні вважав, що він розвиватиметься швидкотемпно в Україні. Проте, на жаль, роки по тому бачу, що хуткого, бурхливого піднесення, розросту цього напряму немає. У чому проблема? Не готовий наш споживач ментально, фінансово?

– Думаю, що складових кілька. Раніше ми робили ставку на Європейський Союз, надто щодо органічного рослинництва, адже продукцію тваринництва складно продати невеликим виробникам. Цьогоріч, на жаль, склалася негарна ситуація з логістикою, накреслилисянапрочуд погані тенденції, вона стала в кількараздорожча. Відтак чимало органічних виробників не надто добре себе почуває. Під час планування таких бізнесів має бути прорахована рентабельність навіть без урахування органічності виробництва. Якщо воно працює в звичайному режимі навіть із невеликою рентабельністю, тоді, звичайно, може бути.

– Розмова про унікальні риси вашого підприємства була би неповною без добривного  напряму…

– Так, розвиток цього напряму – це повністю заслуга Василя Швеця. Це його ідея, я тут не можу собі вішати якісь медалі за це. Ми з Василем давно знайомі, в нього завжди було чимало чудових ідей. Основна перевага – наявність у нас найякіснішої сировини з усіх можливих. Тому вирішили робити щось хороше, не забруднювати навколишнє середовище, та ще й на цьому заробляти. Відтак пішли цим шляхом. Ну, а вже Василь напрацював усі ці технологічні моменти, тобто в нас унікальне виробництво, ні в кого немає принаймні в Україні, й у світі таких доволі небагато.

– Відтак логічним продовженням нашої розмови випливає прохання до технолога ТОВ «Смарт Агро Тренд» Василя Швеця розповісти про тонкощі цього виробництва.

– Я працюю в напрямі виробництва органічних добрив, – бере слово Василь Швець. – Велике поголів’я якоюсь мірою зумовлює певні проблеми, зокрема з утилізацією відходів. Так, у нашому разі йдеться про овечу підстилку. Й, якщо не приділяти цьому належної уваги, то матимеш проблеми, адже її слід кудись продати чи бодай віддати, вивезти. Тому було ухвалене рішення спробувати в який-небудь спосіб переробляти цю підстилку. Спершу розглядали для власних цілей, для скидання на тих самих пасовищах, на невеликій кількості землі, яку ми обробляємо. Та були надії, що десь зможемо її продавати. Відтак започаткували переробку. Зокрема компостування та вермикомпостування. Овеча підстилка на нашому господарстві компостується. Для компостування в нас є статичні камери – компостери. Інший варіанткомпостування – за класичною технологією, в буртах. Статичні камери дають змогу швидко переробляти відходи. Так, за 21 день від ферми можна дістати вже готовий компост для внесення в землю. За класичною технологією – процес трошки довший, становить 2–3 місяці. Чому нами були освоєні статичні камери? Після компостування ми вирішили звернути увагу й на вермикомпостування. Це вже дальший етап. Зокрема червоний каліфорнійський черв’як переробляє перегній, але в нашому разі – виготовлений нами компост. Ми завантажуємо до камер нашу підстилку – гній. Через деякий час завдяки біологічним процесам розмножуються термофільні бактерії, які піднімають температуру до 65оС. Компост знезаражується, вбиваються ці гельмінти, насіння бур’янів. Й ось цей компост ми згодовуємо нашому черв’яку.  Після певного періоду дістаємо вермикомпост. Є технологія – біотехнологічний реактор Едвардса. У цих реакторах після живлення черв’яка через два місяці ми дістаємо вже готовий вермикомпост. Позаяк воно в нас у зачиненому приміщенні, й у черв’яка контрольоване середовище, то черв’як працює 365 днів на рік. Контролюється популяція черв’яка, споживання ним корму. Позаяк більшість технологій компостування передбачає цей процес просто неба, то відповідно може бути занесене насіння бур’янів, гельмінти за допомогою тварин. Можуть відбуватися неконтрольовані процеси, бурт може підсихати, шкідники (миші, пацюки, кроти) можуть дошкуляти. Натомість у нашому разі ці всі випадки виключені. Відтак одержуємо вермикомпост стабільної якості впродовж цілого року. Після виготовлення вермикомпосту ми освоїли його продаж (доробку, доведення до потрібної вологості, розфасовування до тари різного об’єму). А по тому ми освоїли у виробництві на основі нашого вермикомпостуекстракт біогумусу. Це – препарат, основа якого – гумусові речовини, зокрема гумінова та фульвовакислоти. Крім того, гумати на основі вермикомпосту, себто біогумати, різняться із стандартною технологією. Стандартна технологія нині здебільшого використовує леонардит, буре вугілля, торф. Проте біогумати на порядок ефективніші. Вони потребують внесення на порядок менших концентрацій, дають змогу дістати трошки вищі результати, ніж класичні гумати.

***

Розкладання яєць по різних кошиках чи вузька спеціалізація (1–2 напрями)? Це мало не гамлетівське питання аграрія! У ТОВ «Смарт Агро Тренд» не вважають ризикованою вузьку вівчарську спеціалізацію (всі ферми, які тут зводять, заточують саме під вівчарство). Власне, як тут кажуть, диверсифікація уможливлена завдяки ринкам збуту. Йдеться про продаж поголів’я маточного, продаж поголів’я на м’ясо, продаж м’яса й про поки що перші кроки у виробництві молочної продукції, зокрема сирів. Ну, й реалізація йде на чимало країн світу. Відтак ризики буцімто вузької спеціалізації нівельовано.

Торовані шляхи (на кшталт: «засію я все соняхом, хай йому грець»), зазвичай, свідчать про брак творчого підходу в топменеджменту чи головного агронома агрофірми. Ситуативно вони можуть дати якійсь не аж-аж-аж, але пристойний фінансовий зиск, та стратегічно зумовлять просідання, і просідання істотне. Якщо в лихі 1990-ті прихильність до шаблонів можна було пояснити етапом становлення нових економічних взаємин, тоді, як-то кажуть, ще час не вишумів, то нині такі підходи – свідоцтво небажання опікуватися творчим пошуком у землеробстві зокрема й агробізнесі назагал, натомість йти за накатаною куди легше. Щиро тішуся з того, що в Україні дедалі більшає аграріїв, які сповідують творчий підхід і вбачають перспективу в нешаблонних царинах. Плекання своєї унікальності – не самоціль, а цілком прагматична бізнесова чеснота. «Ми цінуємо інновації, органіку, якість, професійний підхід – і втілюємо ці стандарти у своїй діяльності», – кажуть у ТОВ «СмартАгро Тренд». Й ці стандарти напрочуд високі! Стати спричинником вівчарського буму в Україні – чим не шляхетна мета (байдуже, чи вимовляють її уголос, чи ні)! Хай там як, а завдяки своїм розмовцям у Шепетівці та поруч із нею, я відчув: в українського вівчарства майбутнє є! А слова поета-пісняра Миколи Юрійчука з безсмертного хіта, про які я згадував у перших рядках статті, знову актуалізуються. Женемо отару плаєм! Снага для цього є!

Сергій Бойко, технолог ТОВ «Смарт Агро Тренд»

– Із біогумусу налагодили виробництво екстракту. Це – концентрат гумінових речовин. Починаємо ми дослідження на полях, на кожній конкретній культурі. Я бачу в тому велику перспективу. Наші ґрунти через інтенсивне використання, велику хімізацію втратили біологічну активність, навіть окупність мінеральних добрив, які нині вносять, набагато менша, ніж раніше. А буває так, що добрива внесені, а прибавки врожаю господарство так і не бачить. Проблема в тому, що рослина не може засвоїти суто хімічну молекулу фосфору чи калію, яка є в добривах. Вона засвоює, коли ці елементи є в комплексі з біологічними речовинами. Якщо цих біологічних речовин немає в ґрунті, добриво може не засвоїтися, перебуваючи просто біля коріння. В світі давно вже помітили, що саме гумати – найцінніша складова гумусу. Навіть у ґрунті мало гумусу, а якщовикористовувати ці гумати у вигляді розчину чи витяжки, то ми можемо мати жаданий ефект.     

Дослідження в Україні та світі продемонстрували разючу відмінність. Мінімальна доза цих гумінових речовин (наприклад, під час протруювання йде лише 0,5 л/т насіння) – й ми помічаємо набагато більшу енергію проростання насіння, опісля відзначаємо швидкість зростання паростків, надалі стійкість проти хвороб. Ще коли по вегетації кількараз обробити розчином цих гуматів, то ступінь кущіння, кількість зерен у колоску, величина колосу, крупність насінини – все на 15–20% більше. Нині ми поставили за завдання закласти низку дослідів і за лабораторних умов, і на полях у різних областях(зокрема, працюємо в Рівненській і Чернівецькій), зарізних ґрунтово-кліматичних умов. У полі нашого зору – найпопулярніші культури сьогодення: кукурудза, соя, соняшник, пшениця, ячмінь. Мета – щоб переваги були доказовими. Ми прагнемо, по-перше, самим переконатися в ефективності, а, по-друге, на дослідних полях продемонструвати ефективність цих препаратів клієнтам. Попередні досліди, які ми робили, демонстрували дуже обнадійливі результати. Позаяк у нас оригінальна, не схожа на інші технологія, то й препарат у нас оригінальний, сказав би, своєрідний (із продукту каліфорнійських черв’яків). Концентрація поживних речовин у ньому набагато вища, ніж в інших. А це – істотна перевага!