Наче вчора було. Журналістські шляхи привели мене до Харкова, до Інституту рослинництва імені В. Я. Юр’єва. Кілька записаних інтерв’ю, радість від долучення до наукової унікальності й щирий захват від визначної колекції у Національному генбанку рослин України. Тоді, кілька років тому кількість зразків, якщо мені не зраджує пам’ять, прагла сягнути 150-тисячної позначки, а через кілька років успішно її подолала. Водночас зразки українського походження трохи перевищували третину від усіх представлених там.

На превеликий жаль, найбільшу колекцію в Україні було вщент зруйновано через обстріли орківськими снарядами. Російські невігласи у своєму достойному вивчення психіатрами бажанні заподіяти українцям якнайбільше лиха таки завдали нищівної шкоди колекції.

фото: ukrinform

Пам’ятаю, що, розмістивши матеріал, присвячений Національному генбанку в друкованій версії «Зерна», довідково дав невеличку інфу про всесвітнє насіннєсховище на острові Шпіцберген. За станом на момент написання того матеріалу, якщо правильно пригадую, Україна надала туди більш як 2600 зразків пшениці, нуту, квасолі, сочевиці тощо. Назагал Свальбардське всесвітнє насіннєсховище небезпідставно називають заначкою людства на чорнодень. Відчуваю невимовний біль від того, що запоребрикові жадачі цього чорнодня руйнують багаторічну працю дбайливих українських науковців. Ниці оркостанці як щось звести, то не здатні, а стерти, знищити – о, в цьому вони неабиякі вмільці.

Скільки часу піде на поновлення генбанку після нашої Перемоги? Звісно, хотілося би помережати відповідь на це запитання оптимістичними нотками. Й кортить, аби мажорні мотиви хай спершу ледь чутно, та почали шумотіти. Хай там як, а це буде надскладним завданням, величезним викликом. Та наша аграрна наука, хай які цебриці скепсису були на неї вилито мирного часу, все ж таки здатна на дива. Попри все та попри всіх! Вірю, на генбанк рослин в Україні очікуватиме ренесанс!