Нині за почесне звання «Міжнародного дня чаю» конкурують дві дати – 21 травня та 15 грудня. Грудневе празникування має давнішу традицію – добрих півтора десятки років, травневе – молоде, цьогоріч відзначали вперше (за ініціативою Генеральної асамблеї ООН).

Однак за розмахом чайно-святкових заходів 15 грудня, видається, ще довго братиме гору в цій суперечці.

Чому саме 15 грудня? Річ у тім, що цього дня свого часу було ухвалено «Декларацію прав працівників чайної промисловості». Природньо, що основні святкування чайного дня відбуваються в країнах, де його виробляється чимало, – Індії та Шрі-Ланці.

Менш масштабні заходи мають місце в інших величезних чаєвиробничих державах, таких Бангладеш, Індонезія, Непал тощо. Веде перед серед світових виробників чаю Китай. Піднебесна виробляє понад 2,5 млн т чаю щороку й за цим показником перевищує сумарний показник Індії, Кенії (саме чай із цієї країни є найпопулярнішим у Великій Британії, хоч як це дивно), Шрі-Ланки, Туреччини та В’єтнаму, що посідають у рейтингу виробників місця одразу за Китаєм.

А щодо споживання чаю беззаперечним лідером є Туреччина. Вона істотно випереджає найближчих сусідів за світовим рейтингом чаювання – Ірландію, Велику Британію, РФ і Марокко.

Прикметно, що Україна в світовому рейтингу споживання чаю розташувалася на доволі високому 18-му місці, випередивши Китай, Канаду та Індію!

Найбільшим експортером чаю в світі є Кенія, – на неї припадає мало не п’ята частина всього світового експорту «засобу від тисячі хвороб».

Трохи поступаються африканській країні Шрі-Ланка та Китай. А от серед імпортерів веде перед Пакистан, випереджаючи й РФ, й США, й Велику Британію.

А що ж Україна? Чи є перспективи виробництва чаю в наших палестинах?

На межі ХІХ–ХХ ст. знаний геоботанік Андрій Краснов ставив експерименти щодо вирощування чаю в Криму. Півострів відчутно програв змагання за можливість розведення цієї культури околицям Батумі, й Краснов зосередився на чайних перспективах Аджарії. Історично прийнято вважати, що найпівнічнішою ділянкою, де вирощували чай, є закарпатська.

Неподалік міста Мукачеве ще в 1949 р. було закладено 2,5 га чайної плантації. І де – посеред лісу! До речі, колгосп, який опікувався чаєм, мав назву «8 березня».

У половині 1950-х рр. чайні площі на Закарпатті сягнули 75 га. Ба більше, були плани наростити чайний ареал у тій місцині до 1000 га до 1960 р.! Врожайність подеколи сягала 60 ц/га! Господарювали на совість, що називається, докладно й доладно. Проте надалі, як то кажуть, з огляду на взгляд, експерименти радянської влади щодо вирощування сільгоспкультур не там, де вони мають бути, пішли в інший бік, і про закарпатський чай якось забули. Відродження нині можливе, але собівартість такого чаю, вочевидь, буде чималенька. Чи в змозі наш споживач сплатити за преміум-продукт?

Непогана перспектива, як на мене, відкривається перед чаєм із кипрію (вирізняється високим умістом вітаміну С). У Карпатських горах його чималенько, а смак такого чаю винятковий. Засвідчую особисто.

А знаєте, що таке парадокс чайного листка?

Це – фізичний парадокс, який можна спостерігати під час розмішування чаю в чашці. Якщо розмішувати чай, рухаючи ложку колом, то можна побачити, що чаїнки збираються на дні в центрі чашки. Це явище суперечить передбаченню, що чаїнки буцімто мають розміститися біля стінок чашки під дією відцентрової сили.

Такий парадокс описав і пояснив у свогочасся Альберт Ейнштейн. Як пояснив? Річ у тім, що розмішування рідини спричиняє її спіральний рух завдяки відцентровим силам. Видається, наче з цього мало би випливати, що листки чаю будуть притиснуті до стінок чашки, позаяк вони дещо важчі за воду. А виявляється – ні, адже тертя між рухомою водою та чашкою збільшує тиск води, через що утворюється шар високого тиску поблизу стінок. Ця різниця в тисках і спричиняє те, що листки притискуються до центру. Відтак тертя створює доцентрову силу на чайні листки.

Проте хай там які парадокси заховуються в чайних листках, а в Україні залишилися чайні ентузіасти, які не зламали віри в можливість вирощування чаю тут.


І ризикну спрогнозувати: через пів десятки років досхочу чаюватимемо українським збором.


І «засіб від тисячі хвороб» ще піде на пожиток тим, хто опікуватиметься його вирощуванням! Чаюймо, бо ми того… Ну, далі Ви знаєте.