Мінімізація обробітку ґрунту чи повна відмова від нього змінює порівняно з традиційним рівень нагромадження вологи, позначається на активності мікробіоти. До того ж у полі за таких систем лишаються рослинні рештки.

Відтак, цілком зрозуміло, що все, що напрацьовано в традиційному землеробстві щодо управління поживним режимом ґрунту, автоматично перенести в систему No-till абсолютно неможливо. Це стосується як способів і часу внесення, так і форм та норм мінеральних добрив.

2014 року в господарстві відповідно до результатів аналізу ґрунтів по полях було реалізовано 11 варіантів системи удобрення соняшнику. Вони відрізнялися як за набором мінеральних добрив, так і нормою їх внесення (табл. 1).

Того року ми отримали невисоку врожайність соняшнику, яка за варіантами удобрення коливалася в межах від 1,2 до 2,18 т / га. Невисокий загальний рівень урожайності зумовлено складними погодними умовами 2014 року. Нагромадження вологи в метровому шарі ґрунту на час сівби соняшнику становило всього 84 мм, тобто 66 % від норми. Під час вегетації соняшнику випало 12 мм продуктивних опадів у травні, коли температура повітря в цей час сягала +30°С. Наступний дощ випав у липні. Зважаючи на це, можна зробити висновок, що отримана врожайність за таких умов вологозабезпечення була задовільною.

Азот, Kinze і Turbosem

Існує думка, що соняшник належить до культур із помірною реакцією на добрива. За даними численних досліджень, у степовій зоні (зона ризикованого землеробства з низьким рівнем вологозабезпечення) максимальна прибавка врожайності сучасних сортів і гібридів від внесення добрив становить 0,3 – 0,6 т / га.

Звідси й питання: чи варто вносити під соняшник високу норму добрив і на який з елементів живлення соняшник реагує найкраще? Це питання не лише агрономічне. Вартість добрив постійно зростає, що зумовлює збільшення їх частки в структурі собівартості. Оптимізація норм і видів мінеральних добрив допоможе підвищити рівень рентабельності вирощування культури.

Ґрунти господарства мають високий ступінь забезпеченості калієм, тому в систему удобрення цей елемент не вносили. Ґрунтовий покрив господарства здебільшого становить чорнозем звичайний. За механічним складом це важкий суглинок з умістом гумусу 4,2 і вмістом азоту 2,8, фосфору – 14,8 і калію – 16,5 мг на 100 г ґрунту. Добрива вносили під час сівби сівалками. Змішували добрива перед засипанням у тукові ємності.

У табл. 2 вартість добрив і врожаю розрахували, виходячи з таких закупівельних цін: амофос – 16 500 грн / т, сульфоамофос – 13 800 грн / т, сечовина – 10 400 грн / т, насіння соняшнику – 10 400 грн / т.

Для наочності економічної ефективності внесених добрив ми розрахували показник їх віддачі, задля чого поділили загальну вартість урожаю на вартість внесених добрив.

За цим показником найефективнішим є внесення сечовини в нормі 110 кг / га. Ефективним виявилося також змішування сечовини (55 кг / га) з сульфоамофосом з такою самою нормою.

Найменш економічно вигідним виявилося використання трикомпонентних сумішей мінеральних добрив за малих (до 30 кг / га) норм внесення сульфоамофосу.

Добре відомо, що основним елементом, на який передусім позитивно реагують рослини, – є азот, елемент росту. Засвоюється від початку росту й розвитку рослини. До утворення квіток він нагромаджується здебільшого в листі та стеблах, а згодом – у кошиках.

Основне засвоювання азоту закінчується до цвітіння, після чого триває його переміщення рослиною у формі амінокислот. Якщо рослини достатньо забезпечені азотом, то закладається більша кількість квіток, після цвітіння листя повільніше старіє, насіння отримує більший резерв протеїну.

Ми згрупували поля соняшнику за рівнем (нормою) внесення азоту в три групи (табл. 3).

Наведені дані свідчать, що в умовах 2014 року внесення азоту в нормах від 30 до понад 50 кг / га (д. р.) позитивно впливало на рівень урожайності. За збільшення норми внесення від 30 до 50 кг / га (д. р.) віддача від додатково внесених добрив становила 10,5 кг / кг (д. р.) добрив, а віддача від наступних 20 кг д. р. добрив (норма внесення 50 і більше кг / га) – 8,5 кг насіння врожаю на кг д. р. добрив. Це свідчить про високу окупність внесених добрив і можливість дальшого збільшення норми внесення азоту.

Зменшення норми азотних добрив удвічі, навіть за додавання до суміші 31 кг / га д. р. фосфору, призвело до недобору 34 % урожаю (заміна сечовини в нормі 110 кг / га на суміш: сечовина, 40 кг / га + амофос, 60 кг / га).

Слабка реакція врожайності соняшнику на фосфор, на нашу думку, пояснюється тим, що за тривалого застосування No-till поліпшується фосфорний режим ґрунту, а відповідно – і рівень забезпечення цим елементом культурних рослин.

Цікавими виявилися результати на 3-му і 4-му варіантах системи удобрення, де вносили комплексне мінеральне добриво сульфо­амофос у нормах 110 та 150 кг / га. Присутність у цьому добриві трьох елементів живлення допомогла одержати високий (за мірками 2014 року) врожай – 2,04 та 2,06 т / га відповідно, хоч він і поступався на 6 % варіанту з внесенням чистої сечовини в нормі 110 кг / га.

Водночас варто відзначити, що в грошовому виразі вартість 3-го та 4-го варіантів була в 1,5 – 2 рази вищою.

За відсутності механічного обробітку ґрунту роль і значення сівалки порівняно з традиційним землеробством значно зростає.

Різні конструкції сошників по-різному розміщують добрива щодо висіяного насіння. Крім цього їх сошники мають неоднакову інтенсивність розпушування посівного шару, що, відповідно, спричиняє різний вплив на його вологість і повітроємність.

Ці фактори, на нашу думку, теж певним чином впливають на швидкість й інтенсивність проростання насіння соняшнику, а також на доступність і здатність рослин поглинати внесені мінеральні добрива.

Узагальнивши результати по полях, де працювали різні сівалки з різними нормами внесення азотних добрив, ми отримали результати, які свідчать, що менші норми азоту (до 50 кг / га д. р.) давали вищу врожайність за їх внесення дводисковим сошником сівалки Kinze (ширина міжрядь 70 см), а норми понад 50 кг / га д. р. – монодисковим сошником сівалки Turbosem (ширина міжрядь 38 см). Можливо, це пояснюється концентрацією елемента в зоні рядка.

Надважлива сірка

Відомо, що сірка поліпшує засвоєння азоту рослинами, збільшує вміст олії та підвищує врожайність соняшнику.

Потреба соняшнику в сірці втричі більша, ніж у зернових, і становить майже 50 % потреби ріпаку.

Варіанти 6 – 10 містили використання трьох видів добрив. На всіх цих варіантах сечовину й амофос вносили з постійними нормами відповідно 40 і 60 кг / га, а норма внесення сульфоамофосу змінювалася від 20 до 150 кг / га. Сульфоамофос – це джерело сірки й у цих варіантах її гектарна норма збільшується від 3 до 21 кг / га д. р. Найвищий урожай 2,18 т / га (такий самий, як і за застосування лише сечовини в нормі 110 кг / га) був отриманий за використання суміші добрив, в якій норма сульфоамофосу становила 100 кг / га, або 14 кг / га д. р. сірки.

При збільшенні частки сульфоамофосу в суміші до 150, а відповідно сірки до 21 кг / га д. р., підвищення врожайності соняшнику не спостерігалося. За загальною вартістю добрив це найвитратніші варіанти. Гектарна вартість добрив коливалася в межах 1630 – 3424 грн / га.

Виокремивши і згрупувавши варіанти з застосуванням сірки, ми отримали дані, наведені в табл. 4.

Отже, можна зробити висновок, що норма сірки для соняшнику має становити в межах 20 кг / га д. р. Ці цифри слід корегувати залежно не лише від виду добрива, а й від типу висівного апарату сівалки, якою вносилися добрива. За нашими даними, за використання дводискового сошника норму сірки краще не піднімати понад 20 кг / га, а за використання монодискового сошника, навпаки, – кращі результати отримуємо за внесення вищих норм сірки (рисунок).

Можливо, цього разу отриманий результат також пояснюється різницею в концентрації елемента в зоні рядка.

Поглиблений аналіз системи удобрення соняшнику, який вирощувався за технологією No-till в умовах 2014 р., допоміг нам зробити вис­новки, котрі ми реалізували в господарстві наступними роками.