Доброго здоров’я, дорогий читачу і дорога читачко.

– А куди це ви, пане редакторе?

– Та у поля ж, куди й ви.

– А що за ящик на плечах тарабаните?

– Ну… Це… Мольберт, така тринога для художника, етюди писати на пленері. Ви вирощуєте, збираєте, я – пишу.

Етюд драматичний

– От чого ж так погано соняшник зійшов і чого він такий миршавий? – бідкався Петро, молодий агроном, сидячи над ставком після роботи.

– От був би Андрій Васильович, він би такого не допустив на полі…

Андрій Васильович, головний агроном, пішов ще на початку широкомасштабки до ЗСУ і пропав під Бахмутом.

Сутеніло. Густий вітер, який і вночі не холонув, торкав похилені над водою верби. Стежкою крокувала знайома постать, і Петро заціпенів – до нього йшов Андрій Васильович, про якого щойно мовлено, втомлений, у пікселі та обладунках, присів на лавку поруч, ніби бачилися лише вчора, сказав:

– Привіт, Петрику, що за соняшником сумуєш?

– Андрію Васильовичу… Як ви? Були вже вдома, в Оксани Дмитрівни?

– Не був, – непевно проговорив головний агроном, – і справа така, що й ти не кажи, що бачилися, не час.

– Як же так?!

– Так. Так треба, – і Петрик раптом помітив, що крізь кремезну постать Андрія Васильовича ніби видно верби над ставком – людина була напівпрозора. «Ага, мариться», – зметикував він. Надто довго на сонці без бриля бігав.

– Ти коли геліантекс давав? У якій фазі? – спитав Андрій Васильович.

– Та ніби нормально, посіяли ж як треба, наприкінці травня… Було два листочки, дали гербіцид…

– От ти його й придавив. Треба було давати, коли соняшник чотири листочки сформує.

– Це хіба так важливо? Ну, два, ну, чотири.

– І з живленням зекономив. Є справжня економія, а є хибна. Пару копійок на азоті зберіг, а врожаю нема…

– Що ж тепер робити?

– Чекати. Чекати наступного року. Поки чекатимеш, учися. Сільське господарство має дві риси. Перша – якщо цього року щось не вдалося, вже не виправиш. А друга – якщо цього року схибив, наступного – врахуєш і виправиш.

– Та якби хто навчив. Гербіцид по чотирьох листках – от ви сказали, пам’ятатиму.

– Я вчити не зможу. Принаймні поки що… Проте тебе навчать. Ну, бувай. І не кажи нікому, що я приходив. Я сам до них прийду.

І пішов до ставка, спустився косогором, хвилину подумав, схиливши голову, не обертаючись, ступив на воду і пішов, як по асфальту, через ставок, туди, де темрява бузково густішала, не залишив слідів.

Вони не пішли від нас, вони повертаються. Вони завжди поруч, варто лише погукати.

Рекламна павза

Приходить день, приходять жнива, лиш спека і гарячий вітер не йдуть нікуди.

От зібрали пшеницю, непогану, врожайність задовільна. А подекуди – прекрасна.

– Сто тринадцять центнерів! – рапортує Тернопільщина.

– Сто центнерів! – підхоплює Полтавщина.

Думаєте, як це в них вийшло? Бо мають талант і на Тернопільщині, й на Полтавщині. Еге, чухаєте потилицю ви, а де ж його взяти? Талант мають обрані, а ми рядові сільськогосподарського фронту. Та ні, озиму пшеницю Талант від KWS можуть отримати всі охочі, наприклад, в «Агросемі». От вона й дала такі врожаї цього року. Так, читачу, я розумію, що вас знічує така пряма реклама, але на це мене надихнув Сергій Жадан, видатний наш письменник, який недавно відсвяткував 50-річчя. Він написав і прочитав вірша в рекламі «МакДональдз». Про те, що варто любити. Й отримав гонорар за вірш – мільйон гривень. Тож і я хотів би гонорар за талант – гроші, як і Жадан зробив, віддав би на ЗСУ.

На Волині в селі Менчичі виростили сою: 460 га поле, два сорти – Титан локальної селекції та високобілкова Семеліта Сірелія селекції РАЖТ. Отримали 4 т/га. З одним секретом: унесли 7,5 л біогелю, про який ми в журналі не раз писали – препарат, який рятує від посухи.

Проте насправді фіксуємо, що сучасна селекція рухається вперед і треба за нею встигати. Тут кінець реклами.

Етюд філософський

Я раніше думав, найкращим для рослинництва є земельний банк у 10 тис. га, оптимальний для управління, зручний для сівби, обробок, жнив. Більші площі потребують більше техніки та більше людей, люди – це чи не найбільша проблема в менеджменті агрофірми. А тепер думаю, що тисяча – це взагалі ідеальний варіант. Якщо власник сам-один. Тоді це можна розглядати як дослідну ділянку чи величенький город. Сієш усього потроху, але доглядаєш усе набагато ретельніше ніж 10 тис. га. От у Михайла Колісника в Глобинському районі на одному полі кукурудзи (всього 17 га було в його широкому наборі культур) змолотили 153 т. Тобто 9 т/га дуже гарного зерна. А спека зумовила вологість 11–14%. При цьому Кропивниччина звітує: маємо 300 кг сої з гектара!

Ці індикаторні хитання здатні завести аналітиків до психоаналітиків, а нам вони дають розуміння трендів і напрямів докладання зусиль. Я по тій скаженій спеці, що стояла і не рухалася тижнями, припустив, що богарне рослинництво відходить у минуле і надалі буде лише полив і зрошення, але мене поправили фахівці: кажуть, води в Україні немає, немає достатньої кількості природних джерел і запасів. На Житомирщині люди спробували зробити став і поливати, так він обмілів і відновлювався сім років. До речі, знаєте, де взялося слово «богарне»? Воно походить від перського «бехар», що означає – весна. Тобто це весняне землеробство. Землеробство часів, коли весною ще йшли дощі, пригрівало (а не палило) сонце, і кожна зернинка прокидалася в ґрунті для зростання і плодоносіння.

Етюд економічний

Маємо неабиякі проблеми з адмініструванням держави. Всі про…вали списують на війну, похибки й помилки теж, і це стало нормою, але норма в нас – коли все ненормально. Податки підвищують, відкупи легалізують, по війні – не будують укріплень, у деклараціях брешуть або сором’язливо недоговорюють, в енергетиці світло вимикають, але не всім: хто не хоче – звітує, ніби вимикає, а вимикати не спішить. Мобільної маневреної генерації не будують, тільки бідкаються, яка буде важка зима. Сонячні електростанції ніби й не помічають, хоча косяться на них недобре. Промисловість майже померла. А сучасні події надихають не тільки на написання етюдів, але ще й на укладання концепції-плану держави на майбутнє. Я завжди казав, що ми можемо продукувати продовольство й інтелект для себе та світу. Зараз з’ясовується, що з інтелектом у нас такі самі проблеми, як і з водою для поливу.

Це показує ІТ-сектор, який стрімко занепадає. Виробляти сировину – справа невигідна. Виробляти айфони цікавіше. Так от, заборона Китаю на експорт елементної бази для електроніки, власне, для дронів, спонукає нас до виробництва власних чипів, мікросхем і модулів. В Україні зосереджено 5% світових запасів критичних елементів, зокрема германію, літію, кобальту, не кажучи вже про титан та інше. При площі країни 0,4% від світової суші. Ми можемо стати світовою кузнею напівпровідників та елементів для всього. Як ми вирощуємо пшеницю, з якої можливі макарони, круасани, хліб, тістечка, так можемо виробляти мікрочипи й інше. З чого світ будує все на світі. Це нелегко. Навіть не тому, що потрібні обладнання, технології та фахівці. Тому що США, Китай не зацікавлені у виникненні сильного конкурента. Проте ми можемо. От тільки б кацапію перемогти.

По зерну – зараз уже змолотили 21,7 млн т пшениці, 5,5 млн т ячменю та 3,363 млн т олійних. Пригадується, як у прадавні часи мисливці кпинили землероба: «Чого ти з тим ячменем вовтузишся? Пішли з нами мамонта полювати». А той відказує: «Полюйте, полюйте, я подивлюся, як ви з того мамонта віскі зварите…»

А взагалі наші адміністратори кажуть, що найприбутковіша культура – малина. От узяли голову Антимонопольного за фінансові махінації, так він сам вніс за себе 30 млн грн застави і вийшов, усміхаючись. Звідки гроші? Каже, батьки малину вирощували й заробили $300 тис. На що Ніна Южаніна, нардеп і голова комітету податкової та митної політики, виклала дві коробочки малини у фейсбук (раз на тиждень збирає на дачі) й запитала: «Як???» Як, як?.. Талант треба мати… А малини сорту Талант немає, правда, є Атлант.

Етюд військово-ліричний

Ми й надалі страждаємо від ударів ворога, який нищить передусім цивільну інфраструктуру та цивільні об’єкти. Оце поки я писав свої етюди, прилетіло по вантажівках на Сумщині, які стояли край поля під завантаження соєю. Загинув 23-річний водій, світла йому пам’ять, четверо поранених… Людина – як вантажівка, якийсь час її будують, потім заряджають акумулятор, заливають паливо – і пішов, полетів трасами. Не збий кота чи собаку, не налякай пішохода, бережи мікролітражки, що крутяться під колесами. Їдь та й вези. Порожняком їхати не можна. Краще стань на узбіччі, покури й подумай, почекай, поки тобі не всиплять 20 т у кузов. Тоді вставай і рухай уперед свій вантаж. Тоді ти корисний і шанований людьми. Завжди треба везти туди, за обрій, а іноді й за хмари, вантаж любові, бо якщо її немає, всередині – випалена вирва. Крізь дощ, крізь заметіль, під палючим сонцем – вези вперед.

Коли в серці немає любові, ти не потрібен світу. Ти не зрозумієш його краси й величі.

Порожнім бути страшно.

Етюд-післямова

Знаєте, коли Пікассо щось, бувало, намалює, так стоїш і хочеш заматюкатися, бо й сам так малював, коли тобі було три роки. А нє, люди цінують, цокають язиками й лізуть за самопискою виписати чек на хрінацять мільйонів за живопис. Сам Пікассо, сидячи в ресторації, намалював на серветці якісь закарлючки на прохання шанувальниці, а коли вона попросила подарувати їй серветку, сказав: «Десять тисяч доларів». – «Як? – зчудувалася пані, – ви ж малювали дві хвилини». – «Я то малював шиїсят років!» – роздратовано вигукнув Пабло.

Шануймося. Не так, як Пікассо, але все ж таки. Те, що ми робимо за мить, коштувало нам десятків років досвіду і науки, страждань і болю. Ми не випадкові й не чужі у світі. І рухаємося ми не порожняком. Скарб нації – ось що таке ми всі. Поки ми живемо і боремося, світ уклонятиметься нам. Нехай навіть у вас, дорогі читач і читачко, немає мольберта і фарб, але є поле – ваш мольберт, де зеленим ви пишете бехар, весну, і осінь жовтим, і синім – небо над полем.

І я з вами. 

Ваш головний редактор