Вегетація озимини зимою не зупинялася

– Чи й справді озимина випереджає графіки вегетації?

– Вегетація за умов нинішньої зими практично не зупинялася, позаяк температура повітря впродовж тривалого періоду була вище 0°С, що забезпечувало частковий, але не інтенсивний розвиток, який починається з біологічно активного мінімуму для озимих +5°С. Такі зими вже більше схожі на європейські. Наразі ми не можемо однозначно сказати, що озимина переросла на всіх площах – це залежить від терміну висівання в конкретному господарстві.

Аграрії восени 2024-го очікували опадів, а тому і з сівбою затягували. Мало хто починав сіяти з половини вересня, зазвичай це робилося в першій, другій, а то й третій декадах жовтня. А тому пшениця може перебувати на різних стадіях розвитку, але, згідно з узагальненими даними, коефіцієнт кущення не дуже високий: на рівні 1–2 стебел. Гірша ситуація з розвитком вторинної кореневої системи, що, вочевидь, пов’язано з нестачею вологи. За даними Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла, на одній рослині сформувалося 0,9 вторинних корінців. Це – критичний рівень, якщо й далі триватиме посуха і посіви не дістануть додаткової вологи, це може доволі негативно позначитися на розвитку рослин. Оптимальний розвиток кореневої системи, яка забезпечує рослини вологою та поживними речовинами, є одним із визначальних чинників розвитку рослин. Знаючи про це, селекціонери працюють у напрямі поліпшення архітектоніки кореневої системи. Звісно, де посіяли раніше, наприклад, у другій декаді вересня, там є часткове випередження розвитку. Проте на таких посівах виникають підвищені ризики ураження хворобами й шкідниками, тому якнайраніше потрібно починати весняний моніторинг, щоб за потреби в більш ранній термін проводити відповідні обробки. Ми маємо пам’ятати, що шкідники, хвороби та бур’яни також розвиваються відповідно до притаманного їм біологічного мінімуму температур.

– Як ви порадили б побудувати систему живлення за цих умов?

– Є науково обґрунтовані та відпрацьовані рекомендації, але слід дивитися на стан озимих культур у конкретному господарстві. Перше весняне підживлення, яке більшість аграріїв звикла називати «по мерзлоталому ґрунту», – це класика, однак цю операцію краще проводити перед активним відновленням весняної вегетації.

Знову ж таки багато залежить від сорту, якої він селекції: європейської чи вітчизняної. Перші належать до стеблового типу – формують урожайність завдяки кількості продуктивних стебел. Їх рекомендують висівати з нормою в 2,5–3 млн шт./га. Другі – сорти колосового типу, які формують урожай завдяки розміру колосу, кількості зерен. Їх висівають зазвичай із нормою 4–5 млн шт./га. Це слід пам’ятати й не гратися, бо деякі виробники намагаються висівати й наші сорти за нормою куди нижчою від рекомендованої селекціонерами. Проте в такому разі ми ризикуємо не одержати запрограмований урожай.

Щоб порівняти особливості формування врожайності вітчизняних та австрійських сортів, ми проводили паралельні аспірантські наукові дослід­ження: висівали по три сорти української й австрійської селекції у нас у ВП НУБіП України на Агрономічній дослідній станції та на двох локаціях в Австрії: під Віднем і на півночі, поблизу з кордоном Чехії. Зима на півночі Австрії одного року була незвично холодною зі снігом і короткочасними морозами. Один з австрійських сортів виявився недостатньо стійким проти морозів, тож рослини майже повністю вимерзли, але окремі рослини, котрі вижили, сформували по 19 рівнозначних стебел з однаковими за розміром колосками, що свідчить про здатність рослин до активного кущення та формування врожайності завдяки утворенню чималої кількості продуктивних стебел.

Проте знову ж таки виробничникам слід пам’ятати, що за норми висіву 2,5–3 млн схожих насінин на 1 га важливо максимально забезпечити рослини елементами живлення та вологою. Наприклад, в Австрії вносили до 180–220 кг/га д. р. азоту. Тобто сорти стеблового типу завдяки здатності до інтенсивного кущення можуть відчутно компенсувати втрати. Тож якщо ви висіяли європейські сорти, вони обов’язково потребують і першого весняного підживлення, і другого наприкінці кущення перед виходом у трубку.

– Чи слід агроному, визначаючи норму живлення, орієнтуватися на густоту рослин?

– Для наших сортів критичним чинником є оптимальна густота, це щонайменше 500–600 продуктивних стебел/м2 перед збиранням, а зараз бажано, щоб на полі було 350–400 рослин/м2. Якщо густота рослин на момент відновлення весняної вегетації достатня, то перше підживлення можна й пропустити. Наприкінці фази кущення – на початку виходу в трубку (ВВСН 28–30) підживлення обов’язкове: N 30–60 кг/га д. р., залежно від стану рослин. Це підживлення сприятиме інтенсивнішому закладанню синхронно розвинених квіток, що надалі сформує більшу кількість зерен у колосі.

Й не варто вважати, що одноразового внесення навіть великої норми азоту достатньо для повноцінного розвитку рослин упродовж усього періоду вегетації. Рослини потребують диференційованого внесення азоту, завдяки цьому ми їх «програмуємо» на закладання певної кількості генеративних органів та їхнього збереження – зниження редукції. Наприклад, унесення ранньої весни по 60 кг/га діючої речовини азоту сприятиме додатковому кущенню, закладанню більшої кількості колоскових горбків, зростанню потенціалу формування більшого колосу, однак якщо надалі не проводитимемо підживлення, може відбуватися редукція, тобто скидання вже сформованих генеративних органів. Виходить, що ми витратили ресурси марно.

Проте якщо посіви зріджені, нижче показника 400 рослин/м2, можна перший раз унести з нормою N 30–60 кг/га д. р. залежно від кількості рослин, але якщо гуcтота оптимальна, норма може бути й на рівні 30 кг/га. А далі, як уже зазначалося, проводити підживлення наприкінці фази кущення для розвитку колосу. Можна також підживити посіви перед початком колосіння, коли ми працюємо більше на масу тисячі насінин, однак знову ж таки потрібно враховувати погодні умови. Наприклад, якщо внесемо азот зараз, то рослина його використає, бо мінімум вологи все ж таки є. Проте якщо у фазі закінчення кущення перед виходом у трубку стоятиме жорстка посуха, то це підживлення абсолютно нічого не дасть, бо рослини не зможуть використати внесений азот. Можемо, навпаки, завдати їм шкоди.

Немає чітких рекомендацій, коли потрібно вийти в поле та що зробити, агроном має аналізувати реальний стан посівів, погодні умови, й лише тоді ухвалювати рішення щодо підживлення. Доволі часто виробничники ведуться на різноманітні реклами, які переконують, що замість азоту, фосфору й калію достатньо внести 10 мг/га рістрегулювальної речовини й цим компенсувати весь спектр поживних речовин. Проте на це не варто вестись. Якщо рослина достатньо забезпечена макро- та мезоелементами, то, звісно, застосування цих додаткових рістрегулювальних речовин може дати певний плюс, в іншому разі ефекту не буде. На ринку з’явилося чимало препаратів антистресової дії, до складу яких входять амінокислоти. Оці препарати реально позитивно впливають на рослину за умов посух, знімаючи стрес.

– Аграрії роблять усе конче потрібне, аби зберегти вологу?

– В Україні основним джерелом забезпечення рослин вологою є опади, які вкрай нерівномірні, їхній рівень останніми роками у більшості областей опускається нижче 500 мм за вегетаційний період, що є межею ризикованого ведення рослинництва. Заходи щодо збереження вологи агрономам відомі ще зі студентської лави, однак на практиці у багатьох із них виходить дещо інакше. Зокрема не дотримується інтервал між збиранням попе­редника та обробітком ґрунту.

Чимало господарств у посушливих регіонах традиційно застосовують оранку, тоді як з’явилася низка вологоощадних технологій: Nо-tіll, Міnі-tіll, Vеrti-tіll. Система обробітку ґрунту – це «філософія» господарства, яка ґрунтується на технічному забезпеченні, ґрунтових, погодних і кліматичних умовах. Також дуже важливо витримувати певний інтервал між основним обробітком ґрунту й сівбою озимих культур, він має становити щонайменше 10 днів, а технологічно доцільний – до місяця. Тоді відбувається нагромадження вологи, ґрунт набуває відповідної структури, створюються оптимальні умови для проростання насіння.

Нині, зазвичай, попередниками озимої пшениці є кукурудза, соняшник, соя, які збираються доволі пізно, а тому виробники вимушені висівати озимі культури в стислий термін, а інколи й відразу в шлейфі «збирання – обробіток ґрунту – сівба», порушуючи всі вимоги до терміну, що надалі спричиняє низку ризиків для перезимівлі рослин. Одним із них є «випирання рослин». Річ у тім, що під впливом опадів, перепадів температур ґрунт змінює свою щільність і об’єм, унаслідок цього рослини ніби висять у повітрі, тримаючись на кореневій системі вище поверхні. Через це взимку вони можуть загинути.

Посіви можуть також постраждати від випрівання, що трапляється, зазвичай, коли посіви опиняються під товстим шаром снігу з температурами, близькими до нуля. Під снігом рослина активно використовує цукри, а якщо їх недостатньо, може загинути, хоча останнім часом таке трапляється дуже рідко. Частіше спостерігаємо вимокання на погано вирівняних полях, на переущільнених ґрунтах, за наявності плужної підошви. Внаслідок цього відбувається застоювання вологи, що спостерігається навіть у зоні Полісся на легких за механічним складом ґрунтах. У таких «блюдцях» озимина починає жовтіти й через деякий час гине. Тому слід повсякчас діагностувати наявність плужної підошви та періодично її руйнувати.

– Чи виправдані експерименти з шириною міжрядь і способами висівання?

– В Україні озиму пшеницю переважно висівають у звичайний рядковий спосіб із міжряддям 12,5–15–18 см, але дехто пробує і на 7,5 см. Проте тут доцільно акцентувати увагу не на площі живлення, а на обсязі живлення, тобто враховувати не просто квад­рат на поверхні, а обсяг, в якому розвивається коренева система, а рослина забезпечується елементами живлення та вологою. Для зернових абсолютно доцільне рядкове висівання. Інколи за певних умов практикують розкидний спосіб, або суцільний, це виправдано на важких запливних ґрунтах, коли проходять тривалі дощі й складно зайти в поле. В таких випадках іноді використовують навіть розкидачі добрив. Проте однозначно сказати, що цей спосіб має переваги перед звичайним рядковим, важко. Коли ми використовуємо звичайний рядковий спосіб, простіше проводити дальші обробітки з використанням технологічної колії для проходження обприскувачів і розкидачів добрив.

– З огляду на зміну клімату чи потребує докорінної перебудови робота із сортами?

– Кожен сезон в останні роки істотно різниться з попередніми, що потребує від агронома професійного підходу до технології назагал і вибору сорту зокрема. Важливо стежити за новинками, тому що завдяки селекційним досягненням ми нині маємо низку сортів із високими показниками генетичного потенціалу, реалізація якого можлива лише за повного технологічного забезпечення. В господарстві бажано висівати кілька сортів, котрі різняться за тривалістю вегетації та морфологічними ознаками. Завдяки сортам різної групи стиг­лості можна уникнути низки ризиків, що виникають упродовж сезону через несприятливі погодні умови, й у такий спосіб компенсувати можливі втрати валу зерна. Сорти важливо періодично оновлювати.

– Чи були у вашій практиці прик­лади ефективного вибору сорту?

– У 2017/2018 вегетаційному році ми вперше взяли участь у Міжнародному конкурсі технологій вирощування пшениці, який проходив у Німеччині в землі Саксонія-Ангальт. Того сезону склалися вкрай посушливі умови навесні. В конкурсі з нашого боку було використано вітчизняний ранньостиглий сорт Світанок Миронівський, водночас скандинавські країни представили технології вирощування пізньостиг­лих сортів. Якщо наш сорт уже на початку червня сформував повноцінний колос із налитими зернівками, то у їхніх цього періоду лише починали формуватися зернівки. Звісно, що за таких умов цей процес не міг бути повноцінним. У підсумку завдяки врожайності, якості зерна й економічній ефективності ми дістали збалансовані показники технології. Цей досвід підкреслює важливість вибору сорту або одночасного вирощування кількох сортів. А тому наголошую: гнучкий, творчий, професійний підхід – голов­не у вирощуванні озимих, зрештою, як і всіх інших культур.