Українському зрошенню останніми роками відводилася роль рятівного круга для АПК, котрий усе більше й більше почав страждати від посухи. Цей стратегічний ресурс, на жаль, поки що дуже маленький – 550 тис га, що в чотири рази менше, ніж у 1991 році, але значно технологічніший та ефективніший від радянського.

За останні десять років галузь пережила дві революції і сьогодні перебуває в третій. Перша – прихід на українські угіддя в 1997 році краплинного зрошення, друга – активне застосування під час поливу систем фертигації, і третя – кардинальне оновлення зрошувальних систем на основі цифровізації. Очікувалося, що в 2022 році ця сфера не лише зміцнить свої позиції, але й суттєво їх поліпшить. Загальні площі під зрошенням мали зрости, як мінімум до 600 тис га, а впродовж наступних п’яти років – до мільйона га. Чимало аграріїв придбали техніку під проєкти розширення, уклали угоди на кредитування, замовили відповідні проєкти, однак цим планам завадила війна. Дві третини зрошуваних площ, які в основному розташовані на Херсонщині, опинилися в окупації, а тому можуть бути виведені із виробництва.

Захоплені Каховський магістральний канал, головна насосна станція. В Запорізькій області в зоні ризику опинилася Північно-рогачиська система, де тривають бойові дії. Аграріям в оупованих районах не дають спокою запитання: хто подаватиме електроенергію, як розподілятиметься вода, з ким розраховуватися за ці ресурси, з ким підписувати угоди, як не наразитися на закон про колабораціонізм, і навіть якщо зрошення буде запущене, куди й кому збувати продукцію?

І лише на Одещині зрошувальний сезон розпочався вчасно, але не без проблем. Тариф за подачу води сягнув космічної висоти – 7,1 грн/куб, причому вартість електрики в цьому показнику становить понад 5 грн. Друга проблема – труднощі з обслуговуванням зрошувальних систем: бракує запасних частин, виникають перебої в роботі сервісних служб, які базувалися на Донеччині та Херсонщині.

ДП ДГ «Андріївське» Інституту водних проблем та меліорації НААНУ торік досягнуло першого великого прориву у відновленні зрошення. Програма-максимум підприємства – відновлювати по 500 га на рік, але у 2021-му це вдалося зробити на 370 га.

«Я вважаю, що це успіх. Якби такі темпи зберегти й надалі, то дуже швидко вийшли б на потужності 1991 року, коли площі під зрошенням становили понад 2000 га.  Зрошення для нас – це життя. Без нього господарювати в Бесарабії практично неможливо. Окрім того, цей ресурс відкриває нові можливості. В посушливий рік ми одержали два врожаї з поля. Після озимих 25 липня посіяли гречку і 25 жовтня її зібрали і навіть у воєнний час продавали цей продукт на Сквирський хлібокомбінат, окрім того підтримали наших бджіл. Але в цьому році я не бачу можливостей для розвитку: дуже дорогі ресурси, відсутність кредитів, обмеженість реалізації продукції. А тому доведеться почекати кращих часів», – говорить керівник цього підприємства Михайло Чернов.

– З відомих причин більша частина площ під зрошенням в Україні можуть тимчасово не використовуватися. А тому наша надія – Одещина.  Площі під зрошенням тут становлять  42-44 тис га, але потенціал для відновлення дуже високий, як мінімум 200 тис га, але для цього треба реалізувати програму залучення водних ресурсів Дунаю та відновити Дунай-Дністровську зрошувальну систему, – говорить  радник дирекції Інституту зрошення та водних проблем, академік НААНУ Михайло Ромащенко. – З допомогою Європейського банку реконструкції та розвитку цього року мала б розпочатися реконструкція та модернізація Нижньо-Дністровської зрошувальної системи зі збільшенням площ із 10 тис до 40 тис га. Але, як уже зазначалося, розвиток цієї галузі гальмується космічними тарифами на воду. Аграрії опинилися в скрутній фінансовій ситуації через неможливість взяти кредити та обмеженість реалізації продукції. Тому треба було б подумати про запровадження практики пролонгування платежів за надані послуги, тобто розрахунки мають здійснюватися після того, як буде зібрано врожай. Ми давно виступали за те, щоб запровадити спеціальний тариф на електрику на період відновлення зрошувальних систем. Адже зрошення загалом споживає лише 600-700 млн кВт від загального обсягу, для держави – це мізер, всього 1%. Економічна ситуація в країні сьогодні вкрай тяжка, є куди спрямовувати бюджетні ресурси, але питання продовольчої безпеки має бути пріоритетним для держави.

А тому важливо не лише зберегти, але й наростити аграрний потенціал. А для цього потрібна ефективна державна політика щодо зрошення, – підсумовує Михайло Іванович.